Володимир Михайлович В'ятрович - За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна

дійства — освячення знарядь убивства. Аналогічні згадки про свячення ножів, але вже українцями, часто зустрічаємо в польських мемуарах. Чи такі факти були насправді, чи лише в уяві людей, розпаленій згадками про «традиції» польсько-українського протистояння від часів Хмельниччини та Гайдамаччини, сьогодні відповіс­ти неможливо. Але точно можна стверджувати, що інформація про такі дії побутувала серед українців і поляків як достовірна і свідчила про те, наскільки напруженими були на той час стосунки між ними.

Спільні польсько-німецькі акції продовжилися і влітку, тепер вони часто закінчувалися збройними зіткненнями з відділами УПА.

«8.07. у бою з поляками і німцями силою до 100 осіб в Диковинах згинув комендант загону Богун і 3 стрільці, ранено 2… 16.07 німці у спілці з поляками у числі 120 людей, — читаємо в одному з повстанських звітів за 1943 р., — прибули у село Хмелівку та почали його палити. На місце прибув загін УПА, який у короткому часі змусив ворога до втечі. Наших втрат не було. 17.07. німці з поляками заїхали у Хмелів та почали його палити. Спалили 6 хат і почали вбивати мирне населення. Прибув заалярмований відділ УПА. Відступаючи залишили вороги на полі бою 10 своїх трупів». «26.07 в селі Вуйковичі, — повідомляє підпільник з Володимирсько-Горохівської округи, — приїхало 50 німців з поляками, обстріляли людей при жниві, вбили 1 жінку і дитину. Трупи їх спалили». З того ж терену схоже повідомляли і через два місяці, у вересні 1943 р.: «21.09 німці з поляками в числі 50 чоловік, які прибули з Малих Березолук, напали на с. Ворончин».

У повідомленнях радянських партизанів також часто згадано про співпрацю поляків із німцями, які використовували скрутне становище перших для реалізації власних цілей. У зведенні за 17 квітня 1943 р. читаємо: «Поляки звертаються по допомогу до німецької влади, яка ніби не помічає погромів і терору націоналістів. Влада почала приймати поляків у поліцію для боротьби з націоналістами і партизанами».

Подальше поглиблення польсько-українського протистояння ще більше штовхало поляків на співпрацю з німецькими окупантами. «Німці розпалюють національну ворожнечу, — доповідали радянські партизани 15 червня 1943 р., — заявляючи, що українці поріжуть усіх поляків, а поляки бояться, біжать у Рівне і там вступають до поліції».

У результаті кількісний та якісний склад поліції на Волині почав різко змінюватися. До прикладу, у Володимирі-Волинському в липні 1943 р. кількість поляків у поліції збільшилася в кілька разів: «У поліції було 300 поляків, а у відповідь на звернення німців записалося до поліції до 1000 і до 1000 до жандармерії».

В інших регіонах відбувалося подібне. При цьому німці зумисно використовували новостворену поліцію проти українців. «Корець — гарнізон противника з 200 осіб німців і 500 осіб поляків (з Варшави), — доповідали радянські партизани. — Польські війська отримали особливе право самостійного розстрілу мирних громадян. Німці з поляками щодня відправляють загони для боротьби з бандерівцями і партизанами, операції проводять в основному поблизу розташування своїх районів». На Костопільщину, в район сіл Костопіль, Березне, Бистричі, Янова Долина, Степань, Деражнівка, на початку липня «вислано польський батальйон у кількості 500 осіб (поляків з-за Буга), які захоплюють вищевказані пункти. Польський батальйон добре озброєний і навчений військової справи. Батальйон в основному призначений для боротьби з бандерівцями і бульбівцями».

Небезпеку поглиблення польсько-українських суперечностей через використання поляків у німецьких формаціях розуміли і керівники польського підпілля. Навіть більше, вони вважали, що німці зумисне ідуть на це. Розповідаючи про німецькі репресії проти українців на Волині, генерал Комаровський додає: «Німці спровадили також батальйон поліції з Генеральної губернії, що надає вчиненим злочинам характеру польської помсти».

