Чарльз Діккенс - Скорочено Різдвяна пісня в прозі

на вулицях було весело. Люди радісно перегукувалися, грали в сніжки, а бакалійники продавали найрізноманітнішу смакоту.

Потім вони перенеслися на глуху окраїну міста, у житло Скруджевого клерка Боба. Там готувалися святкувати Різдво. Бобова дружина, місіс Кретчит, розстелила на столі скатертину. Довкола бігали діти — дочка Белінда, син Пітер, ще двоє Кретчитів — молодший син і молодша дочка. Додому прийшла дочка Марта, яка уже працювала, і Боб з найменшим сином Тімом. Ноги Тіма були в металевих шинах, а в руках він тримав маленьку милицю. Сівши за накритий стіл, усі прочитали молитву. Потім вони їли печеного гусака. Хоч гусак був зовсім маленький, всі говорили, що ситі. Згодом місіс Кретчит подала пудинг, на який ледве вистачило борошна. Кожен розхвалював пудинґ, але нікому й на думку не спало сказати чи бодай подумати, що це був дуже маленький пудинґ для такого великого сімейства. Після обіду на столі з'явилися яблука й апельсини, а на вугілля висипали цілий совок каштанів. Відтак усе сімейство розсілося біля каміна. Боб тримав у руці худеньку ручку Тіма, наче боявся, що хтось може відняти в нього синочка.

Старий Скрудж спитав Привида, чи буде жити Крихітка Тім. Привид відповів, що дитя не доживе до наступного Рідва, хіба майбутнє щось змінить.

Раптом Боб проголосив неочікуваний тост за містера Скруджа, без якого їм не вдалося б справити цього свята. Місіс Кретчит заявила, що лише заради Різдва можна пити за здоров'я такого бридкого, байдужого, жадібного скнари. Але все-таки сім'я випила за Скруджа, а потім почала говорити про свої справи, бажання і надії. На завершення Тім тоненьким жалібним голоском завів пісеньку про маленького хлопчика, який заблукав під час бурану.

Звичайно, нічого надзвичайного в усьому цьому не було. Проте всі тут були щасливі, задоволені одні одними, раді святу і вдячні долі. Скрудж не міг відірвати від них очей, і особливо — від Крихітки Тіма.

Після цього Дух переніс Скруджа до пустельного і похмурого торф'яного болота. Тут жили рудокопи, які працювали у надрах землі. У віконці якоїсь халупки блимнув вогник, і вони поквапилися до неї. Перед їхніми очима постала весела компанія, що зібралася біля палаючого вогнища. Там сиділи старенькі дідусь і бабуся зі своїми дітьми, онуками і навіть правнуками. Всі вони були одягнені по-святковому. Дідусь заспівав різдвяну пісню, а всі підхоплювали хором приспів.

Потім вони полетіли до моря. Скрудж із жахом побачив грізну гряду скель — берег залишився позаду. За декілька миль від берега на скелі стояв самотній маяк. Навіть там двоє людей, які сторожили маяк, побажали один одному веселого Різдва.

І ось уже Дух полетів над чорним бурхливим морем. Вони зі Скруджем опустилися на палубу корабля. Рульовий, дозорець, матроси стояли на вахті, і кожен із цих людей або наспівував тихенько різдвяну пісню, або думав про Різдво, або тихо ділився з товаришем спогадами про те, як він колись святкував.

Раптом Скрудж почув веселий сміх свого племінника, бо перенісся у світлу, простору, добре натоплену кімнату, де було повно гостей. Племінник сміявся зі Скруджа, розповідаючи своїм гостям, що старий говорив, ніби Різдво — це дурниця, нісенітниця. Але племінник вважав, що не варто засуджувати дядька, бо його вади йому ж таки є карою. Племіннику було жаль дядька, він шкодував, що старий позбавив себе можливості гарно провести час.

Після прийому гості племінника танцювали, грали ігри, співали. Коли Скрудж почув пісню, яку колись співала його маленька сестра, він розчулився. Йому здавалося, що якби він чув частіше ці звуки в минулі роки, може, він завжди прагнув би лише добра і щастя собі й людям, і не довелося би духу Джейкоба Марлі вставати з могили.

Коли під кінець святкування племінник виголосив тост за дядька, Дух зі Скруджем рушили далі. Далеким був їхній шлях, чимало вони побачили. Дух стояв у головах хворого, і хворий підбадьорювався і веселів; приходив до блукачів, які тужать на чужині, і їм здавалося, що вітчизна близько; охоплені розпачем після його відвідин окрилялися новою надією, а бідняки знаходили багатство в собі.

Скрудж помітив, що Привид старіє буквально на очах. Дух пояснив, що сьогодні його життю настане кінець. Він показав двох страшних дітей, що були під його одягом. Це були хлопчик і дівчинка. Худі, мертвотно-бліді, у лахмітті. Дух сказав, що ці діти — породження людини, хлопчика звати Неуцтво, дівчинку — Убогість, і люди використовують їх у своїх нечистих, корисливих цілях.

Годинник пробив північ, і Дух зник. Скрудж побачив величного Привида, закутаного з голови до ніг у плащ із капюшоном. Той плив над землею йому назустріч.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

КУПЛЕТ ЧЕТВЕРТИЙ

ОСТАННІЙ ІЗ ДУХІВ

Скрудж упав на коліна перед Духом, який нічого не говорив. Скруджеві стало дуже страшно. Він здогадався, що це Дух Майбутнього Різдва. Скрудж розумів, що Дух хоче йому добра, тому попросив вести його, куди потрібно, бо скоро світанок.

Вони увійшли в місто і відправилися на біржу — місце, добре знайоме Скруджеві. Дух зупинився біля невеликої групи ділків, і Скрудж почув їхню розмову. Чоловіки розмовляли про якогось багатого чоловіка, який помер вчора вночі і до якого, напевно, ніхто не піде на похорон. Скрудж нічого не розумів.

Потім на вулиці Дух підвів Скруджа до двох чоловіків, які теж говорили про смерть чоловіка, який "таки втрапив нарешті чортові в лапи". Скрудж не розумів, про кого ж вони говорили. Він знову заглянув на Біржу,