Андрій Анатолійович Кокотюха - Привид із Валової

його руками, потім — підтягнула ближче тулуб, примостилася, сперлася й принишкла.

Шацький знову сіпнув Клима за рукав.

— Перепрошую, пане Кошовий, я поміняв свою думку.

— Ви про що?

— Тут вас не чекатиму. Не лишуся ззовні сам. Підемо туди разом.

— Мужній вчинок, Шацький.

— Е, не знущайтеся. Я боягуз. Тому й боюся стояти тут, сам, без вас. Сподіваюсь, ви дасте нам обом раду в разі чого?

Клим поправив капелюха.

Сплів пальці рук, затягнутих у м’яку шкіру рукавичок.

Порухав ними, розминаючи.

— Хіба я не обіцяв у вашій присутності поновити вправи з боксування?

— Тамтешня публіка, котра всередині, ваше боксування має в носі.

Двоє біля стіни вже припинили екзекуцію. Їхня жертва не ворушилася. Парочка про щось тихо перемовлялася, голови обох дедалі частіше поверталися в бік прибулих глядачів.

— Ви про що?

— Зайдуть ззаду. Гепнуть чимось важким по маківці. Халамидників не обходить, яким саме спортом ви займаєтеся, пане Кошовий.

— Хіба ви не прикриєте мою спину?

Шацький поцмокав губами.

— А хто прикриє мою, га? Я ж, на відміну від вас, ніколи не відвідував спортові клуби.

Клим рішуче поклав правицю Шацькому на плече.

— Ми вже приїхали сюди. Та й ви раніше бували «Під градусом». Нас двоє, у одного з нас досвід.

— Ви про кого?

— Про вас, Шацький. Вперед. Доведемо справу до якогось фіналу.

Коли вони рушили до дверей, пара біля стіни провела їх зацікавленими поглядами. Та з місця жоден не зрушив.

Щойно переступили поріг, як занурилися в густу хмару цигаркового диму.

Запах дешевого тютюну можна було при бажанні помацати й навіть черпнути рукою просто з повітря. Так принаймні здалося Кошовому. До цієї суміші додавалися різкі, неприємні та ядучі пахощі меланжу, котрі сукупно щипали, різали, роз’їдали очі, й Климові здалося на мить — потрапив до якоїсь своєрідної хімічної лабораторії, де божевільні й затяті вчені запекло проводять лиш їм самим відомі й зрозумілі досліди. Ніс уловив ще якусь кислятину: схоже, пиво; зварене не інакше як із відпрацьованого сусла, аби не пропадало. Так принаймні здалося Климові.

У дальньому куті, довкола похиленого шинквасу, товклася неоднорідна галаслива людська маса. То тут, то там виникали короткі сутички, котрі миттю переходили в братання та міцні обійми. Власник не обтяжив себе турботою навіть про натяк на пристойність внутрішнього декору. Столиків і стільців усередені не було, відвідувачі гуртувалися круж стійок, збитих із грубих дощок. Кожне таке місце зовні нагадувавало екзотичний гриб із прямокутною поверхнею-«капелюшком». Під одним таким уже сидів брудний волохатий дядечко, розхитуючись у різні боки. Довкола розмістилася така сама нечесана компанія, і хтось або несильно копав товариша, або, навпаки, передавав туди повну чарку.

Кошовий обережно рушив уперед, тримаючи курс на шинквас.

Шацький сунув за ним, сторожко роззираючись навсібіч й намагаючись триматися точно за спиною товариша.

Звідкись ізліва раптом долинув нелюдський рев. Дружно здригнувшись, Клим та Йозеф повернули в той бік голови. Здається, гармидер привернув лише їхню увагу. Решта відвідувачів і далі пили, про щось бубоніли, дехто голосно хропів по кутках. Тим часом ревонуло ще раз, до звуку додався глухий удар — це високий лисий волоцюга в дорогому колись кожушку, напевне отриманому за непотрібністю від якогось пана-благочинця, вдарив свого товариша, низенького типа в старому плащі й зім’ятому циліндрі, кухлем по голові. Причому ревнув не побитий — йому, виглядало, було навіть байдуже. Чи били несильно, ще й циліндр пом’якшував удар, чи низенький був такий п’яний, що не відчував або не реагував, чи подібні стосунки давно вже стали для приятелів нормою, і зараз, почекавши своєї черги, маленький злидар відповість.

