Харлан Кобен - Твоя перша остання брехня

що такі танцівники — геї, більше про те, що вони антимужні, — однак ці ідеї вона тримала при собі.

Біля дверей «Шкіри й мережива» стояв обов’язковий здоровань. Шість футів і чотири дюйми,[27] десь три сотні фунтів,[28] шиї нема, коротко стрижене волосся, чорна сорочка, така тісна, що його біцепси вона перетискала, наче джгут.

— О, привіт, — сказав він так, ніби йому запропонували безкоштовну закуску. — Чим можу допомогти юній леді?

Нічого собі.

— Мені потрібно поговорити з менеджером.

Здоровань звузив очі, оглянув її з маківки до п’ят, наче шмат м’яса, і кивнув.

— Маєте рекомендації?

— Я б краще поговорила про це з менеджером.

Здоровань знову оглянув її, уже принаймні втретє.

— Ви трохи старуваті для такої роботи, — сказав він. Тоді кивнув й осяяв її своєю найкращою посмішкою. — Але як на мене, ви дуже гаряча.

— Дуже приємно почути таке від вас, — сказала Майя.

— Я серйозно. Дуже гаряча. Чудове, міцне тіло.

— Я зараз просто зомлію. Менеджер?

За кілька хвилин Майя йшла повз навдивовижу багатий шведський стіл. Народу було небагато. Чоловіки не підводили голів. Дві жінки танцювали на сцені з ентузіазмом школярок, які збираються на контрольну з математики. Навіть зі снодійним вони навряд чи виглядали б більш знудженими. До біса мораль — ось що найбільше дратувало Майю в подібних клубах. Еротики в них було не більше, ніж в аналізі калу.

Менеджер мав на собі шорти для йоги та майку без рукавів. Сказав їй: «Називайте мене Біллі». Біллі був невисокий, забагато часу проводив у спортзалі й мав украй тонкі пальці.

Його кабінет яскраво пофарбований у колір авокадо. До комп’ютера під’єднані монітори для стеження за гримерною та сценами. Кут зйомки нагадав Майї про камери, які знімали Лілі в «Зростанні».

— Передусім дозвольте мені сказати, що ви сексуальна, гаразд? Ви сексуальна.

— Мені постійно це кажуть, — відповіла Майя.

— У вас підтягнута, спортивна фігура. Зараз це популярно. Як у тієї ціпочки в «Голодних іграх». Як її звати?

— Дженніфер Лоуренс.

— Ні-ні, я не про актрису, я про героїню. Розумієте, у нас тут усе базується на фантазії, так що ви будете… — Біллі клацнув своїми худими пальцями. — Катнісс. Її ж так звали? Ту ціпочку в шкіряному вбранні, з луком та стрілами і ще всяким. Катнісс Евер-щось-там. Але… — він раптом вирячив очі. — Чорт, це ж геніально. Замість Кат-нісс, будемо звати вас Кат-ніп.[29] Зрозуміли?

Із-за його спини пролунав жіночий голос:

— Вона тут не заради роботи, Біллі.

Майя розвернулась і побачила жінку в окулярах. Їй було за тридцять, її стильний, явно на замовлення шитий костюм, видавався тут недоречним, наче сигарета в спортивно-оздоровчому клубі.

— Ти про що? — спитав Біллі.

— Типаж не той.

— Та ну, Лулу, це нечесно, — сказав Біллі. — Ти просто упереджена.

Лулу злегка посміхнулася Майї.

— Іноді толерантність знаходиш у найбільш непередбачуваних місцях, — тоді до Біллі: — Я розберуся.

Біллі вийшов із кабінету. Лулу підійшла до столу перевірити монітори. Почала клацати мишкою, передивляючись відео з різних камер.

— Чим можу допомогти? — спитала вона.

Майя не мала причин ходити довкола теми.

— Моя сестра часто сюди дзвонила. Я намагаюся дізнатися чому.

