Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

- А ти повернулася б у Лейвуд? – питаю при виході.

- При певних обставинах. Якби довелось. Не хвилюйся за мене і більше не приходь. Принаймі, поки твій захисник не повернеться.

Сильне бажання розпитати Сінну докладніше наштовхується на таке ж усвідомлення, що зараз вона більше нічого мені не скаже. Так вже не раз було.

Тому я спокійно йду, але ні в якому разі не додому. Мені треба побути самій, заспокоїтись, прийняти це знання. Жінка, що лишалась для мене ніжною блідою тінню в дитинстві, виявилась яскравою, повною пристрастей та сильних вчинків. Тепер я легше розумію байдужість до нас батька – адже він усвідомлював, мабуть, що діти забирають в його коханої життя. І якщо ще син був спадкоємцем, то я взагалі, з його точки зору, марна.

За гіркою іронією, саме я залишилась жити. З усієї родини. Мабуть, ця свого роду байдужість, розв'язує мені руки. Я не відчуваю зобов'язання ні перед батьком, ні перед братом. Лише відсторонений жаль.

Сама не помічаю, як ноги приводять мене на галявину, куди ми з Мірганом приходили після печер. Підхожу до колоди, загрібаючи чоботами осіннє листя. Струмок майже засипаний ним і на тому боці видно оленячі сліди. І все.

Добре, в мене теж є близькі – Грейс, Сінна і особливо Рей. Все-таки, в мене не виходить шкодувати про його народження. Моє сонечко чекає зараз на мене. І потрібно вже повертатись – дівчата шиють цілий день, та в мене є й інші справи. Дорогою я більше не думаю про слова Сінни. Тепер варто більше турбуватися, щоб дійти додому засвітло. І саме тому, що поспішаю, я ледве не отримую небажану зустріч. Ніс вловлює запах диму від багаття раніше, ніж голоси. В низині, мабуть, мисливці. Я чую також собачий гавкіт і запах крові. Не надто бажана зустріч. Поспіхом шепочу замовляння, щоб відвернути псів. Після цього – і від людського ока. Тепер, якщо тільки я не вийду прямо до них на галявину – мене не помітять.

Обійшовши компанію мисливців по широкій дузі, я все-таки відчуваю на спині чужий погляд. Обертаюсь – один з чоловіків дивиться прямо на мене, враження ніби на обличчі глузлива усмішка. Проте, здається, він нічого не збирається казати своїм товарищам. І дивиться тепер наче повз мене.

Те, що він бачить крізь мої хитрощі, непокоїть. Але це не така вже рідкість. Люди, на яких не діють слабкі чари, трапляються. Гірше, що я їх не знаю. Мабуть, Сінна має рацію – нема чого ходити тепер самій. Після війни дороги й ліси стали небезпечними.

Дівчата, здається, і не відривалися від шиття. Грейс на кухні годує Рея. Кейт і Ліс дивляться на мене з цікавістю і надією.

- Ваше плаття вже готове, пані, – каже Ліс, - треба лиш приміряти.

- А з твоїм як?

- О, тут ще рукави, - очі в дівчини вже злипаються. – Але в нас ще є декілька днів, встигну.

- Йдіть з Кейт поїжте і відпочиньте. Завтра зранку зробите більше, якщо не потрібно буде пороти за собою.

- Але ви своє примірте сьогодні, пані – наполягає Кейт з палаючими очима – ми хочемо подивитися, чи все добре вийшло.

- Гаразд, десь за годину. Йдіть. – мені самій тепер потрібен відпочинок. І найбільше я б хотіла лягти в ліжко і заснути. Але, звичайно, мене чекають маленькі ручки Рея. Після поцілунків і термосінь я граюсь з сином, а потім–купання і казка на ніч.