Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і таємна кімната

— Скуштуєте? — люб'язно запропонував він їм мисочку запліснявілих горішків.

— Ні, дякуємо, — відмовилася Герміона.

— Чув твою розповідь про бідолашну Мірту — сказав Півз, бігаючи очима. — Образила ти сердешну Мірту. — Набравши повні груди повітря, він заверещав: — АГОВ! МІРТО!

— Ой, ні, Півзе, не кажи їй нічого! Це її так засмутить! — гаряче зашепотіла Герміона. — Я не хотіла, я їй не… О, привіт, Мірто!

До них наблизився привид присадкуватої дівчини. Гаррі ще в житті не бачив понурішого обличчя, яке наполовину ховалося за її прямим волоссям і товстими перламутровими окулярами.

— Що? — похмуро перепитала вона.

— Як справи, Мірто? — нещирим радісним голосом запитала Герміона. — Приємно зустріти тебе не в туалеті.

Мірта шморгнула носом.

— Міс Ґрейнджер щойно розповідала про тебе, — підступно зашепотів Півз на вухо Мірті.

— Я просто казала… казала… яка ти нині гарна, — залопотіла Герміона, люто глянувши на Півза.

Мірта підозріло зиркнула на Герміону.

— Ти насміхаєшся з мене, — мовила вона, а з її маленьких прозорих очей стрімко потекли сріблясті сльози.

— Ні, справді, хіба я не казала щойно, яка Мірта гарна? — Герміона боляче штурхонула під ребра Гаррі й Рона.

— Еге ж.

— Казала.

— Не брешіть мені, — аж давилася сльозами Мірта, а Півз задоволено хихотів за її плечима. — Думаєте, я не знаю, що мені кажуть услід? Жирна Мірта! Бридка Мірта! Жалюгідна, плаксива, занудна Мірта!

— А ще прищава, — підказав їй на вухо Півз.

Плаксива Мірта заголосила й вилетіла з підвалу. Півз кинувся слідом, шпурляючи в неї запліснявілі горішки й горлаючи:

— Прищава! Прищава!

— О Боже! — засмутилася Герміона.

До них крізь юрбу наближався Майже-Безголовий Нік.

— Гарно розважаєтеся?

— Еге ж, — збрехали вони.

— Досить багато народу, — гордо заявив Майже-Безголовий Нік. — Невтішна Вдова прибула з самого Кенту. Мені вже час виголосити промову, піду, мабуть, попереджу музик.

Але тієї миті музики й самі перестали грати. Вони замовкли разом з усіма, хто був у підвалі, почувши звук мисливського ріжка й схвильовано перезираючись.

— Отакої! — скривився Майже-Безголовий Нік. Крізь підвальну стіну забігло з десяток коней-привидів, і на кожному з них сидів безголовий вершник. Усі несамовито заплескали в долоні; Гаррі теж кілька разів плеснув, але відразу перестав, побачивши, як засмутився Нік.

Коні учвал помчали до центру танцювального майданчика й зупинилися, ставши дибки; кремезний привид на чолі кавалькади, чия бородата голова під пахвою сурмила в ріжок, спішився й підняв свою голову високо вгору, щоб мати змогу оглянути юрбу (усі засміялися), а тоді, поставивши голову на шию, рушив до Майже-Безголового Ніка.

— Ніче! — заревів він. — Як ся маєш? Голова й досі тримається?

Він голосно зареготав, поплескавши Майже-Безголового Ніка по плечу.

— Вітаю тебе, Патрику! — стримано озвався Нік.

— Живі люди! — вигукнув сер Патрик, помітивши Гаррі, Рона й Герміону. Він мовби аж підскочив з подиву, від чого його голова знову впала додолу (юрба так і зайшлася реготом).

— Дуже кумедно, — похмуро буркнув Майже-Безголовий Нік.

— Не звертайте увагу на Ніка! — заволала з підлоги голова сера Патрика. — Він досі засмучений, що ми не дозволяємо йому вступити до Товариства! Але ж послухайте, — подивіться на нього!

