Роберт Майкл Баллантайн - Кораловий острів, Роберт Майкл Баллантайн

— Мої теперішні черевики, певна річ, не мають з нею нічого спільного, — відповів Пітер. — Однак вона має багато спільного з моїми майбутніми черевиками. Коли я побачив, як вправно ти, Релфе, забив те порося, мені спало на думку, що вбивати друге немає великої потреби. Відразу по тому я згадав, що добре було б мати шкіри чи ще якогось твердого краму на черевики, а ця стара видалася мені досить жилавою, тож я враз вирішив її заколоти і, як бачите, так і зробив!

— Це ми, Пітере, добре бачимо, — мовив Джек, оглядаючи непорушну свиню.

Ми почали думати й гадати, як доправити здобич додому, бо хоч до куреня було недалеко, але свиня виявилася дуже важка. Зрештою ми придумали зв'язати докупи їй ноги і простромити між ними ратище списа. Джек завдав собі на плече один його кінець, я другий, а Пітер узяв порося.

Ми вернулися до куреня переможцями, несучи, як сказав Пітер, здобутки своїх славних ловів. А що по тому він так само пишномовно похвалив нашу вечерю, то є всі підстави вважати: того вечора ми полягали на свої листяні ліжка неабияк усім задоволені.

Незвичайний спосіб будувати човна. — Пітер пробує куховарити й ганебно осоромлюється. — Човен готовий. — Цікава розмова з котом і таке інше

Багато днів по тому Джек, не розгинаючи спини, майстрував нашого човна, який зрештою почав скидатися на самого себе. Лише ті, кому доводилося його робити, можуть скласти правдиве уявлення, які труднощі переборював майстер, не маючи ніякого знаряддя, окрім сокири, залізного обручика, голки зшивати вітрила й зламаного ножика. Але Джек своє діло довершив. Він мав таку вдачу, що його нічим не зупиниш. Коли він вважав, що робить по правді, то долав усі перепони. А коли вагався, чи вийде з того добре, чи зле, то ставав несміливий і нерішучий, наче дівчинка; і за те я його шаную!

Човен той був своєрідною дивовижею, тож не завадить додати кілька слів про те, як його будовано.

Я вже розповідав про каштанове дерево з чудернацькими ребрами чи дошками. Те дерево постачило нам основний матеріал. Перш за все Джек подався шукати гілляку такої форми і розміру, щоб вона, правлячи за кіль, була з обох кінців вигнута і могла утворити ніс та корму. Знайти таку гілляку виявилося нелегко, проте Джек її зрештою добув, викорчувавши невелике дерево з гілкою, яка росла під потрібним кутом футів за десять од землі, і з двома міцними коренями такої форми, що корму можна було зробити пласкою. По тому він добув три розгалужені корені придатного розміру, які він приладнав до кіля на рівній один від одного відстані, утворивши в такий спосіб три міцні шпангоути. Обстругати їх та надати їм потрібної форми, а також прорубати в кілі рівчачки було досить легко, бо робилося це сокирою, а орудувати нею Джек був справжній мастак; але прибити до кіля шпангоути виявилося куди важче: ми не мали ані чим просвердлити дірку, ані гвіздків, щоб їх закріпити. Ми не знали, як зарадити лихові; зрештою Джек таки придумав знаряддя, що стало нам у великій пригоді. Він узяв залишки залізного обручика і перекував його в рурку чи циліндр, такий завтовшки, як палець. Зробив це він нашою сокирою і старою іржавою сокирою, що її ми знайшли в хатині того бідолахи на протилежному боці острова. Розжаривши залізяку на вогні, ми заходилися пропікати в дереві дірку; а щоб довше зберегти жар, Джек закрив один кінець і насипав у рурку піску. Щоправда, діло посувалося поволі, та нам було байдуже, ми ж бо мали доволі вільного часу. У кожній деревині ми просвердлили по дві дірки десь дюймів за півтора одна від одної, просвердлили також і кіль, але не наскрізь. У дірки ми вставили грубі кілочки з дерева, що зветься «залізним», і коли їх прикро забили, то шпангоути виявилися прикріплені до кіля наче гвіздками. У такий самий спосіб ми прибили і дуже грубі планшири. Крім дерев'яних гвіздків, вони були міцно прив'язані до носа, корми і шпангоутів мотузками, що їх нам пощастило насукати з ликуватого шамушиння кокосових горіхів. Лики ті були дуже міцні, і з них виходила добра мотузка. Спочатку ми зв'язували шворки різної довжини, але так утворювалося багато вузлів, тож ми вирішили зсукувати їх кінці, а потім сплітати докупи і зрештою навчилися робити такі довгі й грубі мотузки, які нам було треба. Звичайно, на це йшло багато часу й копіткої праці, але, як ми стомлювалися, Джек нас підбадьорював, і ми таки свого домоглися.

По тому ми нарубали каштанових дощок по дюйму завтовшки й пообстругували їх сокирою, але нерівно, бо сокира не дуже годиться на таке діло. На кожен борт пішло п'ять дощок; ми надали човнові округлої, схожої на бочку форми, бо хоч згинати дошки було легко, але щоб викрутити їх, довелося довго поморочитись. Не маючи гвіздків, ми облишили всі кораблебудівні приписи і виробили свої власні. Отож ми притуляли дошки краями і зшивали їх докупи міцними мотузками, про які я щойно згадував. Потім прив'язували до носа, корми та кіля через кожні шість дюймів у такий спосіб: просвердлювали три дірки у верхній дошці і три в нижній. Крізь ці отвори ми пропускали мотузку, отож вони були зв'язані потрійно. До того ж ми напхали поміж дошками кокосового клоччя, яке мало набубнявіти від води й утворити, як ми сподівалися, водостійку прокладку. Про всяк випадок ми зібрали чимало смоли з хлібного дерева, зварили її в старому казанку, вимастили нею зсередини дно човна, поналіплювали здорові клапті кокосової тканини, а згори їх ще раз змастили смолою. Таким чином зсередини човен був надійно вимощений водостійким шаром, а зовні лишився невкритий, тож клоччя мало набухнути і, як ми сподівалися, надійно захистити човен від течі. Можу додати, що наші сподівання справдилися. Поки Джек клопотався біля човна, ми з Пітером часом йому допомагали; але що наша поміч була не дуже потрібна, то ми частіше йшли полювати на широкий мочар біля війстя довгої