Кемерон Докі - Усі жінки - відьми. Фатальне кохання

заговорив. За хвилину в кухні з’явилася здивована, але неспантеличена Люсіль. Незважаючи на ранню годину, вона була вже вдягнена — з притаманною їй охайністю — у брюки й блузку.

— Вибачте, що турбую, — сказала вона, поглянувши на сестер, — але там прийшов якийсь молодик. Наполегливо хоче негайно з вами переговорити. Каже що він — з поліції, і що ви його знаєте. Але я все одно попросила його показати жетон, що він і зробив. Його звуть детектив Дарріл Морріс. Але навіть попри це мені не хотілося пускати у будинок незнайому людину, тому я попросила його почекати на ґанку. При цьому я не забула знову замкнути двері. Гадаю, що вчинила правильно і нікого не образила.

Фібі підскочила до Люсіль та імпульсивно обняла її.

— Ви вчинили правильно, — сказала вона. — Між іншим, він вас не обманув. Піду відчиню двері. — І, виходячи в коридор, гукнула через плече: — Мою каву не чіпайте, а Даррілу і Люсіль теж налийте по чашці. Внутрішній голос підказує мені, що вона зараз всім знадобиться.

— Трапилося щось погане, так? — спитала Фібі, розчиняючи двері.

Поки вона впускала Дарріла, Люсіль вибачилася і пішла приглянути за Ваятом. Тож у кухні лишилися тільки детектив та сестри.

— Боюсь, що так, — відповів Дарріл, кивнувши головою. — Не хочеться бути вісником поганих новин, особливо в таку ранню годину. Але я не хотів гаяти час, бо думаю, вам обов’язково слід знати про останні події.

— Розповідай, Дарріле, — сказала Пайпер, ставлячи перед ним каву і підігріту булочку. Як тільки детектив увійшов, вона поступилася йому своїм місцем за столом. Несподівано Фібі усвідомила, що замилувалася тим, як її старша сестра вправно господарює на кухні.

Старанність Пайпер була не просто звичайним проявом гостинності, хоча її завжди вважали гостинною і привітною хазяйкою. Коли наставали важкі часи, Пайпер завжди знаходила якісь прості й ефективні засоби, щоб зберегти і підтримати позитив. І це була риса, яку Фібі найбільше любила в своїй сестрі.

Не встиг Даррілл щось розповісти, як на порозі кухні знову з’явилася Люсіль.

— З малим усе гаразд, — відповіла вона на запитальний вираз в очах Пайпер. — Коли я пішла, він залюбки слухав «Моцарта для малюків». І навіть щось там собі мугикав. Не здивуюся, коли наприкінці цього тижня він напише власну симфонію.

— Ваят до несподіванок ласий, — сказала з посмішкою Пайпер.

У кухні запала непевна тиша. Дарріл відсьорбнув ковточок кави. Люсіль, вагаючись, стояла в одвірку. Вираз її обличчя був рішучий і навіть дещо войовничий, наче вона приготувалася до сутички.

— Вас що, не познайомили? — раптом спитала Фібі. — Люсіль, знайомтеся, це — детектив Дарріл Морріс. Він давній приятель нашої родини і до того ж один з найкращих детективів у Сан-Франциско.

— Не такий я вже й давній, — заперечив з посмішкою Дарріл.

— Дарріле, знайомся, це — Люсіль Маршалл.

— Приємно познайомитися з вами, пані, — увічливо сказав Дарріл.

— А мені — з вами, — відповіла Люсіль.

Знову в кухні запала тиша.

— Ви прийшли з приводу отих жахливих убивств, еге ж? — поцікавилася Люсіль.

— Так, саме з цього приводу, — відповів, не криючись, Дарріл. — І тому, при всій повазі до вас, я вважаю за потрібне… — почав було він.

— Та все нормально, Дарріле, не переймайся. Можеш говорити вільно у присутності Люсіль, — раптом перервала його Фібі.

Дарріл від несподіванки аж відсунув чашку на стіл, і на його обличчі з’явилося неприховане здивування.

— Ми гадаємо, що Люсіль, завдяки своїй матері, Ізабеллі Маршалл, має безпосередній стосунок до того, що відбувається, і якимось чином може опинитися в зоні уваги вбивці, — спокійно пояснила Пайпер. Вона поглянула у вічі Фібі й затримала свій погляд. У ньому Фібі прочитала і схвалення, і попередження не говорити зайвого. Вона злегка кивнула, даючи сестрі зрозуміти, що все збагнула.

— Так ви гадаєте, що ці вбивства якось пов’язані з Будинком із фресками? — спитав Дарріл здивовано.

— Відверто кажучи — так, — підтвердила Пейдж кивком голови. — Але це — окрема довга історія, на яку, боюся, ми вже не маємо часу.

— Зрозумі-і-іло, — відповів детектив, розтягуючи слово. — Будемо вважати, що я вірю вам на слово. — І, несподівано посміхнувшись, додав: — Правда, подібну версію мені вже доводилося від декого чути.

— Ми познайомилися з Люсіль завдяки моїй роботі у газеті, — пояснила Фібі, підсовуючи стілець для Люсіль і жестом запрошуючи її сісти. — Вона знає, що ми займаємося розслідуванням цієї ситуації, але про самі методи розслідування ще нічого не розповідали. Але ми впевнені, що вона має до цієї історії безпосередній стосунок, тож визнали за краще запросити її до себе.

— Зрозуміло, — знову сказав Дарріл, але цього разу швидко і чітко. — Усе зрозуміло.

Фібі з полегшенням зітхнула. Відповідь Дарріла показала, що він відразу зрозумів те, чого вона не сказала, але мала на увазі. Люсіль була в курсі, що сестри цікавилися надприродними явищами, але не знала, що вони були відьмами і мали магічні здібності. Тому Дарріл, виклавши свою інформацію, мав проявляти обережність, щоб необережними словом їх не видати.

Фібі була впевнена, що з часом Люсіль цілком нормально сприйме таку новину, але наразі чим менше людей знали правду про Фібі та сестер, тим краще. І це було правилом, якого чаклунки дотримувалися завжди і беззаперечно. Тим більше, що цим ранком Люсіль і без того мала почути аж надто багато приголомшливих новин.

— Ми завжди готові прийти вам на допомогу, детективе, — сказала вона. І, наче на знак солідарності, підійшла до Люсіль і поклала руку на спинку її стільця. Пайпер і собі підсунулася до Пейдж так, щоб сидіти якраз напроти Дарріла. І тепер на детектива дивилися чотири пари стурбованих, але рішучих очей.

— Мабуть, мені не треба довго пояснювати причину свого візиту, — почав він просто. — Сталося ще одне вбивство. Тіло знайшли сьогодні вранці. Ми вважаємо, що це трапилося між другою та четвертою ранку.

— Тож ти спромігся прибути на місце злочину майже відразу, бо пробок на дорогах в цей час немає, — озвалася Пейдж.

Дарріл кивнув.

— Саме так воно й було. Хоча не завжди так буває. Мені нелегко про це казати, але була ще одна причина, через яку ми дізналися про вбивство так швидко. — На мить Дарріл замовк. Швидко поглянувши на Фібі, він наче спитав у неї, чи зможе Люсіль спокійно сприйняти те, про що він збирався розповісти. Фібі ледь помітно кивнула.

— Нам повідомив про вбивство сусід жертви, — продовжив Дарріл. — Він провів ніч у місті і саме повертався додому. Зараз багато хто намагається вибратися на ніч до клубу чи