Олександр Гребьонкін - Диво - квіти, Олександр Гребьонкін

Потім я вийшов важкими ногами, замкнув сарай, зайшов до себе і сказав Леоні: «Я вбив Гуда. Зволікати не можна, я негайно сховаюся і чекатиму на тебе в форті Бернґрев… Ну, у Лімаському блокгаузі». Леона знає блокгауз, тому що ми з нею бували у цих місцях. «Коли ти видужаєш, то приходь у блокгауз. Ми підемо таємними стежками до Сан-Ріоля. Я домовлюсь із Ніком Гарвеєм, і ми на його шхуні поїдемо до Європи... Чуєш, я вбив Гуда».

Леона здригнулася, дивилася на мене важким поглядом, трохи піднялася і впала, зомлівши. Я відразу ж послав служницю за її молодшою ​​сестрою, а сам приготував гроші, взяв документи, деякі речі, револьвер.

Леоні стало краще, і я відразу вирішив іти. Я дістався до порту, найняв вітрильника і вночі був тут, а човен відвів за скелі, в одну з бухт, про які ніхто не знає, крім мене.

Так я і залишився у форті, потім зважився найнятися до вас на роботу, бо не можу нічого не робити… Окрім того, треба було почекати Леону. Ось і вся ця страшна історія. Що ви тепер скажете? Судіть самі... Тільки про одне прошу – дозвольте ще почекати до ранку. Якщо звісток не буде, я вирушу до Гертона. Без Леони я не можу жити...

В цей час із синьо-чорних хмар, що обложили небо, гостро блиснула шпага блискавки. Глухо і грізно загриміло і, за хвилину, холодні краплі щедро посипалися на них.

Поки вони добігли до літньої кухоньки, то трохи підмокли. Харита вичавлювала сукню, а Дегж струшував краплі з капелюха. Сорочка на плечах та штани на колінах були вологими.

Потім Харита машинально оглянула каструлі і якийсь час займалася куховарством.

Вдалині розкочувався грім. Дегж задумливо дивився на дощ, що смугами дробився об дах. Потім він почав стежити за діями Харити, намагаючись допомагаючи їй у кожній дрібниці.

- Дегж, не ходіть за мною, сідайте, - сказала Харита, показавши на дошку, що лежала поверх двох каменів у глибині кухоньки.

Дегж стрепенувся, машинально сів.

- Тепер чекатимемо - скоро обід буде готовий, - сказала Харита, присівши поряд. - А поки що паліть вашу сигару.

Обидва сиділи і мовчали, не наважуючись продовжити ту розмову, що була на душі.

- Послухайте, Харито, - сказав, нарешті, Дегж. - Я не зважаю на думку людей про себе, але хотів би чути ваше судження. Здавалося б, що мені? Ви ще майже дівчинка. Але, знаєте, є щось не залежне від віку та досвіду.

Харита зітхнула, підбираючи слова.

- Не можу сказати, щоб я була захоплена вашим вчинком, Дегже. Звичайно, те, що ви зробили - страшно... Не виноситиму свій вердикт, оскільки сама далеко не досконала. Судитиме той, хто вищий і кращий за нас. А я... Я сама непокірна, мене теж треба судити, якщо так. Я сама недоторка. Але десь я вас розумію... У вас була непереможна сила знищити Гуда, в якому ви бачили зло. Ви його вбили. Ось моя думка!

Харита вимовила свою тираду спокійно, так що Дегж здивувався. Він чекав питань і вигуків, але, бачачи, що дівчина почала перемішувати варево в каструлі, відійшов, зніяковіло кивнувши.

Дощ закінчився так само швидко, як і почався.

Дегж пройшовся двором, обминаючи озерця калюж, вдихаючи запах мокрого каміння. Море почало шуміти сильніше десь там, за воротами.

Він пішов на фортечну стіну, став дивитися на море.

***

Через годину, коли Дегж розбирав один із входів у житлову будівлю, завалену дерев'яними балками та камінням, приїхав Ферроль. Він виглядав дуже втомленим, але димне вогнище і картина прибраного двору принесли йому задоволення.

 - Зараз приїде фура... Я купив багато чого. Слухай, я бачився з Флетчером, і він розповів про Рейтара таке...

- Тихіше, - перебила дівчина. - Я все знаю. Дегж розповів мені…

- Дегж? Ах, так... Ну і що ж ти?

- Те саме що й ти. Вдай, що ніби ми нічого не знаємо. Навряд чи він з тих, хто потребує втіхи, любий мій батько, — поважно повідомила Харита, — бо такі люди більше страждають. Хочеш їсти? Хочеш вина? Скажи, що хочеш? Обід готовий!

Ферроль дивився на неї задумливо.

- Ну, давай пообідаємо. І налий вина.

- Добре! - заметушилася Харита, - тоді допоможи мені з посудом.

Обідній стіл вони обладнали в тіні дерев – сонце повернулося на небо і почало пригрівати, хоч і не так спекотно, як було досі. Поруч дзюрчав струмок, що трохи збільшився після дощу.

Харита розлила суп по мисках і нарізала тарілку хліба.

Ферроль випив склянку вина, а потім їв мовчки, зосереджено поглядаючи на Дегжа, який сьорбав, механічно орудував ложкою, опустивши очі в тарілку.

- Так, до речі, Рейтаре, я послав телеграму, - сказав нарешті Ферроль, звертаючись до провідника. - Чекав навмисне відповіді, але її ще немає. Я схожу за нею за дві години.

- Дякую вам, - сказав Дегж, - ви мені дуже допомогли.

Він глянув на Ферроля так, ніби хотів сказати щось, але передумав і почав знову їсти.

Після обіду, перепочивши в тіні, Дегж вирушив продовжувати свою роботу.

Ферроль деякий час спостерігав за ним здалеку, розпалюючи трубку, обпаливши собі вуса. А потім вийшов до воріт подивитися, чи не під'їжджає фургон. На той час Харита закінчила свої справи біля вогнища, зняла фартух і пішла за батьком.