Богдан-Ігор Васильович Антонович - На другому березі (збірник)

огню зі щерб. В повітрі пах припалений чабер.[24] Даремно воду ллють з криниць й озер. Вогонь над голови пузаті верб підносить косу полум’я, свій герб, як віяло з рудо-червоних пер. Стрункою шиєю верх стін і брам хитає в сторону праву та ліву з жагою дикою; його жарким устам кривавим віддиху безмежжя треба. Та іскрами жбурляє в хмари з гніву, що сам не може підпалити неба. 5. ДОЩ В морях з шафіру[25] плюхкають краплини, хлюпочуть срібні краплі в сріблі рік, і гребінь вітру чеше їх відвік, і сонце п’ють, мов овочі калини. В цілунках тих ростуть дрібні цятини у білопері хмари, літа лік; підносять вгору свій вовнистий бік, геть утікають від землі долини. Та вітер вдарить в їх легкі вітрила, та млу зморозить білогриву в воду, на землю їх ваги вертає сила. Нам годі побороть свою природу, бунт вічно палить, вічно ломим крила і знов спадаєм на землі колоду. 6. ОРЕЛ І ЛІТАК Орел, король просторів, вдаль летів, над полову мідь піль, синь моря лав, над опар хмар шлях крил його дрижав. Враз чути літака на небі спів. На ворога вид в серці лють і гнів; шалені перегони з ним почав, ставав чорнішим ліс і меншим став, аж сил нема, до літака присів. І ми пливем крізь місяці та дні, самітні в хвилях моря кораблі, у промахів і сумнівів борні. І над низи зриваємося злі, не знаючи, що можна від землі втекти лиш іноді — та тут на ній. 7. ОЖЕРЕДИ І шепотом по полі рознеслося: на обрій, мов на терези ваги, хтось в огрядні, пузаті клав стоги набрякле борошном, товсте колосся. І зашуміли враз: «Ще зірвемося». Так загуділи колоски тугі, бо вітер за чуби гнуздав луги і торгав горді скирти за волосся. Бо ж краще їм, як нидіти в млині, як гинути від жорен тяготи, щоб вихор їх розмів по далині, щоби метіль розвіяла осіння. О, хто не знає ще бажань втекти з-під млинового сірих днів каміння. 8. ЛЕЛЕКИ Летіли понад морем раз лелеки до вирію, до південних країв. Гаїв, де кипариси, чувся спів, і усміхались землі їм далекі. Та задрижали вмить від небезпеки,