Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Ой, щось я дуже сумніваюся у цьому. Спочатку Зерно чомусь мені, бідному, дісталося, потім ви поправляли і направляли мою і без того сумну долю. Потім поманили цукеркою в яскравій обгортці. І де тут мій вибір?

— Сьогодні свій вибір ти зробив сам. Без будь-якого тиску з боку.

— Ну, гаразд. Вже й поскаржитися не можна на своє гірке життя, — мало не давлячись від сміху, сказав Нік. — І взагалі — давайте обідати. Хто знає, може потім і не погодують бідного школяра злі дядьки.

— Не переживай, харчування у Школі гарне. Та й тут тебе ніхто голодом морити не буде. Йдемо, нам ще займатися сьогодні треба. А тебе, як завжди, на сон потягне після обіду.

Час за столом минув непомітно. Нік навіть здивувався, що після свого рішення у нього з’явилося відчуття азарту. Йому вже хотілося швидше побачити новий світ, нову Школу і опанувати магію.

Як і обіцяла Ліна, навчання почалося одразу після обіду. Коли учень увійшов в бібліотеку, то здивувався змінам. Столів стало менше, з’явилася дошка, як у школі, і диван. Ось чого він не очікував побачити у класі для навчання, то це був диван. Він спочатку подумав, що той з’явився, щоб Ліні було зручніше вести урок. Все-таки їй було вже чимало років. Але як же він здивувався, коли саме його посадили на диван, навпроти Ліна розташувала дошку, а сама сіла в крісло поруч. Напевно, збоку дуже дивним виглядало це навчання.

— Ну що, влаштувався, учню? — запитала Ліна, коли той сів на дивані.

— Ніколи ще не вчився, сидячи на дивані! Якщо і в магічній Школі так само влаштовані заняття, то мені це вже подобається, — відповів Нік із подивом.

— Навіть не сподівайся. У Школі все буде суворо та згідно з правилами. Просто щоб ти швидше вивчив мову, мені доведеться застосувати різні магічні форми впливу. У вас це назвали б різними ступенями гіпнозу. Спочатку я введу тебе в легкий транс, аби ти міг сидіти і бачити все, що я показую тобі на дошці. Це будуть літери алфавіту спільної мови. А потім буде більш глибокий гіпноз, щоб ти швидше і надійніше вивчив слова. Я буду тобі їх промовляти і пояснювати їх значення. Тож готовий?

— А чому тут бути готовому? Я сплю — ви читаєте. Я прокидаюся і знаю нову мову. Чудово! Ну, чому так не вчать у наших школах?! Можна було б лекції слухати, не виходячи з дому і не злізаючи з ліжка.

— Все не так просто, та й випадок у нас із тобою неординарний. Ти головне зараз постарайся розслабитися і викинути зайві думки з голови, — сказала Ліна й почала здійснювати магічні паси над головою Ніка.

— Та у мене і так не дуже багато думок, особливо після смачного обіду і роздивляння Аніної вроди, — промовив Нік ватяними губами, відчуваючи, як втрачає контроль над думками і тілом.

— Ану, припини! Серйозно постався до того, що я буду робити, — вже сердито сказала Ліна.

— М-м-м-м, — промимрив Нік. Це все, що йому вдалося видавити з себе неслухняними губами.

Він прокинувся різко, ніби його покликали. Поруч сиділа мольфарка і дивилася на нього. Минуло кілька секунд, поки зрозумів, де знаходиться і що відбувається.

— Чудово виспався. Ну що, я вже знаю нову мову? — запитав він потягуючись.

— Ні, звичайно! Це тільки перший урок. Думаю, що нам треба як мінімум днів п’ять-шість, щоб ти достатньо засвоїв слів і зміг формулювати речення. Потім будемо практикувати.

— І скільки я проспав? — запитав Нік.

— Ти спав, а в мене вже язик болить. Майже три години тобі алфавіт і слова начитувала. Ти навіть під гіпнозом примудрявся хропіти. Постійно доводилося тебе смикати, щоб не заважав і щоб мозок твій засвоював матеріал, а не сни кольорові бачив.

— А я так добре виспався. Навіть не знаю, що робити вночі буду.

— То, може, тебе до Прайма відправити на вечірню пробіжку?

— Hi-ні-ні! Досить з мене на сьогодні походів. Я відпочину, повечеряю і знайду, чим себе зайняти.

— Навіть не сподівайся. Після вечері у нас продовження навчання, — сказала суворо Ліна.

— Ну, якщо знову поспати, то я завжди за!

— Спання на сьогодні достатньо. Займімося книгами. Подивимося, що ти засвоїв у коротких проміжках між хропінням, — посміхнулася Ліна.

Закрившись після вечері в бібліотеці, Ліна дала Ніку книгу. Це була найдивовижніша книжка, яку він коли-небудь тримав у руках. Зроблена з товстих аркушів пергаменту, переплетена справжньою шкірою, на якій була витіснена красива картина з битвою. І все це в бронзовій оправі, з чудовими бронзовими застібками. Важила книга напевно п’ять-шість кілограмів. Нік акуратно взяв книжку, обережно, щоб не зламати, відстебнув застібки і відкрив першу сторінку. Під малюнком починався текст. Нік здивувався, що букви були йому начебто знайомі, а ось слів скласти він не зміг. Він здивовано обернувся до Ліни.

— Ну, а що ти хотів? — зрозуміла вона його німе запитання. — Букви спільної мови у тебе вже в голові, ти їх знаєш і як їх вимовляти також. А слів ще знаєш мало. Будемо вчитися складати слова і потроху буду пояснювати тобі їх значення. Я сьогодні тобі заклала тільки основні слова, які застосовуються в житті. А книга про правління короля Тілтопа Першого і його битви. Тому ти й не розумієш слів. Не поспішай, ще всьому навчишся.

З боку здавалося, що маленька дитина вчиться читати. Вони складали букви в слова, вимовляли їх,