Надія Голубицька - Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька

Глава 2. Фея і Попелюшка.

Її робоча зміна в клубі починалася о десятій вечора, в її обов'язки входило підтримання чистоти в кімнатах для паління та туалетах, також її часто викликали в зал, коли хто-небудь з відвідувачів щось перекидав або розбивав, вона могла допомагати посудомийкам на кухні, коли було особливо багато відпочиваючих, а коли останній з них залишав клуб під ранок, їй потрібно було навести лад у всьому закладі. Ось і зараз вона витирала підлогу в дамській кімнаті, де відвідувачки поправляли макіяж і зачіску, курили або просто в тиші відпочивали від гуркотливої музики в залі. Коли Варя в перший раз побачила це приміщення, вона просто остовпіла з широко розплющеними очима. Це була величезна кімната, в центрі якої стояв великий білий шкіряний диван у формі кільця зі скляною пірамідкою в середині, яка світилася різними кольорами. Цей диван був гідний стояти в якомусь палаці, а не у вбиральні. Нагорі, прямо над ним, була розташова величезна  кришталева люстра, що заслуговувала того ж палацу. Підлога була викладена білим мармуром і блищала як скло, по ній цілком можна було кататися на ковзанах. Але найбільше Варю вразило величезне дзеркало, складене з двох вертикальних половинок, в багатій мармуровій рамі.

Не встигла дівчина закінчити прибирання, як двері відчинилися і в кімнату хиткою ходою впливла «Мадам», як її про себе охрестила Варя. Мадам (це прізвисько їй дуже личіло) жбурнула чорну лаковану сумочку на диван і попрямувала до раковин біля дзеркала. На ній була дуже обтягуюча біла сукня, спідниця якої закінчувалася сильно вище колін, з глибоким декольте, розшита паєтками, вона переливалася на ній як луска величезної риби, ззаду вона була трохи довша, а спина була повністю голою. Босоніжки на підборах неймовірної висоти являли собою вузькі чорні лаковані стрічечки, які щільно обвивали стопи і щиколотки Мадам, а голову з химерною зачіскою прикрашав безглуздий чорний маленький капелюшок з короткою вуалькою. Мадам була жагучою брюнеткою, повністю її обличчя Варя не розгледіла через вуаль, лише помітила пухкі яскраво червоні губи. На руках, шиї та в вухах Мадам красувалися масивні прикраси. У кожного свій смак, але Варя навіть у кошмарному сні не могла б одягнутися таким чином.

Вона вже взяла свою швабру та відро і хотіла піти, щоб не заважати відвідувачці своєю присутністю, але раптом почула:

- Гей, ти. Принеси мені мою сумочку!

Голос Мадам був злегка хриплуватий, а язик заплітався від кількості випитого. Вона навіть не повернулася в Варін бік і продовжувала розглядати себе в дзеркалі, але коли дівчина підійшла і простягла їй її сумочку, повелася більш ніж дивно: вона похитала головою, стала розмахувати руками перед дзеркалом, немов відганяючи настирливу муху, і при цьому бурмотіла собі під ніс:

- Останній коктейль очевидно був зайвим. Привидиться ж таке. Коли в очах двоїться таке бувало, але коли сама роздвоююся - це перебір.

Мадам продовжувала свої дивні рухи, Варя не могла зрозуміти, що відбувається, тому запитала:

- Що з Вами? Вам недобре?

Почувши голос дівчини, вона завмерла, голосно гикнула і, нарешті, повернулася, відкидаючи свою безглузду вуальку. Тут настала Варіна черга стовпіти від здивування, і було через що: вона зустрілася з такими ж як у неї сіро-блакитними очима, підведеними чорними стрілками, у Мадам були такі ж високі вилиці і маленький точений, але трохи кирпатий носик. Загалом, це було просто Варіне дзеркальне відображення, тільки щедро розмальоване косметикою.

У кімнаті повисла тиша, дівчата стояли одна навпроти одної і не могли відвести очей від побаченого. Навіть музика перестала доноситися, тиша стала згущуватися, і якби так тривало й далі, її можна було б помацати, але Мадам перша порушила мовчанку.

- Судячи з твоєї здивованої фізіономії, ти не глюк і у мене немає білої гарячки. Хто ти? Як тебе звати?

- Барбара, - Варя назвала ім'я, яким її тут називали, змінивши своє «Варвара», яке важко було вимовляти іноземцям, на європейський еквівалент. - Я тут працюю прибиральницею.

- Барбара? Ти не італійка, відчувається акцент. Звідки ти? - розпитувала вона, продовжуючи розглядати Варю з усіх боків.

- Взагалі мене звуть Варвара, я з України, - відповідала Варя, все ще не прийшовши до тями.

Вона бачила такі випадки в кіно, читала про них в книгах, але їй важко вірилося, що таке може відбуватися в реальному житті, а щоб це сталося з нею, вона взагалі не уявляла, саме час було підозрювати свого татуся в подружній невірності. Почувши її відповідь, Мадам хрипко розсміялася і перейшла на Варіну рідну мову.

- Буває ж таке. Ми ще з тобою і землячки, - сказала вона з посмішкою. - Мене звуть Єлизавета, але всі звуть Ліз, мені так більше подобається. Я живу в Києві і працюю фотомоделлю, а в Таорміні у нас були зйомки.

Здавалося отримане потрясіння вивітрило її хміль, вона ще раз оглянула Варю з ніг до голови і раптом, схопивши за руку зовсім розгублену дівчину, потягла її до зали, не звертаючи ніякої уваги на її млявий опір. Ліз майже бігом промчала через усю залу, продовжуючи чіпко тримати Варіну руку. Дівчина за нею ледве встигала, вона дивувалася як та на таких височенних підборах і з пристойною кількістю випитих коктейлів примудряється лавірувати серед танцюючих і нікого не збиває з ніг. Сама ж Варя постійно спотикалася і кілька разів мало не розтяглася на слизькій підлозі, до того ж вона без кінця на когось натикалася і ледве встигала кинути поспішне «Scusa», як Ліз знову тягла її за собою. Нарешті вона зупинилася перед столиком, за яким на шкіряному дивані сидів чоловік у світло-бежевому лляному костюмі. Чоловік був гарний: блондин з вузьким обличчям з невеликим вузьким носом і високими вилицями, у нього були яскраво-блакитні очі, що дивлися на все з нудьгуючим презирством, а гостре підборіддя з невеликою щетиною надавало йому легкої брутальності. Варі не подобався такий тип чоловіків, відразу відчувався самозакоханий Нарцис, а вона завжди говорила, що ніяково себе почуває з чоловіком, у якого манікюр краще, ніж у неї самої.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