Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Чомусь Рубі відчула пекучий сором. Як могла вона, Страж, забути про Морок? Чомусь, зосередившись на демонах, вона і не думала про інші форми Мороку: імлу, сугестію, нічні жахи, привиди… Як могла вона захищати когось, якщо сама не готова?

-Не переймайтесь, – Мо добродушно усміхнувся. – Я якось узагалі переплутав чакри з улюбленим CD. Ще й дивувався, чому на мене дивляться, як на ідіота.

Рубі раптом уявила Мо в повному бойовому обладунку та з CD на поясі, і приснула від сміху. Сумнівно, що така ситуація справді мала місце, але від сміху їй трохи полегшало. Рубі вже достатньо прокинулась, чому немало посприяла ця галюциногенна штука на зразок туману, настрій покращився, і дівчина навіть знайшла у собі сили кинути на Севена грайливий погляд. Той, утім, в її бік не дивився. Він зосереджено слухав Пілота, обіймаючи за плечі Мію. Настрій гепнувся в провалля. Рубі вилаялась і полізла назад за кермо.

Решту дня вона насуплено розглядала навколишній пейзаж, зрідка відволікаючись на ряд лайливих епітетів на адресу Етелхарда. Не хотілось нічого – вона належала до того типу людей, яким будь-яка невдача може серйозно зіпсувати настрій. Як і найменше відхилення від плану чи уявної ситуації.

Замислившись, Рубі похмуро сьорбала суп із локшиною, зрідка поглядаючи на спину Відступника, який сидів сам-один, віддалік від товариства.

-Ну? – біля дівчини так несподівано виникла Катрін, що її сестра мало не гепнулася з колоди, на якій до того сиділа.

-Що? – підвела вона очі. Катрін сяяла, наче нова лампочка. – Чого тобі від мене потрібно?

-Скиглити потім будеш. Я знаю, ти у своїй кімнаті здатна сидіти тижнями, слухаючи що-небудь важке і малюючи ангелів уперемішку з пентаграмами.

-У мене була депресія! – запротестувала Рубі, вкотре поглядаючи на Севена.

-Але ж тепер немає? – до розмови несподівано приєдналася Емілія. – Тому давай, розповідай.

-Що? – застогнала Рубі, відставляючи порожню тарілку.

-Все, – безапеляційно заявила подруга. – Ти не заперечила свої стосунки з Відступником…

-Хто б говорив, – огризнулася Ернандес.

-…А тут іще ця ситуація з твоїми підвісками, – і бровою не повела Емілія. – Говори!

-Так, і його сорочка! – нагадала Катрін. – Вона в тебе? Справді? Як давно? Що?..

-Помовч! – гарикнула Рубі. – Ти так тарахкочеш, у мене знову голова розболілась.

-Не відкручуйся, кажи! – скомандувала Страж Галлагер.

Скривившись, Рубі дивилася на обох.

-Ви ж не відчепитесь?

Ті заперечно закрутили головами.

-Насправді між нами нічого немає. Все.

-Ти з глузду з’їхала? – Витріщилась на неї Катрін. – Яке «все»?

-А що ти ще хотіла почути? – звела брови Рубі, все ще гіпнотизуючи спину Севена.

-Хоча б якісь деталі… – занила Емілія.

-Від кого я це чую? – засміялася Ернандес. – Досі всі мої спроби розповісти тобі деталі завершувалися словами «Рубі, не забувай про мою дитячу психіку!».

-Не переводь стрілки, – насупилася Ем. – Я просто знаю, якби щось було, то ти б сама затягла нас кудись, щоб усе переповісти. А в даному випадку ми з тебе витрясаємо інформацію по слову. Отже, нічого аж настільки аморального немає.

-Ти глянь, дедукція серед нас процвітає, – Рубі відірвалася від споглядання спини Етелхарда і тяжко зітхнула. – Але ти таки маєш рацію – нічого аморального.

-Та розкажи вже хоч щось, – заблагала Катрін, поглядаючи на годинник. – Бо скоро Дей зажене нас по машинах, і ти нічого не встигнеш.

-Гаразд, – Рубі примирливо підняла руки. – Оголошую концерт на замовлення. Що хочете почути?

-Підвіски! – вихопилася Ем.

-Сорочка! – Катрін відстала лише на якусь долю секунди.

Рубі закотила очі.

-Далася тобі ця сорочка… Отож…

Весь час, поки вона розповідала Емілії про Відступників, таємні нічні вилазки, запрошення Севена приєднатися до них, вона відчувала, як повітря навколо подруги починає потріскувати від заряджених частинок, тому про всяк випадок відсунулась від неї подалі.

-Ти коли збиралася мені про це розповісти? – засичала Емілія. – На пенсії?

-Я збиралася, – відбивалася Рубі. – Просто біля нас постійно хтось крутився, і я не могла вибрати час для цього.

-Ху-у, – Емілія глибоко зітхнула. – Гаразд. Так з підвісками що?

-Мати рідна, це єдине, що тебе цікавить?

-Ні, але про це пізніше. То що?

-Та нічого, – Рубі стенула плечима. – Коли ми зустрілись під моїм будинком, він зняв їх з моєї шиї, сказав, що на бійку не варто надягати. Я просто забула забрати.

-Як це мило, він переживає за тебе, – Галлагер усміхнулася.

-От не дратуй ще ти мене з цим, – відрубала Рубі.

-Так що там з його сорочкою? – не заспокоювалась Катрін.