— Ми бронюємо столики. Може, в цьому справа.

— Не думаю.

Лулу знизала плечима.

— Не знаю, що ще вам сказати. Сюди чимало людей дзвонять.

— Її звали Клер Вокер. Це ім’я нічого вам не говорить?

— Байдуже. Якби і говорило, я б вам про це не сказала. Ви знаєте, який у нас тут бізнес. Ми пишаємося тим, що зберігаємо чужу конфіденційність.

— Добре, коли є чим пишатися.

— Не треба осудження, міс…?

— Майя. Майя Стерн. А мою сестру вбили.

Тиша.

— У неї був таємний телефон, — Майя дістала його й вивела на екран історію дзвінків. — Усі дзвінки, які вона робила чи приймала, пов’язані з цим місцем.

Лулу кинула короткий погляд на нього.

— Співчуваю вам.

— Дякую.

— Але нічого не можу сказати.

— Я можу здати цей телефон у поліцію. Жінка приховувала його від усіх. Телефонувала лише сюди. Зрештою її вбили. Не думаєте, що скоро це місце заповнять копи?

— Ні, — сказала Лулу. — Не думаю. Але навіть якщо вони вирішать зробити саме так, нам нема чого приховувати. Звідки ви знаєте, що цей телефон узагалі належав вашій сестрі?

— Що?

— Де ви його знайшли? У неї вдома? Вона ще з кимось жила? Може, телефон їхній, а не її. Вона була заміжня? Мала бойфренда? Може, це його телефон.

— Не його.

— Ви впевнені? На всі сто? Бо, хоча вас це і шокує, чоловіки іноді брешуть щодо своїх походів сюди. Навіть якщо зможете якось довести, що цей телефон справді належав вашій сестрі, тут телефоном користуються десятки людей. Танцівники, бармени, офіціанти, кухарі, прибиральники, посудомийники, навіть клієнти. Давно вашу сестру вбили?

— Чотири місяці тому.

— Ми витираємо записи з камер спостереження що два тижні. Це теж питання конфіденційності. Ми не хочемо, щоб до нас приходили з ордером лише тому, що тут був чийсь чоловік. Так що якби ви і хотіли подивитися запис…

— Я зрозуміла, — сказала Майя.

Лулу поблажливо їй посміхнулася.

— Мені прикро, що ми не можемо допомогти.

— Так, ви просто вкрай розпереживалися через це.

— Перепрошую.

Майя підійшла до неї.

— Забудьте на хвилину про закон. Ви ж розумієте, я тут не для того, щоб порушити вашу конфіденційність. Я закликаю до вашої людяності. Мою сестру вбили. Поліція вже майже втратила надію розплутати цю справу. Єдина свіжа зачіпка — цей телефон. Тож я прошу вас як людину, будь ласка, допоможіть мені.

Лулу вже рушила до дверей.

— Я страшенно вам співчуваю, однак допомогти нічим не можу.

Коли Майя вийшла з клубу, її залило сонячне світло. Усередині подібних місць завжди панувала ніч, але в реальному світі ледве перевалило за полудень. Сонце налетіло на неї з кулаками. Майя примружилася й прикрила очі долонею, запаморочившись, наче Дракула, якого витягли на денне світло.

— Не отримали роботу? — спитав здоровань.

— Сама винна.

— Шкода.

— Так.

І що тепер?

Вона справді могла виконати погрози й піти в поліцію. Звісно, це означало, що доведеться про все розповісти Кірсу. Чи Майя йому довіряла? Гарне питання. Або він брав відступні, або Керолайн брехала. Чи помилялася. Чи… Байдуже. Вона не довіряла Керолайн. Вона не довіряла Кірсу.

То кому вона взагалі довіряла?

Зараз було невигідно довіряти кому-небудь, але якщо хтось і казав правду, то це був Шейн. І це все одно означало, що Майя мусить бути обережна. Шейн був її другом, однак людиною він був украй прямою, а