Павло Андрійович Місько - Грот афаліни

На якого біса він вишив ті ініціали… От, і на цій, старій, яку штопає, на подолі є синювато-вицвілі літери «R. S.» — Радж Сінх.

«Можуть з цією теніскою прийти в дельфінарій шукати — чия. Другий уже випадок, друга сутичка з ними. Той самий разбійницький клан чи інший?» «WW» чи «WV»? Якщо той самий, то в спокої не залишать. Подумають, що я спеціально за ними стежу. Захочуть прибрати з дороги…»

Виправ і теніску, і штани, висушив праскою. Був уже райок, яскраво світило сонце, навперебій співали пташки. До початку роботи залишалося ще години півтори, і можна було б хоч трохи подрімати. Але ввімкнув електроплитку, поставив чайник. І ліг, підклавши під голову руки.

Подумати було про що.

Радж почув тупіт ніг і скрип бамбукових жердин на перекидному місточку, потім шорстке хрумкання підошов по піску. Хтось біг.

— Радже! Радже, ти ще спиш? — двері хтось сильно засмикав, аж задрижали стіни. — Біда Радже.

Упізнав голос Гуги.

— Почекай, відімкну! А то ще будинок розтрясеш, — говорив наче спокійно, але Гугова тривога передалася вже і йому. Відчинив — і, вражений, відступив, даючи увійти: вигляд у хлопця був переляканий, вся його худорлява довга постать ще більше витягнулася, аж згорбилася.

— Біда, Радже! Джейн, мабуть, нежива!

— Говори, та не заговорюйся… Така весела завжди була, жвава.

— Плаває абияк, животом догори. Я думав, вона отак грається, а вона… не дихає! Дельфіни виштовхують її з води, а все одно не дихає!

— А може, це Бобі, а не Джейн? — Радж рушив до перекидного місточка.

— Сюди! Вони в демонстраційному басейні… Я добре упізнав — Джейн! У Бобі жовта подряпина на верхній щелепі…

Посеред басейну майже напроти вишки з площадками вода була неспокійна. Дельфіни вирували, ніби показували номер — «морська зірка».

— Там тільки дельфінки — Єва, Дора, Бела… І Джейн… — шепотів, нахилившись до води і пильно придивляючись до дельфінів, Гуга. — Джейн посередині…

І справді, то одна, то інша дельфінка піднирювали головою під Джейн, підбивали її рострумом угору. Але поштовхи були уже мляві, ніби мати й тітка втратили надію оживити дитя. Неживе тіло Джейн трохи піднімалося і оберталося безпомічно. Відпливали по черзі вбік, шумно-тужливо видихали повітря. З правого наростка-закутка басейну, куди весь час подавалася помпою свіжа вода, з крейсерською швидкістю вискочив Дік. Вода за хвостовим плавником вирувала — так енергійно крутив ним. Промчав повз самісінький край басейну, аж хвилею облило хлопцям штани, ніби хотів відгородити свій гарем від цікавих. Раджу здалося, що темне, без зіниці, око самця злісно блиснуло. І ще раз промчав, уже назад, і затаївся праворуч, біля північної стінки. Радж був певний, що він не зводить з них погляду.

Зате приплив до них Бобі, поклав голову підборіддям на цементний берег басейну. Роззявив рожевого, у сіруватих плямах, як у Мансурового собаки, рота, поволі виштовхував з рота язиком воду. Проскрипів тоненько, жалісливо, потім затринькав дихальцем, затремтіла плівка-перетинка, що його прикривала: понк-пенк-пинк-пінк, р-риу-рин-н, — ніби хтось провів нігтем по зубцях-металевого гребінця.

— Що, Бобі? Ти маленький бебі, а не Бобі… Що ти хочеш сказати, на що поскаржитись? — присів Радж, погладив його по гладенькій, ніби полірованій, голові, поштовхав у боки за рострум. — Біда у вас, малюк, біда… Що тут сталося, бебі? Чому ти не розкажеш?

Бобі поплив до дельфінок, закрутився біля них, подаючи скрипучі звуки.

О, якби міг Бобі або інший дельфін розказати, що тут сталося!

Радж підвівся. На душі було важко: дельфіненят усі любили, як рідних дітей.

— Радже, повір, я ні в чому не винен! — Гуга говорив це, і аж губи тремтіли. — Учора я залишав їх живих і здорових, ніяких підозрінь не було.

— Ніхто тебе не звинувачує, заспокойся.

— Ага! Ти не знаєш Судзіра! Він тепер з'їсть мене… Він же починав з маленькими якийсь номер готувати.

— Увечері всі добре їли?

— По-різному, як завжди. Хто більше брав участь у виставах, той нахапався за цілий день. Решту догодовував. Джейн, здається мало їла. Усе плавала тихенько, не пірнала… Але я подумав, що і їй перепало, не голодна.

— Судзір був увечері? Проводив репетицію?

— Ні.

— До Крафта ти не бігав? Треба швидше йому доповісти.

— Не було ще його.

Була восьма година ранку. О пів на дев'яту приходить містер Крафт, а о пів на десяту — Судзір. Робочий день у Гуги починається о восьмій годині, бо йому треба і рибу готувати — Судзір дельфінам не кидає по цілій, коли заохочує після виконання номера. У решти працівників початок роботи о дев'ятій.

Об одинадцятій починається перша вистава, о чотирнадцятій — друга. У середу, суботу й неділю — по три вистави, остання — о шістнадцятій. Після кожної вистави Судзір розігрує «лотерею», вручає деяким глядачам пластмасових дельфінчиків, приклеєних до ящичків-підставок. У ті дні, коли немає третьої вистави, Судзір займає ці години на репетиції та інші заняття з дельфінами.

Стояли з Гугою на місточку, кожний думав про своє. Під ним кілька разів проплив, могутньо працюючи хвостом, Дік.

— Гуга-а! — почулося із затоки. Приплив на відремонтованому ялику, привіз рибу з порту завідувач господарства Абрахамс.

Гуга зірвався з місця, побіг туди.

— Скажи йому про Джейн! — крикнув навздогін Радж. — Треба ж скоріше виловлювати, а то й так дельфіни хвилюються.

А самому спало на думку чортзна-що. Може, Джейн отруїли? Почали з Джейн — як попередження, а потім і до решти доберуться. Може, доклали рук ті з «WW» чи «WV»? Але ж випадок з гарпуном був понад місяць тому, якби і захотіли налякати ще раз, то зробили б відразу, не зволікали б стільки. І з сьогоднішнім обстрілом теж не зв'яжеш. Обстріл був хоч на кілька годин, але пізніше, ніж почалось усе з Джейн. Сторож говорив, що цілу ніч дельфіни непокоїлися. А Гуга помітив, що Джейн була наче сама не своя ще звечора.

У дельфінарії тільки афаліни, інших представників сімейства дельфінів не тримали. Малі дельфіненята були по сімдесят-вісімдесят кілограмів, самки — по сто сімдесят-двісті. Дік — усі триста. Раджеві самому нема чого й лізти в басейн, не справишся з ними. Випадків нападу на людину не було. Але хто гарантуватиме, що такого не може бути?

Пішов до себе в комору роздягтися, щоб бути готовим. Протягом цього часу підійшли містер Крафт і сторож Малу, потім Абрахамс. Малу навмисне, мабуть, чекав Крафта у сторожці, щоб першим повідомити про таку подію, ніби поспішав виправдатись.

Радж вийшов до них, почувши ойкання і стогін Крафта. Усі стояли на березі басейну біля вишки, дивилися