Олег Євгенович Авраменко - Принц Ґаллії

— Прошу не дивитися на мене такими невинними очима, любий небоже! Ви чудово знаєте, навіщо я вас викликав, тому припиніть удавати з себе дурника.

— Боюся, дядьку, — сказав Філіп, — ви хибно зрозуміли мій погляд. Я й у гадці не мав удавати дурника, а лише набирався сміливості, щоб попросити руки вашої доньки.

Ці слова миттю зняли напругу. Дон Фернандо відкинувся на спинку крісла і благодушно мовив:

— Ага!

— Я визнаю свою провину, що так довго зволікав, — вів далі Філіп. — Мені слід було значно раніше звернутися до вас із цим проханням. Проте я ніяк не наважувався, дарма що давно хотів, аби Бланка стала моєю дружиною. І от зараз я офіцій… — Він осікся на півслові, бо очі короля, що за мить до того промінились умиротворенням, раптом стали бичачими й налилися кров’ю.

Наступної секунди дон Фернандо люто загарчав, скочив на ноги, схопив зі стола чорнильницю і пожбурив її у Філіпа. Лише якимсь чудом Філіпові вдалось ухилитися — чорнильниця пролетіла біля самої його скроні і розбилась, ударившись об кам’яну підлогу.

Дон Фернандо важко впав у крісло. Кілька хвилин вони мовчали, приголомшено дивлячись один одному в очі, нарешті король глухо мовив:

— Я не вибачаюся за свій спалах, бо ви самі спровокували його. Ви зухвалий, самовпевнений, розпусний… — Він зробив паузу, заспокоюючись. — За кого ви мене маєте, небоже? За дурня? Гадаєте, я не знаю, котру з моїх дочок ви звабили?

Це був удар! Філіп аж рохнув від досади. Він був певен, що Бланка не зрадить сестру і візьме всю провину на себе.

„Що ж ти накоїла, любонько?!“ — розпачливо подумав він. — „Що ж ти накоїла…“

— А отже, — тим часом продовжував король, — мова йтиме про ваше одруження з Елеонорою.

— Але ж, дядьку, — обережно заперечив Філіп, — саме Бланка найбільше постраждала в усій цій історії. Щодо Нори ніхто не має жодних підозр, тим часом як Бланка…

Дон Фернандо заскреготів зубами. Філіп сторожко глянув на стіл у пошуках інших чорнильниць і з полегшенням переконався, що всі вони стоять далеченько від короля… Зате масивний срібний свічник був у нього під рукою!

— Авжеж, авжеж, — похмуро проказав дон Фернандо. — Добре, що нагадали. Ви не лише звабили мою меншу дочку, а ще й знеславили в очах всього світу старшу. І що накажете з вами робити?

— Ясно що, — відповів Філіп. — Віддати за мене Бланку.

— А як же Елеонора?

— Про неї ніхто не знає. Вона ще юна, в очах світу не скомпрометована і зможе зачекати, поки імператор розлучиться з Ізабелою Французькою. Авґустові Юлію, мабуть, все одно, котра з ваших доньок стане його дружиною. Я певен, що тепер він радніше візьме шлюб з Норою, аніж з Бланкою.

Дон Фернандо нервово захихотів. Філіп зрозумів, що торкнувся ще однієї болючої для короля теми.

— Вважаєте мене таким наївним, небоже? Гадаєте, я ще сподіваюся, що Авґуст отримає розлучення? Де ж пак! Дзуськи він його отримає! Ця тяганина з консиліумами триває вже чотири роки і кінця-краю їй не видно. Валерій Юлій та Ґвідо Конті нізащо не дозволять імператорові обзавестися наступником трону.

— Тим більше, — сказав Філіп. — Коли вже Бланка залишилася без нареченого, дозвольте мені одружитися з нею. А Норі ніде поспішати. Ви матимете досить часу, щоб підшукати їй гарну пару. Наприклад, чим поганий той же Педро Араґонський?

Король гидко посміхнувся:

— А ви, бачу, дбаєте про моїх дочок, мов батько рідний!

— Я дбаю передусім про себе. Проте в цьому випадку наші інтереси збігаються: ви прагнете залагодити скандал з найменшими втратами для вашої сім’ї, а я хочу одружитися з Бланкою. Не стану стверджувати, що нестямно закоханий у неї, але кращої дружини мені годі й шукати. Насмілюся припустити, що вона про мене такої ж думки.

Дон Фернандо ствердно кивнув:

— Це ще м’яко сказано. Коли я дізнався про ці плітки й викликав Бланку до себе, вона негайно ж заявила, що ви звабили її, і вимагала, щоб я примусив вас одружитися з нею.

— Тоді як же…

— Елеонора у всьому зізналася. Вона обізвала Бланку безсоромною брехухою, звинуватила її в намірі украсти чужого нареченого і також стала вимагати… — Король замовк і скрушно похитав головою. — Ні, все-таки ви негідник. Я чув, що нерідко жінки через вас б’ються, та якби мені хтось сказав, що мої дочки посваряться між собою, з’ясовуючи, кого з них ви насправді звабили… — Він зітхнув. — Ну, годі вже сентиментів. Отже, ви хочете одружитися з Бланкою?

— Так. Щодо неї в мене цілком серйозні наміри. Я вважаю, що вона буде чудовою королевою Ґаллії.

— Ого! То ви зазіхаєте на ґалльську корону?! А чи не занадто випереджаєте події? Король Робер не набагато старший за вас, до того ж ні він, ні королева Марія не безплідні, і діти у них, можливо, ще будуть.

Філіп похитав головою:

— Це неістотно. Тулузька династія вичерпала себе, і Робер Третій — останній з Каролінгів на ґалльському престолі, незалежно від того, будуть у нього діти чи ні. Незабаром молодий Людовік Прованський стане повнолітнім, вже зараз він злобний, жорстокий і жадібний до влади, тож хоч-не-хоч ланґедокським ґрафствам та Савої доведеться згуртуватися навколо Ґасконі. От тоді проб’є мій час. Мій та Бланчин.

— А ви впевнені, що в найближчому майбутньому ваші стосунки з батьком нормалізуються?

— Мій шлюб з вашою дочкою примусить його змиритися з неминучим. Добрими друзями ми навряд чи станемо, але своїм спадкоємцем він мене визнає.

— Так, зрозуміло. Ви мене переконали. Проте… — Дон Фернандо помітно збентежився. Філіп збагнув, що зараз мова піде про вельми дражливі для святенника-короля аспекти його стосунків з Норою. — Знаєте, дорогий небоже, на мій погляд, ваші вчинки відзначаються крайньою непослідовністю. Ви хотіли одружитися з Бланкою, але не просили її руки, а спершу намагалися звабити її. Коли ж у вас це не вийшло, ви підбили на гріх мою меншу дочку.