У відповідному звіті МЗС указувалося про використання німцями «відділів, що складалися з поляків, які походили з Західних земель, Познанщини, Помор’я, Лодзя, переважно рекрутованих в таборах полонених. Місцевих поляків у тих відділах майже нема. Умундировані вони в німецькі мундури, стаціонують в містах і звідти висилаються на карні експедиції. Під час маршу співають польських пісень». У спогадах одного з поляків на німецькій службі на Волині знаходимо такий опис польського шуцманшафт-батальйону: «Це збиранина селян різного віку, в цивільному одязі, жахливо озброєна, палаюча ненавистю до українців за їх злочини. Коротка промова лейтенанта нам зразу припадає до душі. Він каже: «Не стріляйте невинних людей, але знайте, що на селі кожен українець — то бандит, незалежно, чи то жінка, чи дитина». Пам’ятаючи його слова робимо спустошення в селі, кожного українського селянина відводимо і стріляємо. Але то ще нічого в порівнянні з лейтенантом. Не визнає він жодних наказів, лише на власну руку стріляє українців, хоче перевищити нас усіх».

У польському підпільному виданні «Biuletyn Informacyjny» за жовтень 1943 р. йдеться про масштабну антиповстанську німецьку акцію, проведену на Волині. «Від липня, ― читаємо тут, ― перейшла там хвиля кривавого терору проти українців: палення сіл (наприклад, в районі Олики), масові вбивства, відплатні екзекуції (Луцьк і околиці) і знову спроби виконання цього польськими руками. Німці змусили впровадити в де­яких польських місцевостях щось типу громадських спеціальних судів ― поляки скрізь ухилилися від засудження українців з німецької ласки».

Розгортання антипольських виступів, залучення до них навесні―влітку 1943 р. відділів УПА засвідчили неспроможність польського підпілля самостійно захистити своє населення. Це штовхнуло керівників самооборони до співпраці з червоними партизанами.

В оперативному зведенні радянських партизанів із Волині від 17 квітня 1943 р. читаємо: «Делегації місцевого польського населення звертаються по допомогу, запрошують наші загони розміщуватися в селах, в яких зовсім відсутня зброя».

У щоденниках партизанських командирів, котрі влітку 1943 р. перебували на Волині, не раз згадано про те, що їхні загони радісно зустрічали в польських селах. «Удень поїхав до польського села Стара Гута, — пише Семен Руднєв 20 червня 1943 р., — де після служби в костелі зібралося все населення села. Я зробив доповідь про становище на фронтах і завдання польського народу, закликав їх вступати до партизанських загонів і здобувати собі незалежність. Після мене виступали поляки, і в тому числі виступив ксьондз. Всі, хто виступав, згодні, що в боротьбі з гітлеризмом і українським націоналізмом шлях єдиний — разом із Червоною армією, разом із Радянським Союзом». Сидір Ковпак через десять днів в іншому волинському селі зробив такий запис: «В селах Красильне, Фальківщина, Корити, Городище живе польське населення. Зі сльозами на очах зустрічають нас. Цілими натовпами збираються вони на перехрестях, площах і виносять тютюн, воду, хліб, щоб хоч чимось показати свою любов до Радянської армії».

«У Цуманському районі, — читаємо у квітневому звіті ОУН, — 1.04 ляхи організувалися, їх очолювали більшовицькі старшини. Всіх около 400 осіб. Після бою під Берестянами хотіли знищити села Затишня і Знамерівку, але це не дозволили більшовицькі старшини…»

У результаті польські колонії та села Волині стали опорними пунктами радянського партизанського руху, що, з одного боку, захищав поляків, з іншого ― наражав їх на нові акції УПА. Співпраця з німцями та червоними, яких вважали головними ворогами повстанського руху, була тим чинником, через який до розряду ворогів потрапляли і власне поляки.

У звіті українського підпілля з Волині того часу зазначалося: «Поляки виступають як 1) німецькі вислужники, як 2) червоні партизани, як 3) незалежна збройна сила».

Листівка командування УПА за червень 1943 р. наголошує: «Якщо на українських землях вибухне нова Гайдамаччина чи Коліївщина, то відповідальність за неї спадає цілковито й виключно на ті круги, що завели польську визвольну політику в протиукраїнський табір московського та німецького імперіялізмів і діють сьогодні на українській території як прислужники Москви й Берліну проти українського народу».

  Антипольська акція УПА на Волині

Погроза з цього заклику повстанської