Ірина Мальчукова - Антресолія – країна забутих бажань, Ірина Мальчукова

– Глина, – пояснив Тіпун, помітивши розгубленість хлопчика. Він розстебнув сорочку і постукав пальцями по грудях. Потім, смішно обертаючи зіницями, додав: – Колись я був глиняною свистулькою.

– Свистун-тарахтун, – зробив висновок Яшка і кивнув, все ще потираючи лоба.

Дзинь-да-да, Абра-ар і Карате сіли на лавочках біля хлопчика, від чого човен відразу ж просів в молоці.

Стурбовано озираючись, професор запитав:

– А ми, шановний, не потонемо?

– Єй! Її і гарматою не візьмеш, – замість тарахтуна відповів човняр, який весь цей час нерухомо стояв на кормі, спершись руками об весло, і щиро посміхався. Зроблений він був з пучка соломи, яка виглядала з-під загорнених штанин і комірця сорочки. Широка квітчаста сорочка по-молодецькому була випущена поверх штанів.

«Напевно, про таких кажуть «хлопець-друзяка»?» – розмірковував малюк, розглядаючи відкрите простодушне обличчя човняра, усипане веснянками, його добру посмішку та маленькі зморшки, що промінчиками розходилися від очей. Серце підказувало Яшці, що новий знайомий має веселу вдачу і схильний часто сміятися.

– Єрема! Буква «Є», – відрекомендувався солом'яний чоловічок. Він поплював на долоні, змахнув веслом, спритно скеровуючи човен вгору за течією.

– Чистому Серцю щасливого плавання! – защебетали ластівки, які зграйкою піднялися в небо.

Стрічки наїзниць майоріли на вітрі, ніби махали хлопчикові, прощаючись.

Яшка піднявся на лавочку, витягнув догори руки і крикнув щосили:

– Спасибі вам!!! Спасибі!!!