Андрій Анатолійович Кокотюха - Автомобіль із Пекарської

найближчих до Зеленої вулиць. Звідти домовилися рухатися пішки. Потім вони неквапом перейшлися вздовж трамвайної колії, аби нарешті вийти в указаному місці. Кошовий не мав жодного сумніву – згадана корчма та місцевість круж неї Шацькому знайомі досить добре. Вирішив не розпитувати, звідки, віддався, як завжди робив, на милість провідника, й вони пірнули у двори. Перетнувши їх, виринули неподалік храму, в якому Клим, придивившись, визначив німецьку кірху. Далі з обох боків вулиці потягнулися ошатні кам’яниці, здебільшого – нові чи недавно перебудовані згідно з вимогами сецесії. Поки йшли, довкілля поволі огортали ранні, ще теплі вересневі сутінки. Шацький якщо й не знав, куди їм точно йти, то інтуїтивно визначав напрям і знову завернув у двори саме там, де треба.

Вони опинилися в глибині Зеленої, в невеличкому затишному садочку, котрий поволі-поволі починав жухнути. Серед дерев уздріли будівлю, наче навмисне зведену так, аби не привертала спеціальної уваги. Наблизившись і побачивши названу Даною особливу прикмету, жіночі барельєфи на фронтонах, Кошовий зрозумів: їм сюди.

У вікнах не світилося. Клим із Йозефом обійшли віллу кругом, переконавшись – нема нікого, будівля наче вклалася спати. Свербіло зайти негайно, ключ у кишені раптом перетворився на справжню гирю, Кошовий навіть торкнувся його пучками пальців. Та плани лишив незмінними: завтра – значить, завтра.

Коли поверталися назад, Клим запросив Шацького на пиво, і той не відмовився. Все ж таки йому підказали зручний спосіб трошки порушувати встановлені пані Шацькою режим, розпорядок та правила поведінки чоловіка. Тож, припустив він, запах пива йому нічим не загрожує. Принаймні – тепер. Однією гальбою не обмежились і могли б балакати ще, та Кошовий мусив зважати на час – Бася сьогодні грала у виставі, й він у такі дні за негласною домовленістю заїжджав за нею в театр, бо Басі було приємно. А ще після вистави вона втомлювалася, тому засинала швидко, звільняючи в такий спосіб від необхідності забавляти її розмовами й даючи змогу спокійно посидіти з сигарою, подумати, скласти плани на найближчі дні.

У свої таємні справи Клим від самого початку вирішив не посвячувати коханку, знаючи – їй буде цікаво, закидає питаннями, але й не зможе довго тримати язичка за зубами. Менше ж за все Кошовому хотілося, аби про його приватний клопіт знала вся трупа «Колізею».

Ранком Бася ще спала, і Клим скористався цим, щоб витягнути з нижньої шухляди великого масивного комода револьвер. Два роки тому зброю йому роздобув Єжи Тима на його прохання. Тоді обставини вимагали мати зброю при собі. Потому Кошовий заховав револьвер подалі, кілька разів на рік вибираючись за місто в ліс навмисне задля стрілецької практики. Клим не знав, чи доведеться йому ще колись вийти з дому озброєним. Але коли вже мав револьвер, вважав за потрібне навчитися стріляти й не забувати навичок.

Бася не знала про зброю в помешканні, а Кошовий не уявляв, як вона до цього поставиться. Через те чистив револьвер та змащував, коли її не було. Комод стояв біля стіни в спальні, й Бася могла заскочити Кошового за процесом озброєння. Нічого, обійшлося, вона лише повернулася уві сні на інший бік та далі засопіла.

Клим же не був до кінця впевнений, що зброя йому сьогодні знадобиться. Та, збираючись проникати без дозволу в чужу оселю, вирішив прихопити револьвер про всяк випадок.

До обіду він не знаходив собі в конторі місця. Зосередитись на роботі – годі й думати, але попри це прийняв кількох клієнтів, розібрався з необхідними зараз паперами і навіть захопився, бо втратив відчуття часу. Зрозумів – скоро перша пополудні, коли в двері зазирнув, постукавши перед тим, Шацький. Він прийшов, як домовлялися, але дивився на Клима з-під крисів капелюха винувато.

– Щось не так? – поцікавився Кошовий, складаючи тим часом папери в стос.

– Естер, – коротко мовив той.

– Що значить – Естер?

– Шацький дістав прочухана, – була відповідь. – І вам, пане Кошовий, позаочі так само перепало.

– Мені?

– Пиво, – признався Йозеф. – Моя фейгале сказала: мені вільно допомагати вам, але не пиячити з вами, прикриваючись справами. Ви теж маєте на це зважати. Якщо я нині повернуся додому після пива, Естер обіцяла влаштувати бідосю нам обом.

– Тоді не будемо ходити на пиво, – легко погодився Клим. – Взагалі не уявляю поки, де і з ким можемо опинитися під кінець дня. Тим не менше, пані Естер вас відпустила.

– Не забере ж вона назад своїх слів. То не її характер.

– Ходімо, коли так…

Поки діставалися знайомим уже маршрутом до вілли на Зеленій, Кошовому весь час здавалося, що за ними стежать. Розумів – дурня, ніхто цим не займається. І все ж складалося враження, немов усім довкола є діло, куди ці двоє простують серед білого дня.

У дворику, як і вчора ввечері, було тихо й затишно. Клим навіть здивувався сам собі: ось так, спокійно, ніби завжди це робив, перетнув дворик, ступив на невеличкий ґанок, на ходу виймаючи ключ, устромив його в замкову шпарину.

Повернув.

Раз.

Два.

Три.

Потягнув двері на себе.

Вони зайшли. Пропустивши Шацького вперед, Кошовий зайшов за ним, зачинився зсередини.

Аж тепер роздивився, куди вони потрапили.

Перше враження – повне розчарування. Жодних несподіванок, звичайне ошатне помешкання.

Передпокій веде до великої зали з комином, далі – коридор, ним завершується кухня. З протилежного боку – ще одна кімната, схожа на кабінет, бібліотеку, або все разом: засклені шафи вздовж стін, корінці книжок, чорнильний прибор на масивному чорному столі, поруч – прес-пап’є. Не знаючи поки, як сприймати й оцінити побачене, Клим став посеред кімнати на килимі, заклав руки за спину. Він щось відчував, йому тут чогось бракувало, але не знайшов ще потрібних слів для пояснення. За нього це зробив Шацький, промовивши:

– Тут не живуть.

Справді. Життя не відчувалося. Предметам не вистачало господарів, їхня присутність не проглядалася ніяк. Розуміючи, що панна Агнеля не могла орендувати такий будиночок, аби він стояв порожнім весь час, не використовуючи його ні для чого, Кошовий для очищення совісті оглянув кімнату з книжками, залу з комином, зазирнув на кухню, знайшов і обдивився ванну кімнату з ватерклозетом. Лиш тоді кивнув Шацькому на сходи, що вели нагору.

Там виявилися дві спальні.

Штовхнувши двері найближчої й переступивши поріг, Кошовий не стримав вигуку, в якому змішалися подив та перша перемога. Йозеф, слідуючи за ним тінню, крекнув від несподіванки. Бо просто перед собою вони побачили велике, аж надто велике ліжко.

Важке оксамитове покривало недбало валялося в кутку.

На білому простирадлі – два тонких шкіряних ремені, канчук