Тарас Богданович Прохасько - Лексикон таємних знань

Памва подивився з вікна кухні на частину цвинтаря і фраґмент ботанічного саду (він захотів опинитися тут пер шого листопада, коли по всьому цвинтарі будуть світитися свічки), починало розвиднюватися, величезні оранжереї виглядали, як звірічудиська, що сплять стоячи на галявині.

Памва бачив на столі перед собою тарілку з викорис таними шприцами, у кожному було трошки крові - вони робили жінці кілька внутрівенних ін’єкцій; добре, що двері вона залишила відкритими.

Памва не поїхав до реанімації, куди повезли жінку, бо в кімнаті спала мала дитина.

Памва встиг зауважити поруч з дитячим ліжком справж ню невелику фісгармонію, не міг дочекатися ранку, щоб пограти на ній, хоч страшенно боявся того моменту, коли дитина збудиться.

Памва не знав, як треба поводитися з дітьми, не знав, як довго тут пробуде, не знав, чи кликати Анну сюди, чи забрати дитину до себе.

У креденсі, шукаючи горнятка, Памва знайшов кілька ампул каліпсолу, тоді вигорнув все із смітника і віднайшов одноразовий шприц - жінка може вернутися зовсім іншою; правдоподібно не пробуде довго у реанімації.

Памва взявся записувати початок п’єси, але час від часу засинав на декілька секунд, їх було досить, щоб приверзлися якісь образи, рядки порозлазилися, а в тексті опинилися недоладні словосполучення.

Памва вирішив врешті нічого не писати - він сам заграє цю п’єсу на фісгармонії, принесе магнітофон і відразу ж напише музику до фільму, граючи так, як захочеться в той момент.

Памва знав, що музика, яка йому захочеться, буде лиш слідом чийогось задуму, якого Памва осягнути не спромож ний; від нього залежатиме те, як пробути за інструментом: буде грати однією рукою, або зв’яже кисті, або буде розтягати пальці однієї руки просто на клавіатуру другою, або по справжньому вп’ється впродовж виконання, або поскладає на клавіатуру квіти, або ударятиме по клавішах кулаком, чи чолом, чи буде перекочуватися головою, або поріже пальці і буде кров, або забинтує порізані пучки, або вдягне рукавиці, або наповнить нутрощі фісгармонії горіхами, або засне, або ляже на підлозі і дотягатиметься до інструмента, або заплю щить очі, або погасить світло, або вилізе на фісгармонію і гратиме пальцями ніг, а потім сповзе, а може натискати раз за разом педалі, не торкаючись клавіатури, може довго тримати один звук, може підспівувати, згадувати якісь інші мелодії, може взагалі не грати, а шукати щось на приймачі або зовсім нічого не робити, лиш пробути.

Памві здалося, що хтось грав на фісгармонії так, як він щойно придумав, він кинувся до кімнати - там усе було тихо, дитина ще спала.

Памва припускав, що має ще з півгодини до пробуджен ня.

Памва намацав на бильці ліжка якийсь светер і забрав його до кухні, бо трохи змерз; то був грубий жіночий бор довий светер на ґудзиках - великих, дерев’яних, аж стертих від доторків - було зрозуміло, що ґудзики зроблені з дуже м’якого дерева, вони напевно значно старші за светер.

Памва мусив хоч щось з’їсти, бо почало пекти у шлунку, він оглянув холодильник - трохи сиру, фляшка молока, фляшка мінеральної води, масло, кусник вареного м’яса, мед у слоїку, рештки горілки, цитрини - сир з молоком він дасть дитині на сніданок; з’їв м’ясо і дві великі ложки меду.

Памва хотів змішати горілку з мінеральною водою і додати цитринового соку, взяв воду, але виявилося, що рука так затерпла, що аж не втримав пляшки, і вона розбилася (Памва не міг встановити, чи то через серце, хоч біля серця нічого не відчував, чи притиснув руку, коли засинав сидячи).

Натомість Памва заварив чай і влив у горнятко з гарячим плином досить горілки.

Памва уявив собі, що зараз нап’ється чаю і піде до кімнати, там спить його дитина, він ляже до ліжка, намагаючись не розбудити жінку, - дуже рідну, але зовсім незнану (Памва не міг придумати ні обличчя, ні тіла, очевидно, що це хтось, кого він насправді ще не бачив), а вранці він буде її обнімати, коли в кімнаті вже ясно, але син ще спатиме.

Памва вийшов надвір, щоб не напустити диму до кімнати, пора телефонувати до Анни (вчора Памва мріяв пробути цілий день з Анною вдома, нікуди не виходячи), оранжереї вже просвічувалися, і тепер химерами були не самі вони, а те, що невиразно впізнавалося всередині.

Памва добре розумів, що отот закінчиться сиґарета, він знову зайде до помешкання, потім прийде Анна, і що цей стан кількох хвилин надзвичайно нестійкий, а все ж не міг себе переконати, що ще щось буде інакше, що ця мить перестане видовжуватися і продовжуватися безконечно, що можливі якісь найменші зміни у світі, у ньому, що відстані нормалізуються, що буде далеко, далі, близько і ближче, що відстані можна буде перейти.

Памва ішов сходами і заборонив собі наразі любуватися станами, фіксувати їх, запам’ятовувати, систематизувати, а передовсім намагатися викликати - йому треба вернутися до дитини, ніде не зависнувши.

Ще Памва подумав, що коли все ж записуватиме сценарій п’єси, колись пізніше, то закінчить його приблизно так: виконавець не має ніякого іншого завдання, крім витво рення відчуття присутності.

УВІБРАТИ МІСТО*

Напередодні зими, в листопаді вже з 5 години по обіді, коли темніє, а ліхтарі ще не світять, у львівському барі «НЕКТАР» сидять людипісляроботи.

Прийшовши до зали, Себастьян замовляє 2 кави і 2 порції вина. Він сидить при столі сам, він курить і через певний час просить бармена підігріти парою неторкнуту каву. Він чекає.

Себастьян - 25річний львівський фотограф, високий, худий, з кількома кульчиками у лівому вусі, він ходить у грубому сукняному плащі і важких армійських черевиках, фотоапарат, який завжди з ним, ховається під плащем. Він мовчазний, скупий на міміку і жести, неголений. Але його стриманість і спокій - м’які.

Він віддасть невипиту каву, доп’є вино разом із прия телембарменом, перепросить його за турботу і попросить каву перенести на завтра. Він поговорить з барменом так, як м о ж н а говорити з барменом, бармен буде сміятися, він завжди любив Себастьяна. І, можливо, післязавтра, після післязавтра…

____________________

Поїзд з Праги відходить в полудень, і Кріста мусила прий ти до тата зранку. Її тато, Роман Бачинський, син УНРів ського еміґранта, празький професорісторик, відряджав дочку до Львова.

Вони говорили у його кабінеті. Вона поїде до Львова, щоб зустрітися з Себастьяном, знимки якого Бачинський знай шов у чеському фотожурналі. Знимки показували неоче видну топографію Львова. Саме такий спосіб мислення і така фаховість