Юрій Павлович Винничук - Житіє гаремноє

сінями, аж поки не попалисьмо до покою, же в нім клубочилася пара, а замість долівки була вода. Невісти без слів друлили (штовхнули) нас у воду. Вода була гаряча. Невісти шубовсьнули за нами і зачали нас мити.

Гаряча вода розпарила так, же-м зневоліла до краю і давала зі собою чинити, що ся їм багло.

Вимивши нас, вивели з води і витерли рушниками, а тогді дали таку саму уберю, якую і вони мали, а то була куценька сорочинка і ружовії шальвари з довгим очкуриком, як то в нас хлопи мають. На ноги дали плетені зі шкури розцяцьковані капці, же мали дзьоби задерті догори.

Юж-єм була така помучена, же не пам’ятаю, як нас допровадили до иньшого покою і поклали обох спати на низеньку постелю. На столикові побіч я єще уздріла тацю з виноградом, грушками й сливами такими завбільшки, як п’ясть, але сили не мала юж на вечерю і внет заснула-м.

2. Як-Єм побачилася з султаном

Королівська мати була огрядною жінкою з пишними кшталтами, вона напівлежала на подушках, а убрання єї покою засліплювало пишнотою. Стеля мала химерні червоні, зелені, блакитні і золотисті відтінки, а була всіяна маленькими банями і нагадувала мені бджолині стільники. Стіни були викладені дивовижними мозаїчними плитками зі шкла; арки у вигляді серця граційно ся спирали на витесані з каменю тюрбани, а ті покоїлися на мармурових колонах. Над дверима і вікнами бігли кунштовні написи, у яких букви ся переплітали з квітами і листям, а посеред просторого покою бив водограй, струмені криштально чистої води ся піднімали до самої стелі і падали в круглий водозбір зі срібним дзвоном, розсипаючись на тисячі бризок.

Король, альбо султан, як єго ту називали, сів на канапу, і всі ся заметушили, забігали, бо це якраз і настала тота хвиля, кгди можна нам, рабиням, наблизитися до нього, пропонуючи єму почастунок. Одна подавала єму каву, друга набивала тютюном люльку, третя і четверта махали над єго головою паничевим пір’ям, а я підійшла з тацею, на котрій були дактилі. Султан глянув на мене і затримав свій погляд, може, іно на хвильку, може, іно на один змиг, але я відчула жар у грудях, і руки мої затремтіли, я ледь не впустила тацю, але султан, мовби збагнувши тоє, простягнув руки і взяв єї у мене. Я позадкувала, схиливши голову, і почула, як шепіт прокотився по залі, я розібрала іно кілька слів, але я ся здогадала, жи усі зауважили, як султан поглянув на мене.

— Як єї звати? — тихо запитав він, і того юж було досить, аби я стала «гезде» — «тою, жи впала в око».

Мати султана кивнула мені пальцем, я підійшла і поцілувала край канапи, на якій сидів володар. Він єще раз поглянув на мене, того разу уважніше, кивнув, і я знова позадкувала, схиливши голову.

Відтепер я буду жити в інших покоях і слугувати єму.

3. О понiвеченню цноти

Рано розбудила нас музика, котора линула десь іздалини, і дівочий спів. Гальшка взяла тацю з овочами до постелі, й так ми поснідали. Щойно скінчили сніданє, як ся двері втворили, і появилися ті самі невісти, же вчора. Казали йти за ними. Завели нас знова до тої самої лазні. Ту юж чекав Мехмед Саїд. Звелів нам вклякнути на долівці, а ліктями на подушки спертися. Помислила-м, же знова тії обзорини настали, але як зачав мі щось запихати у друге соромне місце, то зойкнула-м зо страху.

— Не бійся, — сказав до мене, — то іно для того, аби вимити тебе зсере­дини.

Нігди-м про таке не чула, жеби теплу воду, котра ружним зіллям пахла, до черева нагнітали. Вода тая вливалася в мене в незміряній ілості, аж мі ся здавало, же скоро лусну. Не боліло мя, не дошкуляло, але чуламся зле. Гальшка не переставала квилити, аж на ню мусив євнух гримнути: «Цить!»

Аж от урешті скінчили нас заливати водою і наказали сісти на великі гладущики та й ту всю воду, котору влито в нас, назад вилляти. Не так мі то було прикро, як встидно, же стільки людей приглядаються. Мислила-м, же тая вода нігди ся не скінчит, так з мя ляло. Тільки-м Бога молила, аби то юж ся борше (скорше) скінчило.

Як було по тім, то знова нас у гарячу воду подруляли і зачали шурувати і вимивати. Далій вивели з води і оглянули нам тіло. На ногах нижче колін мала-м трохи волосся. Євнух посмарував мі ноги чимось липким і зачав голити кривим ножем. Невісти зак (тим часом) голили Гальшку.

По ногах дійшло до пахвин, а по них казав мі розтулити ноги. Ту юж він насмарував густою піною і, кгди приставив до живота мого того кривого ножа, серце мі аж підскочило. Але він не зважав на мя ані мент. Шкробав доти тою гостренною ножакою, доки не виголив живота мого так, яко і решту тіла.

Юж не мала-м сил ані плакати, ані стогнати, як Гальшка. Певно, же тії невісти не дуже зручно тоє чинили з нею, бо весь час йойкала.

По голінню настала пора на нове смарованє, але тепер то було якесь пахуче, навподіб олії, мастило, которим мя висмарувано було від стіп до шиї.

Може, тепер юж кінець буде, але марні мої сподівання, бовім зачали нам лиця малювати. Брови трохи повищипували, а тогді сажею почорнили, вуста насмарували червоною мастю, а на поличках (на щоках) дали ружову барву. Але й тоє було не все. Бо єще нам поклали в рота по жмінці якогось пахучого вапна і наказали жувати. В роті пощипувало і лоскотало. Ледве-м дочекалася, кгди врешті мож було тоє плюнути і виполокати рота.

Як мені показали дзеркало, я себе не впізнала. Зуби мала-м тепер такі білі, як сніг, а язик, як жар, червоний.

Знову нас повбирали, на пальці вдягли перстеники, на шиї почепили коралі, а волосся позащіпали коштовними шпінками.

Євнух взяв мя за руку і повів за собою.

— А Гальшка? — спиталамся.

— До неї також пора дійде, — відказав євнух і запровадив мя до покою, в которім стояла іно величезна постіль під сукняним дахом, а в високих глеках було повно квітів.

По другім боці покою сиділо три молоді панни і грали на лютнях, тихенько наспівуючи.

— Спочинь собі, — сказав євнух і покинув покій.

Після вапна мя діймала спрага, і я налила собі з куфлика в горнятко. То не був узвар, як-єм гадала собі, іно вино з винограду солодке, як мед, я випила і мені нічого юж так не хотілося, іно полежати в постелі. Не знала-м, чи можна.

Щойно-м сіла на постіль, як ся двері втворили, і зайшов до покою чоловік у багатім вбранню, гаптованім золотою ниткою. З того, як ся підорвали на ноги панни і зачали ся вклоняти, здогадалася, же єсть то сам король. На зріст був не багацько вищий за мя, в тілі теньгий (ситий), лице мав гарне, засмагле. Такой мя обзирав, бовім зірваламся на рівні і стала, як вкопана.