Євгенія Йосипівна Яхніна - Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

нібито цей Одрі паскудні книжки писав. І за це його, кажуть, запрото… посадили в Бастілію. От мені й цікаво.

— Бачу я, ти хлопець кмітливий… — Круазе примружив очі: вони зробилися вузенькими, як шпарини, а від цього зовсім непроникні.

Жером знову заходився біля бороди свого клієнта, турбуючись про те, щоб Круазе міг тепер вільно розмовляти.

— От негідник Люсьєн, води не приготував! Люсьєне, Люсьєне, де ж ти?! — І Жером вибіг у кухню, щоб дати змогу Жакові побути з Круазе сам на сам.

«Що ж мені робити? От завжди так зі мною! Готувався, готувався до зустрічі, а тепер ні туди, ні сюди!» — гарячково думав Жак і вирішив підступитися з іншого боку.

— Ось що я подумую. Книжкова торгівля діло добре, не заперечую, але що як мені в тюремники?

— Ну й комедія! — Круазе засміявся так, що все його тіло засіпалося від сміху. — Ну й вигадав! Та куди такому молокососу в нашу фортецю! Тут треба дивитись і дивитись та мати добрі вуха. Потрапить до нас арештант, ми в нього враз усе заберемо, щоб він нічого над собою не вчинив. Навіть пряжки з підв'язок і черевиків. Але таки знайшовся один, який нас обдурив і проковтнув велику пряжку з черевика. Не додивились! Ось воно як буває!..

Жака охопив жах. А що коли саме Фірмен проковтнув пряжку? Цієї миті він забув, що навіть невідомо, чи перебуває Фірмен у Бастілії. Може, він давно вжепомер або сидить в іншій фортеці? Голос Жаків затремтів, коли він запитав:

— Ну й що ж?

А Круазе, впевнений, що це від страху, який, на його думку, природно повинен відчувати кожен при слові «Бастілія», охоче пояснив:

— Як — що! Ще й питаєш! Перепало нам усім! Ледве голови на плечах утрималися.

— Ну а в'язень як?

— Подався на той світ. Туди йому й дорога… А ще в нашому ремеслі велика сила потрібна. Адже не всі в'язні спокійні та тихі. Бувають такі, що тільки тримайся! Іноді даси йому стусана, та такого, що в самого рука заболить…

Круазе замовк, боячись сказати зайве. Але Жак уже не хотів відступати.

— Так цього навчитися можна… Я вже так старатимуся…

— Молодий ти ще та зелений! — сказав Круазе, неприязно зиркаючи на юнака.

— Молодий я, це правда, — не розгубився Жак. — Зелений — теж. Але те й інше минається. Буду я і старший, і досвідченіший. А ви гадаєте, у книжковій крамниці легко працювати?

— Гаразд, — поблажливо кинув Круазе. — Хочеш у тюремники йти, то насамперед навчися мовчати. Знаєш, як у народі Бастілію називають, чув? — Круазе допитливо подивився на Жака.

«Хоч би не ляпнути чогось зайвого. Раз, два, три, чотири…» — подумки полічив Жак і відповів:

— Звідки ж мені знати? Я ж бо недавно із села.

— Так от знай: її називають Будинком мовчання. Бо той, хто до неї потрапить, повинен мовчати. А якщо спробує подати голос, його відразу ж… — І Круазе зробив рукою такий жест, ніби скрутив птахові голову. — Якщо ж в'язневі поталанить, — вів далі Круазе, — і він живий вийде з Бастілії, то повинен поклястися на Біблії, що жодним словом не прохопиться про те, що бачив у її стінах…

Жером з'явився вчасно з тазом окропу. За ним з щипцями для завивання волосся ступав Люсьєн.

Незважаючи на те, що розмова з тюремником виявилася невдалою, зовсім не такою, як гадав Жак, він вирішив провести Круазе до воріт Бастілії.

«Цікаво, як він до неї зайде? Поки він відчинить ворота, я зазирну туди, а там…» — думав Жак. І він уже чув, як подзенькують у кишені Круазе ключі.

Та ніяких ключів від воріт і казематів, як уявляв Жак, тюремник з собою не носив. Підійшовши до караульного приміщення, він гукнув:

— Жиро, це я, Круазе! — Встромив на мить голову в караульне віконце, відразу ж висунувся назад і пробурмотів: — А ти, хлопче, йди своєю дорогою і не заглядай куди не треба!

І Жак навіть куточком ока не побачив тюремного двору.

Розділ п'ятнадцятий
БИРОК НАРОДУ

Ім'я Ревельйона Жакові доводилося чути часто. У Сент-Антуанському передмісті добре знали цього багатія, власника великої шпалерної фабрики. Відтоді як Жак одержав останнього листа з дому, його не полишала думка, що добре було б виписати з села Мішеля. Чи не влаштувати б його учнем на фабрику Ревельйона? Він вирішив і цього разу порадитися з Гамбрі.

— Яким вітром? — запитав Гамбрі, вийшовши назустріч Жакові, і його сірі, широко розставлені очі ласкаво блиснули.

— Та хочу про братика Мішеля порадитися з вами. Нестерпно їм там у селі. Йому вже тринадцять років. Шарль каже, щоб я віддав його в учні до ювеліра, а мені здається, на фабриці працювати легше. Так я оце й подумав, чи не допоможете ви у Ревельйона його влаштувати.

— У Ревельйона? Ти що, збожеволів? Невже не знаєш, який це шкуродер?! Найгірший з гірших. Хоч як важко зараз знайти роботу, а з ним справ мати не можна. Не жалієш ти свого братика, чи що?

— А як же мені з Мішелем бути? Там, у Таверні, у нас їсти нічого.

Брови Гамбрі зійшлися на переніссі. Він по-дружньому поплескав Жака по плечі і сказав:

— Гаразд, не вішай носа! Усі ви в Париж рветеся. А тут невдовзі буде ще голодніше, ніж на селі, якщо тільки народ вчасно не скаже своє слово… Завтра мені ніколи, бо ми збираємося поговорити з Ревельйоном по-своєму, а от післязавтра о цій самій порі приходь до мене. Поміркуємо, порадимося, куди твого братика подіти, щоб йому і ситно було і щоб робота була не дуже важка.

— Добре, що післязавтра, — зрадів Жак. — Завтра зранку пані Пежо веліла мені піти