Володимир Бабула - Сигнали з Всесвіту

половині дня в лівому крилі головного палацу Академії мала засідати історична секція, що запросила Северсона. А в головній залі завтра в другій половині дня мав розглядатись проект, який схвилює увесь світ.

Але про цей проект Северсон навіть не підозрював.

Розділ XV СМІЛИВИЙ ПРОЕКТ

Головна зала Всесвітньої Академії наук переповнена вщерть. Прозорі світло-зелені запони на вікнах роблять сонячне світло приємнішим, розсіяним. Але воно тьмяніє у порівнянні з сяйвом схованих за капітелями колон яскравих люмінесцентних ламп.

На трибуну піднімається академік Чан-су, керівник Північної обсерваторії Місяця.

Я хочу розповісти вам про результати дослідження сигналів з Проксими, — говорить він і робить довгу паузу.

В нього вп’ялись погляди всіх присутніх. Академік Ватсон нервово підсмикує комірець, академік Навратіл гладить долонею коліно. Видно, що обидва хвилюються.

Суперечку про суть сигналів з Всесвіту, яка виникла між академіками Навратілом і Ватсоном, розв’язано…

Чому він говорить так повільно? Це мене дратує! — прошепотіла Алена, схиляючись до Северсона.

…Зараз ми вже пересвідчились, що Проксима або, правильніше сказати, одна з планет, що обертається навколо неї, надсилає не окремі сигнали, а дуже складно промодульовану справжню програму. З допомогою спеціальних приймачів нам пощастило відтворити уривки з цієї програми… Прослухайте їх, прошу, у безпосередній передачі з Південної обсерваторії…

Чан-су натиснув на кнопку. На великому сріблястому полотні з’ явилось зображення обсерваторії. Перед складним приладом з численними екранами сидів спиною до глядачів чоловік з навушниками на голові.

Ось він покрутив кілька ручок. У гучномовці почулись сигнали, що нагадували телеграфні знаки різної тривалості та тону.

Раптом знаки перетворились на дивовижні голоси, потім пролунала вересклива музика.

Це аж ніяк не доводить, що звуки надсилають мислячі створіння! — вигукнув академік Ватсон. — Така плутанина тонів може виникнути і при випадковому групуванні випромінювання водневих вибухів у туманностях!

Ми передбачали таке заперечення, — спокійно продовжував Чан-су. — Ось фонограма. А поруч неї — запис голосу людини…

На полотні з’явилась химерна хвиляста лінія, потім ще одна.

Зверніть увагу, прошу: обидві фонограми дуже схожі. Звісно, розгадати сенс фраз, які передаються, надзвичайно важко. Але нема сумніву в тому, що їх передають із планети біля Проксими мислячі створіння, з досить високою культурою…

У залі пролунали оплески. Слово взяв академік Шайнер.

З допомогою надпотужного передавача на Місяці ми пробуємо налагодити зв’язок з істотами на Проксимі. Рано чи пізно нам вдасться це зробити. Складність полягає в тому, що ми не знаємо ні їхньої мови, ні способу мислення. Проте є закони, які лишаються незмінними для всього Всесвіту. Я маю на увазі математику… Пропоную почати з основ геометрії — теореми Піфагора. На Проксимі, звичайно, вона називатиметься зовсім інакше, однак її співвідношення лишаться. Тож давайте проекзаменуємо мешканців Проксими, чи знають вони цю теорему.

Залою прокотився веселий шум, але академік Шайнер продовжував:

Це буде дуже просто: надішлемо спочатку три, потім чотири, і, нарешті, п’ ять сигналів, — тобто потурбуємо дідугана Піфагора з його твердженням, що три в квадраті плюс чотири в квадраті дорівнюються п’ятьом у квадраті… Якщо Проксима ствердить цей результат, то ми…

У аплодисментах, які залунали в залі, потонули останні слова вченого.

На кафедру вийшов академік Навратіл.

Я хотів би запропонувати інший проект, щоб переконатись в існуванні мислячих створінь на невідомій планеті… - сказав він повільно, і голос його трошки затремтів. — Пропоную вирушити до сусідньої сонячної системи і подивитись на власні очі…

Зала загула глухо, стривожено.

Це неможливо! Як ви гадаєте подолати відстань більшу за чотири світлових роки? — скептично озвався академік Ватсон.

Визнаю, що мій проект звучить досить фантастично, але хіба досі нам не доводилось долати перепони, які здавались непереборними?.. До двадцять сьомого червня тисяча дев’ятсот п’ятдесят четвертого року багато чого здавалось неможливим. Однак того дня, з пуском першої атомної електростанції в Радянському Союзі, почався атомний вік. Людство оволоділо невичерпним джерелом величезної енергії. З її допомогою воно перетворило пустелю Сахару на квітучий сад і витіснило льодовики Арктики майже до Північного полюса. Завоювало Місяць і дослідило інші планети нашої сонячної системи. Продовжило людське життя та скоротило відстані. Навчилося змінювати елементи, здійснивши таким чином заповітну мрію алхіміків. Перетворило шкідливе колись радіоактивне випромінювання на зброю в боротьбі проти мікробів… Насмілюся сказати, що з такою енергією людина не може назавжди лишитись ув’язненою в межах Сонячної системи. Інтереси науки вимагають, щоб ми зазирнули трохи далі. Ось чому я пропоную побудувати космічний корабель, який буде здатний подолати гігантську відстань у чотири світлових роки. Його детальний проект я виношу на обговорення Всесвітньої Академії наук. Познайомлю вас зараз тільки з головними даними…

На проекційному полотні з’ явився схематичний розріз міжзоряного корабля.

В розробці проекту взяли участь кілька відомих учених з різних країн, — продовжував Навратіл. — Корабель має бути досить великим, приблизно як океанський лайнер…

З якого ж матеріалу ви хочете побудувати отакого велетня? Найміцніша конструкція буде розтрощена власною вагою! — зауважив Ватсон. — Припустимо, що вам, кінець кінцем, удасться його побудувати. Звісно, потім з такого корабля можете зробити музей, бо на ньому ніколи не відірветесь від Землі.

Звичайно, товариш Ватсон має слушність, — посміхнувся Навратіл. — Але тому, що нам потрібний не музей, а міжзоряний літак, яким ми хочемо потрапити на Проксиму, то побудуємо його краще зразу на Місяці, де вшестеро менша сила тяжіння дасть нам можливість спорудити більш сміливу конструкцію, а відсутність атмосфери — більш зручний старт. Як відомо, викопних багатств на Місяці досить, так що матеріалу завозити не