Бернард Шоу - Вибрані твори. Том II

й відхиляє завісу, щоб вийти. Настала чудова місячна ніч. На столі прибрано. При світлі місяця й зір видно Фгататіту, що знову заглибилася в молитву перед білим каменем жертовника Ра. Руфій здригається; обережно закриває завісу й тихо каже Клеопатрі). То була вона? Власною рукою?

Клеопатра (погрозливо). Хто б то не був, але хай мої вороги стережуться її. Запам’ятай це, Руфію, ти, що насмілюєшся виставляти царицю Єгипту перед Цезарем, як дурну.

Руфій (похмуро дивлячись на неї). Я запам’ятаю це, Клеопатро. (Він потакує головою, стверджуючи свою обіцянку, й прослизає між завісами, на ходу виймаючи меча із піхов).

Римські Солдати (у дворі внизу). Хай живе Цезар! Хай живе! Хай живе!

Клеопатра прислухується. Знову розлягається звук буцини, а далі чути звуки труб.

Клеопатра (ламає руки й гукає). Фтататіто, Фтататіто. Ніч, я сама. Іди до мене. (Мовчанка). Фтататіто! (Голосніше). Фтататіто!

Мовчанка. Охоплена панічним страхом, хапає шнура й розсуває завіси. Фтататіта лежить на жертовнику Ра мертва, з перерізаним горлом. Її кров заливає білий камінь.

Дія п’ята

Далеко на південь. На еспланаді перед палацом святкування і пишне військове видовище. У східній гавані біля набережної, коло тих сходів, що ними спустився Аполлодорій, коли їхав з килимами, стоїть ґалера Цезарева, так пишно декорована, що здається прибраною квітками. Коло сходнів стоїть, охороняючи їх, римський вартови й; від сходнів до середини еспланади послано з червоного сукна доріжку, яка повертає на північ проти центральних воріт палацу; палац замикає собою еспланаду з південного боку. Під ворітьми широкі сходи, що на них товпляться Клеопатрині жінки зі свити у своїх найпишніших святкових убраннях,— це скидається на квітник. Уздовж фасаду стоїть її гвардія з тими самими начальниками, яким шість місяців тому перед старим палацом на сирійському березі Бел-Афріс оповістив прихід Цезаря. Північний бік оточений лінією римських солдаті в, за якими стоять навшпиньки гародяни й заглядають через їхні голови на очищену еспланаду, що по ній, гомонячи, походжають воєначальник и. Поміж них — Бельзенор і пер с, а також і центуріон зі своєю палицею з лози; він у грубих чоботях і з обличчям, що відбило на собі втому від боїв, а взагалі як за соціальним станом, так і зовнішнім виглядом його затьмарюють єгипетські офіцери.

Крізь натовп городян протискується Аполлодорій і із-за лінії римських солдатів гукає до офіцерів.

Аполлодорій. Гей! Можна мені пройти?

Центуріон. Проходь тут, Аполлодорію Сицилійцю! (Солдати пропускають його).

Бельзенор. Цезар близько?

Аполлодорій. Ще ні. Він усе ще на базарному майдані. Я не міг витерпіти довше, бо солдати здійняли таке ревище. Півгодини послухавши, як армія виявляє ентузіазм, почуваєш потребу дихнути свіжим морським повітрям.

Перс. Розкажи нам усі новини. Він повбивав жерців?

Аполлодорій. Ще ні! Вони вийшли йому назустріч, попелом посипавши голови, й зі своїми богами в руках. Вони поставили богів до його ніг. Єдиний, на якого варто було подивитися, це був Апіс: чудова робота — золото й слонова кістка. За моєю порадою він запропонував за нього жерцям два таланти.

Бельзенор (із жахом). Всевидця Апіса за два таланти! Що сказав головний жрець?

Аполлодорій. Він звернувся до милосердя Апісового й запросив п’ять.

Бельзенор. За це в країні буде голод і буря.

