Джон Гришем - Острів Каміно

— Дякую.

Поки вони допивали свої коктейлі, їм принесли перші страви. Елейн схвалила принесене вино, й офіціантка налила його в обидва келихи. Мерсер поклала до рота шматочок їжі й відклала виделку.

— Послухайте, Елейн, я просто не годжуся для цього. Ви справді обрали не ту людину. З мене нікудишня брехуха: я просто не вмію обманювати людей. Я не зможу втрутитися у світ Брюса Кейбла, Ноель Боннет і їхньої літературної зграйки й дізнатися що-небудь, що вам допомогло б.

— Ви це вже казали. Погляньте: ви звичайна письменниця, що приїхала пожити кілька місяців на пляжі в сімейному котеджі. Ви активно працюєте над романом. Це ідеальна легенда, Мерсер, бо все це правда. І ваша особистість ідеальна, бо ви — справжня. Якби нам потрібна була шахрайка, ми зараз не розмовляли б. Ви боїтесь?

— Ні. Не знаю. А що, варто?

— Ні. Я вже пообіцяла вам, що ви не матимете робити нічого протизаконного, і вам не загрожуватиме жодна небезпека. Ми бачитимемося щотижня...

— Ви теж будете там?

— Я регулярно приїжджатиму, але якщо вам потрібен компаньйон чи компаньйонка, ми можемо це організувати й поселити когось поруч із вами.

— Мені не потрібна нянька, а боюся я лише того, що підведу вас. Ви платите купу грошей, щоб я зробила щось таке, чого не можу навіть уявити, щось дуже важливе, і, звісно, ви очікуватимете якихось результатів. А що, як Кейбл дійсно виявиться таким розумним і непідступним, як ви думаєте, і ніде не проколеться? А якщо я зроблю якусь дурницю, викличу в нього підозри, і він перевезе рукописи в якесь інше місце? Я бачу багато способів, у які можу все зіпсувати, Елейн. Я не маю ані досвіду, ані знань.

— Зате мені дуже подобається ваша чесність. Саме тому ви ідеально нам підходите, Мерсер. Ви прямолінійна, щира й відверта. До того ж ви дуже приваблива й одразу сподобаєтесь Кейблові.

— Ви знову про секс? То це входить в умови роботи?

— Ні. Я вже казала: вам вирішувати, що робити і як.

— Але я гадки не маю, що робити!— розпачливо й надто голосно сказала Мерсер, тим самим привернувши здивований погляд когось за сусіднім столиком.— Даруйте,— тихо вимовила вона, опустивши голову.

Кілька хвилин вони їли мовчки.

— Як вам вино?— запитала Елейн.

— Чудово, дякую.

— Одне з моїх улюблених.

— То що, якщо я таки відмовлюся? Що ви робитимете?

Елейн торкнулася губ серветкою й відпила трохи води.

— Ми маємо дуже короткий список інших письменників, які могли б нам підійти, але ніхто з них із вами не зрівняється. Якщо чесно, Мерсер, ми настільки впевнені, що ви — ідеальний варіант, що, по суті, поставили все на одну карту — на вас. Якщо ви відмовитесь, ми, напевно, взагалі скасуємо весь цей план і перейдемо до іншого.

— До якого ж?

— Цього я вам сказати не можу. Ми маємо свої ресурси, напруга зростає, отже, муситимемо швидко діяти в іншому напрямку.

— А Кейбл — єдиний, кого ви підозрюєте?

— Пробачте, я дійсно не маю права про це говорити. Я зможу розповісти вам значно більше, коли ви будете вже на острові, між нами все буде домовлено і ми вдвох прогулюватимемось пляжем. Нам буде що обговорити. Є в мене й деякі міркування щодо того, як вам краще діяти. Але зараз ми про це не спілкуватимемось. Зрештою, ідеться про конфіденційну інформацію.

— Я знаю. Зберігати секрети я вмію, адже це перший урок, який дала мені моя родина.

В усмішці Елейн читалося цілковите розуміння й довіра до Мерсер. Офіціантка налила їм ще вина, і вони взялися до їжі. Після найтривалішої паузи за цю вечерю Мерсер нарешті насилу ковтнула і, глибоко вдихнувши, промовила:

— Я маю студентський кредит у шістдесят одну тисячу доларів, який ніяк не можу погасити. Цей борг отруює кожну годину мого існування і зводить мене з глузду.

Елейн знову всміхнулася — без жодного натяку на подив. Мерсер насилу втрималася, щоб не запитати, чи не знала Елейн і про це заздалегідь, проте не хотіла почути відповідь на це питання. Елейн поклала виделку й сперлася на лікті, а тоді склала разом кінчики пальців і промовила:

— Ми погасимо всі ваші студентські борги й заплатимо ще сто тисяч. П’ятдесят тисяч зараз і ще п’ятдесят через півроку. Готівка, чеки, злитки золота — як забажаєте. Звісно, жодних податків.

З плечей Мерсер мов ураз звалився й розтанув у повітрі непосильний тягар. Вона стримала різкий подих, закрила рота рукою й закліпала, відганяючи сльози, що враз навернулися їй на очі. Вона спробувала щось сказати, але не знайшла слів. У неї пересохло в роті, тому вона відпила води. Елейн уважно за нею спостерігала, продумуючи, як завжди, подальші дії.

Мерсер була приголомшена цим миттєвим звільненням із боргового рабства