— Я гадаю, — втрутився поспіхом Гаррі, помітивши багатозначний погляд Ніка, — що Нік дуже… страшний і… е-е…

— Га-га-га! — заверещала голова сера Патрика. — Таж він сам, мабуть, і попросив тебе таке сказати!

— Прошу уваги, я хотів би виголосити промову! — голосно сказав Майже-Безголовий Нік, прямуючи до помосту, освітленого холодним синім світлом.

— Мої покійні добродії, пані та панове, я з превеликим сумом…

Але далі ніхто нічого не почув. Сер Патрик і решта вершників почали грати в хокей з головою, а натовп став приглядатися до гри. Майже-Безголовий Нік марно намагався привернути увагу аудиторії, але зрештою піддався, коли повз нього під голосні підбадьорливі вигуки юрби просвистіла голова сера Патрика.

Гаррі вже дуже замерз, не кажучи про голод.

— Я більше не витримаю, — промимрив Рон, клацаючи зубами, а оркестр тим часом знову заскреготів, і привиди заповнили танцмайданчик.

— Ходімо, — погодився Гаррі.

Вони позадкували до дверей, вклоняючись і посміхаючись усім, хто їх помічав, і за хвилину вже бігли переходом назад, де було повно чорних свічок.

— Може, там ще лишився пудинг, — з надією вимовив Рон, першим наближаючись до сходів у вестибюль.

І тут Гаррі почулося знову:

— …порву, пошматую, уб'ю!

Це був той самий голос, той самий холодний, убивчий голос, який він чув у Локартовому кабінеті.

Гаррі спіткнувся й зупинився. Він ухопився за кам'яну стіну, напружуючи слух, озираючись довкола і вдивляючись у тьмяно освітлений перехід.

— Гаррі, ти що?

— Знову той голос… Замовкніть на хвильку.

— …такий голодний… так довго!

— Слухайте! — наполіг Гаррі, і Рон з Герміоною завмерли, поглядаючи на нього.

— …вбивати… пора вбивати!

Голос почав слабнути. Гаррі був певен, що він віддалявся кудись угору. Охоплений і страхом, і цікавістю, хлопець глянув на темну стелю: як той голос міг рухатися вгору? Може, це якась мара, якій не можуть перешкодити кам'яні стелі?

— Сюди! — гукнув він і почав бігти вгору сходами до вестибюлю. Але тут годі було сподіватися щось почути, бо з Великої зали, де бенкетували з нагоди Гелловіну, долинав гомін голосів. Гаррі помчав мармуровими сходами на другий поверх, а Рон і Герміона тупотіли слідом за ним.

— Гаррі, що ми…

— ТСС!

Гаррі прислухався. З верхнього поверху долинув далекий і дедалі слабший голос:

— Я чую запах крові! Я ЧУЮ ЗАПАХ КРОВІ!

Гаррі аж серце стиснулося.

— Воно зараз когось уб'є! — закричав він і, не зважаючи на ошелешені обличчя Рона й Герміони, помчав угору перестрибуючи по три сходинки і намагаючись почути ще щось, окрім гупання своїх кроків.

Гаррі вилетів на третій поверх, а слідом за ним засапані Рон і Герміона. Вони не зупинялися, аж доки завернули за ріг, де починався останній порожній коридор.

— Гаррі, що все це означає? — запитав Рон, витираючи з чола піт. — Я нічого не чую!

Але Герміона раптом роззявила рота, показуючи углиб коридору.

— Дивіться!

Там щось світилося на стіні. Вони поволі підійшли, мружачись у пітьмі. На стіні поміж двома вікнами були виведені літери заввишки із тридцять сантиметрів, які мерехтіли у світлі смолоскипів.

ТАЄМНУ КІМНАТУ ВІДЧИНЕНО. СТЕРЕЖІТЬСЯ, ВОРОГИ СПАДКОЄМЦЯ!

— Що то там висить знизу? — запитав тремтячим голосом Рон.

Гаррі мало не послизнувся, коли вони підступи-ли ближче: на підлозі була велика калюжа води, рон з Герміоною підтримали його, і всі поволі