Перс. Ге! Чому ж Апіс не дав Ахіллові перемогти Цезаря? Чя є які-небудь свіжі воєнні новини, Аполлодорію?

Аполлодорій. Маленький цар Птоломей утопився.

Бельзенор. Утопився! Яким чином?

Аполлодорій. З усіма іншими. Цезар атакував їх із трьох боків разом і загнав їх у Ніл. Птоломеєва барка затонула.

Бельзенор. Дивовижний чоловік оцей Цезар! Як ти гадаєш, він швидко прибуде?

Аполлодорій. Він розв’язував єврейське питання, коли я пішов.

Звуки труб з північного боку й хвилювання поміж міським натовпом сповіщають, що наближається Цезар.

Перс. Він швидко покінчив з ними. Ось він іде. (Він поспішає до свого поста перед єгипетськими лініями).

Бельзенор (ідучи слідом за ним). Увага! Цезар іде.

Солдати беруть на караул і шикуються. Аполлодорій іде до єгипетського шерегу.

Центуріон (поспішаючи до вартового біля сходів). Увага! Цезар іде!

Цезар підходить з Руфієм з великою пишнотою. За ними йде Британій. Солдати зустрічають їх вигуками, повними ентузіазму.

Цезар. Я бачу — мій корабель дожидає мене. Час прощання Цезаря з Єгиптом настав. А тепер, Руфію, що ще лишилося зробити, доки я поїду?

Руфій (з лівого його боку). Ти ще не призначив правителя для цієї провінції.

Цезар (дивлячись на нього з чуднуватою посмішкою, але говорячи цілком серйозно). Що ти скажеш про Мітрідата Перґамського — мого рятівника й помічника, великого Евпатрового сина?

Руфій. Тільки те, що він тобі буде потрібний в іншому місці. Хіба ти забув, що тобі треба перемогти ще дві або й три армії на своєму шляху додому?

Цезар. Правда! Ну, а що скажеш про самого себе?

Руфій (недовірливо). Я! Я — правитель? Про що ти мрієш? Хіба ти не знаєш, що я лише син відпущеного з кріпацтва.

Цезар (любовно). Хіба не називав тебе Цезар своїм сином? (Гукає до всього зборища). Помовчіть трошки й вислухайте мене!

Римські Солдати. Слухайте Цезаря!

Цезар. Вислухайте, яка посада, титул, ранґ та ім’я римського правителя. Посада — щит Цезарів, титул — друг Цезарів, ранґ — римський солдат. (Римські солдати вибухають урочистими криками). А ім’я — Руфій. (Вони знову гукають).

Руфій (говорить, цілуючи руку Цезаря). Еге, я воістину — щит Цезарів; але яка ж буде з мене користь, коли я більше не буду на руці в Цезаря? Ну, однаково (голос йому стає хрипким, і він відвертається, шоб опанувати себе).

Цезар. Де ж це мій британський остров’янин?

Британій (виступає вперед, праворуч від Цезаря). Тут, Цезарю.

Цезар. Скажи, будь ласка, хто просив тебе лізти у бій при дельті, викрикуючи варварські вигуки твоєї батьківщини й стверджуючи, що ти один вартий чотирьох єгиптян, яких ти називав непристойними іменами?

Британій. Пробач мені слова, що вихопилися в запалі бою.

Цезар. А яким чином ти, що не вмієш плавати, переплив з нами канал, коли ми штурмували табір?

Британій. Цезарю, я вчепився за хвіст твого коня.

Цезар. Це все, Британію, вчинки не раба, а вільного чоловіка.

Британій. Цезарю, я був народжений вільним.

Цезар. Але тебе називають рабом Цезаря.

Британій. Тільки бувши рабом Цезаря, я знайшов справджню волю.

Цезар (зворушений). Прекрасно сказано. Невдячний, яким я є, я намірявся відпустити тебе на волю. Але тепер я не розлучуся з тобою й за мільйон талантів. (Він дружньо б’є його по плечі. Британій, задоволений, але трохи зніяковівши, соромливо цілує