Алай - Коли курява спаде

— Швидше повертайся, пане, бо молодій дружині страшно самій на великому ліжку.

— Ти теж повертайся, — відказав їй батько. — На горі вітряно, а ти — заслабка, не витримаєш.

Мати, звичайно ж, почула пастку в цих словах. Мимоволі їй подумалось, що зазвичай, навіть коли вона зуділа весь час про те, що хвора, і то ситуація не бувала такою, як зараз. Вона помилково вважала, що всі люди прагнуть до прекрасного, як китайці. Однак на словах вона все одно не погоджувалась:

— Моя смерть — невелика втрата. У родині Мерці чого не бракуватиме, так це дружин — їх же можна й купити, й відняти рушницями. Немає легшої справи!

— Я не буду з тобою розмовляти, — відповів батько.

— Чому ж ти тоді не заходиш швидше до кімнати? Я подивлюсь, може, сьогодні ввечері на мене чекає ще яка гарна вистава?

Батько увійшов до кімнати. Однак коли він ліг на ліжко, то, мов в осяянні, побачив те холодне, мов срібна миска, обличчя, що дивилось на нього з висоти, тож промовив крізь зуби:

— Вона справді стала відьмою.

Янгджома закотилась йому на груди:

— Я боюся, обніми мене!

— Ти — третя дружина туси Мерці, тобі не потрібно нічого боятись.

Поряд із гарячим жіночим тілом туси заспокоївся. Він заговорив про те, що хоче влаштувати грандіозну весільну церемонію, однак про себе в цей час думав, що вся власність старости Дада тепер уже лежить у його коморах. Дада був один із найвідданіших серед ватажків. І це — протягом багатьох поколінь. Тільки от він не повинен був мати таку красиву дружину й стільки срібла, що й не давало туси спати спокійно. Якби він з власної волі трохи поділився цим усім із туси, справа б не дійшла до сьогоднішнього стану. Думаючи так, туси мимоволі скрушно зітхнув із приводу ненаситної жадібності людської натури.

Жінка в нього на грудях заснула. Її соковиті груди тьмяно поблискували в темряві. Вона дійсно була трохи дурнуватою, адже людина з головою не могла б заснути в ситуації, коли вже так багато днів ставалося так багато подій. А вона тільки повернулась на інший бік і відразу ж глибоко занурилась у сон. Поки вона спокійно й глибоко дихала, від її тіла поширювався якийсь тваринний аромат, що хвилював людські серця й постійно збуджував чоловіче бажання. Туси розумів, що коли цей шал почуттів мине, він як чоловік уже нічого не матиме. Він, звичайно ж, намагався вхопитися за ці останні моменти. Йому схотілося розбудити жінку й зануритись із нею на саме дно шалу.

Однак саме в цю мить друга дружина нагорі ляснула в долоні й радісно загукала:

— Горить! Горить!

Туси Мерці знову скрушно зітхнув з приводу жіночої мізерності й подумав, що завтра слід буде покликати лам, аби вони вигнали зло молитвами, інакше ця жінка сказиться. Однак у ту мить почулися й крики інших людей, а в темряві почалася біганина. Велика кам'яна будівля раптом захиталась у темряві.

Це розхитування викликало неспокій з приводу багатьох речей.

Туси Мерці розплющив очі й побачив, що за вікном усе залите червоним світлом. Він подумав, що хтось підпалив замок. І хоча дуже швидко підтвердилось, що його тривога марна, він дуже добре відчував якусь приховану ворожість. Люди в замку, які щойно поснули, вимушені були знову вставати. Під час усіх цих подій тільки моя мати залишалася стояти на даху в притлумленому світлі зірок і не йшла спати. Тепер у замку прокинулись усі. Нагорі — родина туси і їхні лами й управитель. Унизу — домашня прислуга та домашні раби. І тільки новоприбула третя дружина накрилася ковдрою із головою й закотилась у саму глибину того великого ліжка. Ті троє людей, які щойно пішли звідси, прилюдно оголосивши, що збираються помститися, підпалили поселення старости, яке тепер уже було приватною власністю туси Мерці. На той час полум’я вже палахкотіло під яскравими зірками холодної осінньої ночі. Світло пожежі проминуло чорне макове поле — величезний порожній простір — і освітило величний замок туси Мерці. Ми всією родиною піднялися нагору й звідти із серйозними обличчями спостерігали, як у бурхливому полум'ї перетворюється на попіл усе, що вже стало нашою власністю.

А від річки за нашими спинами накочувався хвилями холод, одна сильніша за іншу.

Вогонь перед обличчям і холод за спиною наштовхували людину на певні думки.

Коли в далекому поселенні ще одне вікно вивергнуло вогняного дракона, слуги радісно загукали. Серед інших я почув голоси годувальниці, служниці, срібляра та хлопчика-раба Соднама Г’ялцена. Служниця Дролма, яка зазвичай жила з нами, оскільки була нашою улюбленицею, за першої ж нагоди все одно бігла до прислуги.

Коли вогонь стишився, небо просвітліло.

Пожежу влаштувала жінка Дордже Церінга. Вона не втекла зі своїми двома ще зовсім юними синами, а добровільно кинулась у вогонь. Її рештки виглядали зовсім по-звірячому. У вогні жінка вибухнула разом із своїм прокляттям, і рана в неї на животі розкрилась, мов чарівна квітка. Вона найостаннішими словами прокляла родину, що здавалась непохитною.