Розім’явши пальці, Кошовий посунув далі. Від шинквасу їх із Шацьким відділяло кілька кроків.

Знову заволали. Цього разу лисий репетував, бо низенький зацідив йому в писок склянкою з меланжем. На відміну від пивного кухля, вона розбилася, та не об чоловікове чоло — вислизнувши з руки низенького, впала на підлогу.

Клим не помітив, звідки взявся міцний хлоп із засуканими рукавами. Наче виринув із густого сизого повітря. Міцна волохата правиця зіжмакала карк старого плаща. Матерія затріщала, половина коміра лишилася в руці здорованя, коли низенький шкідник сіпнувся, намагаючись тікати. Лисий стояв непорушно, допиваючи кисле пиво, котре дивом не вилилося за краї, коли днище кухля гепало об чужу голову.

Здоровило спритно схопив утікача за вцілілий верх плаща. Смикнув до себе, різким рухом нахилив волоцюгу.

Копняк вийшов, немов гарматний постріл.

Покараний пролетів повз новоприбулих, гепнувся жабою на старі рипучі дошки підлоги, повернув голову в бік Кошового, прорипів голосно:

— Дивіться, хто до нас прийшов!

Якщо на несподіваних відвідувачів дотепер не звертали уваги, або, швидше за все, тутешня публіка вдавала байдужість і вичікувала, тепер завсідники дістали такий привід. Ратом стало дуже тихо. Порушило тишу хіба чиєсь бридке відригування, та на подібне тут навряд чи хто звертав особливу увагу.

Не вигадавши нічого кращого, Клим, як міг спокійно, підніс капелюха на знак привітання. Те ж саме поквапився зробити Шацький. Вирішивши, що формальності залагоджено, Кошовий рушив далі, аби нарешті дістатися до шинквасу. Але враз шлях йому заступив той самий лисий злидень, котрий невідомо як опинився перед ним, бо щойно ж маячив за своєю стійкою.

— Пан може купить Дзідзьові горівки?

— Кому?

— Дзідзьові. — Лисий тицьнув пальцем із обкусаним нігтем собі в груди. — Я Дзідзьо. Тут мене знає вшьо товариство.

— І кожен пригощає тебе? — Клим намагався зберігати спокій.

— Я ходив походом на Грецію за найяснішого цісаря! Я вояк, я кров проливав!

— Що з того?

Сказав — і тут же зрозумів, як необережно.

— Моя кров для такого слічного панка ніц не значить? — гаркнув Дзідзьо. — Ти зара викотиш мені цілу діжу горівки! Бо не будеш живий, курва твоя мама!

Зблизька навіть у задимленому повітрі Кошовий бачив круглі розширені зіниці лисого злидаря. Або він не розуміє, про що й з ким говорить, бо п’яний мов чіп, або хмільний, але чудово все розуміє й шукає приводу та нагоди поскубти панка.

Людський мурашник ураз заворушився.

Ще трохи — й завсідники бару, забувши на короткий час про чвари між собою, посунуть на незваних гостей скопом. Принаймні нічого доброго для себе й Шацького від надто пильної уваги до себе Клим не чекав.

Чуйка вимагала плювати на все, повертатися й тікати.

Та чи прийде він «Під градус» удруге…

— Слухайте всі! — промовив так гучно й дзвінко, як міг, відразу помітивши — волоцюги зацікавилися. — Ми з товаришем готові щедро заплатити всякому, хто покаже нам особу на ім’я Рибка Павло. Ми шукаємо його у