Остап Вишня - Моя автобіографія. Письменники. Сом, Остап Вишня
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Взагалі любив я книжки з м'якими палітурками.
Їх і рвати легше, і не так боляче вони б'ються, як мати, було, побачить.
Не любив «Руського паломника»,[18] що його років двадцять підряд читала мати. Велика дуже книжка. Як замахнеться було мати, так у мене душа аж у штанях.
А решта книг читалося нічого собі.
Писати в газетах я почав у Кам'янці, на Поділлі, 1919 року, за підписом Павла Грунського.[19] (Чого я був у Кам'янці, питаєте? Та того ж, що й ви!). Почав з фейлетона.
Часто мене запитують, де я мову свою взяв.
Мову свою я взяв з маминої циці. Це — невичерпне джерело мовне.
Зверніть увагу на це, матері, і ваших діточок ніколи не доведеться українізувати.
Хто вивершив мову? Робота. Робота і вказівки А. Ю. Кримського[20] та Модеста Пилиповича Левицького[21], що з ними я мав щасливу нагоду працювати і про яких я завжди згадую з почуттям глибокої подяки.
Жив я в Києві. В Харків «мене переїхали» 1920 року, в жовтні місяці,[22] а в квітні місяці 1921 року почав я працювати у «Вістях»[23] з Вас. Блакитним[24].
У «Вістях» почав я працювати за перекладача. Робота серйозна, робота відповідальна, робота тяжка, бо доводилося таки як слід пріти над газетними отими перекладами.
Перекладав я, перекладав, а потім думаю собі:
«Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати!! А потім — письменником можна бути. Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації не знаю, що я, — думаю собі, — робитиму».
Зробився я Остапом Вишнею, та й почав писати.
Сиджу собі та й пишу. Робити більше нічого, папір є, робота не важка — не те, що там шість годин у яку-небудь книгу рахунки записувати.
Спочатку було тяжкувато, бо папір попервах був поганкуватий і чорнило не дуже добре, та й олівці часто ламались, а потім, як «Книгоспілка»[25] взялась постачати добре канцприладдя — стало легше. Уже й промокачка появилася, вже не доводиться тобі твори до стінки ліпити, щоб не розмазувалося, — твори кращими виходять, чепурнішими.
Потім купив портфеля — зробився вже справжнім солідним письменником.
Роки собі минають — стаж собі набігає. Ах, яка це хороша штука — стаж!
Він так сам по собі не помітно набігає, а здорово нашого брата підтримує.
А там за стажем, дивись, і «маститість» прийде.
Уже так, коли придивишся на волосся, видно, що щодня «маститості» прибавляється. Швидко-швидко вже замість волосся сама «маститість» на голові буде.
Тоді вже зовсім добре. Прийдеш до редакції, принесеш що-небудь, редакторові незручно буде зразу пугнути. І скаже редактор секретареві:
— Пустіть! Воно, положим, ні к лихій годині не годиться, та незручно: старий письменник... Надрукуємо!
А ви, маститий, сопричислений до старої дегенерації,[26] коли до вас прийде хто-небудь з молодої дегенерації письменників, говоритимете:
— Писати, товаришу, складна штука! Колись писалося! Ех, і писалося! А тепер би ще писалося, та, знаєте, треба підмемуарити життя пройдене. А то перед історією буде ніяково.
Згодом трохи (тоді ж таки 1921 року) почав я працювати і в «Селянській правді»,[27] де благополучно секретарював п'ять літ під орудою С. В. Пилипенка.[28] Робилося добре. Хороша була газета, царство їй небесне. Селян вона любила дуже. З любові й померла.
Ну, а тепер про процес творчості. Як я пишу.
Пишу я так. Беру папір, беру олівця чи перо в руки й починаю писати. І пишу.
Міряю завжди температуру, коли пишу. Нормальна. І до того, як сідаю писати, нормальна, і після того не підноситься.
З пульсом у мене під час роботи не гаразд. Не можу порахувати. Як пишу, рука біжить по паперу, ніяк артерію налапати не можна. А кинеш перо — нема рації рахувати, бо це вже ж не буде «момент творчості». Так я вам і не докажу, що воно з пульсом робиться, коли письменник пише.
Щодо голови під час творчості. Пробував мотати головою, як пишу — нічого не виходить. Чому це так, я напевне не знаю. Очевидно, думки в голові розхлюпуються. Коли поставити на голову під час творчості гарячого чайника — замість прози вірші виходять. І то якісь невиразні. Коли розігнатись і вдаритись головою об стінку — тоді якийсь такий плутаний верлібр пишеться, що й сам нічого не розбереш.
Живіт у творчості займає так само неабияке місце. Коли людина, сівши щось писати, правою рукою пише, а лівою держиться за повний живіт, виходить дуже довга психологічна повість, ідеологічно заплутана. Коли живіт порожній і рука од буркоту в ньому одскакує од нього, тоді здебільша буде або короткий ямбічний вірш, або гарна новела.
Коли починаєш писати, треба сідать на стілець цупко, бо інакше разом з головою в процесі творчості починає брати участь і ота частина тіла, куди ноги повтикано. Виходять твори, щоправда, непогані, але, беручи під увагу буйний розвиток нашої культури, час вже нам робити переключку на голову.
Всі ці спостереження з власного досвіду.
Трохи ще про вплив полового збудження на процес творчості.[29] Дехто з творців вважає, що найкращі твори виходять з-під пера людини, що «налита вкрай» всякими половими імпульсами. Не скажу, наскільки це вірно. Тут щось не те, по-моєму. Як ти його встигнеш слідкувати за «половими питаннями», коли ж ти пишеш і рука в тебе зайнята. Та й голова так само. Як на мій погляд, тяжко це робить. Краще вже що-небудь одно: або пиши, або «полового імпульса» бережи.
На підставі свого досвіду радив би все-таки працювати так: спочатку подумати, а потім уже писати, а не навпаки. Так якось краще виходить, хоч праця трішки й тяжка...
Як я ставлюсь до теперішніх літературних організацій?
Ставлюся. Ставлюся я до «Вапліте»[30], до «Плугу»[31], до «ВУСПП»[32], до «Молодняка»[33], до «Марсу»[34], до «Неокласиків»[35], до «Бумерангу» (чи як він там зветься...).[36] До всіх ставлюся.
Ех, дорогі мої товариші! Був колись на світі один мудрий філософ. Звали його Йосипом, а по-батькові й на прізвище не знаю, як там він був.
Так отой мудрий філософ Йосип казав колись:
«Мотузочка? Давай сюди й мотузочку! В дорозі все в пригоді стане».
Із теперішніх
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя автобіографія. Письменники. Сом, Остап Вишня», після закриття браузера.