Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко - Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко

любив мене — i за те потерпiв i мусив мене оставити; я тебе любила i тепер люблю. Ми тепер рiвня з тобою: i я стала така бiдна, як i ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очi мої на тебе iще раз i навiки закриються…

Явление 2

Наталка и возный

Возный. Благоденственного i мирного пребиванiя! (В сторону.)Удобная оказiя предстала здiлати о собi предложенiє на самотi.

Наталка (кланяясь). Здоровi були, добродiю, пане возний!

Возный. «Добродiю»! «Добродiю»! Я хотiв би, щоб ти звала мене — теє-то як його — не вишепом’янутим iм’ярек.

Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство i розум.

Возный. Не о сем, галочко, — теє-то як його — хлопочу я, но желаю iз медових уст твоїх слишати умилительноє названiє, сообразноє моєму чувствiю. Послушай:

№ 2

От юних лiт не знал я любовi,

Не ощущал возженiя в кровi;

Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

Как райский крин, душистий, прекрасний;

Утробу всю потряс;

Кров взволновалась,

Душа смiшалась;

Настал мой час!

Настал мой час; i серце все стонеть;

Как камень, дух в пучину зол тонеть.

Безмiрно, ах! люблю тя, дiвицю,

Как жадний волк младую ягницю.

Твой предвiщаєть зрак

Мнi жизнь дражайшу,

Для чувств сладчайшу,

Как з медом мак.

Противнi мнi Статут i роздiли,

Позви i копи страх надоїли;

Несносен мнi сингклiт весь бумажний,

Противен тож i чин мой преважний.

Утiху ти подай

Душi смятенной,

Моєй письменной,

О ти, мой рай!

Не в состоянiї поставить на вид тобi сили любвi моєй. Когда би я iмiл — теє-то як його — столько язиков, сколько артикулов в Статутi iлi сколько зап’ятих в Магдебурзьком правi, то i сих не довлiло би навосхваленiє лiпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечностi.

Наталка. Бог з вами, добродiю! Що ви говорите! Я рiчi вашей в толк собi не возьму.

Возный. Лукавиш — теє-то як його — моя галочко! i добре все розумiєш. Ну, коли так, я тобi коротенько скажу: я тебе люблю i женитись на тобi хочу.

Наталка. Грiх вам над бiдною дiвкою глумитися; чи я вам рiвня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бiдна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не пiд пару.

Возный. Iзложенниї в отвiтних рiчах твоїх резони суть — теє-то як його — для любовi ничтожнi. Уязвленное частореченною любовiю серце, по всiм божеським i чоловiчеським законам, не взираєть нi на породу, нi на лiта, нi на состоянiє. Оная любов все — теє-то як його — ровняєть. Рци одно слово: «Люблю вас, пане возний!» — i аз, вишеупом’янутий, виконаю присягу о вiрном i вiчном союзi з тобою.

Наталка. У вас єсть пословиця: «Знайся кiнь з конем, а вiл з волом»; шукайте собi, добродiю, в городi панночки; чи там трохи єсть суддiвен, писарiвен i гарних попiвен? Любую вибирайте… Ось пiдiть лиш в недiлю або в празник по Полтавi, то побачите таких гарних, що i розказати не можна.

Возный. Бачив я многих — i лiпообразних, i багатих, но серце моє не iмiєть — теє-то як його — к ним поползновенiя. Ти одна заложила єму позов на вiчнiї роки, i душа моя єжечасно волаєть тебе i послi нишпорной даже години.

Наталка. Воля ваша, добродiю, а ви так з-письменна говорите, що я того i не зрозумiю; та i не вiрю, щоб так швидко i дуже залюбитись можна.

Возный. Не вiриш? Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тiлько ви перейшли жити в нашеє село. Моїх дiл околичностi, возникающiї iз неудобних обстоятельств, удерживали содiлати признанiє пред тобою; тепер же, читая — теє-то як його — благость в очах твоїх, до формального опредiленiя о моєй участi, открой мнi, хотя в термiнi, партикулярно, резолюцiю: могу лi — теє-то як його — без отсрочок, волокити, проторов i убитков получити во вiчноє i потомственноє владiнiє тебе — движимоє i недвижимоє iмiнiє для душi моєй — з правом владiти тобою спокойно, безпрекословно i по своєй волi — теє-то як його — розпоряджать? Скажи, говори, отвiчай, отвiтствуй, могу лi бить — теє-то як його — мужем пристойним i угодним душi твоєй i тiлу?

Наталка (поет).

Видно шляхи полтавськiї i славну Полтаву,

Пошануйте сиротину i не вводьте в славу.

Не багата я i проста, но чесного роду,

Не стиджуся прясти, шити i носити воду.

Ти в жупанах i письменний, i рiвня з панами,

Як же можеш ти дружиться з простими дiвками?

Єсть багацько городянок, вибирай любую;

Ти пан возний — тобi треба не мене, сiльськую.

(По окончании пения говорит.)

Так, добродiю, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре iм’я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дiвки, коли об нiй люди зашепчуть…

Музыка начинает играть прелюдиум. Наталка задумывается, а возный рассуждает и смешные показывает мины на лице.

Явление 3

Наталка и возный. И после выборный, показавшись на сцену, поет.

№ 4

Дiд рудий, баба руда,

Батько рудий, мати руда,

Дядько рудий, тiтка руда,

Брат рудий, сестра руда,

I я рудий, руду взяв,

Бо рудую сподобав.

Ой по горi по Панянцi

В понедiлок дуже вранцi

Iшли нашi новобранцi;

Поклонилися шинкарцi;

А шинкарка на них — морг:

«Iду, братики, на торг».

Iшли ляхи на три шляхи,

А татари на чотири,

Шведи-враги поле вкрили;

Козак в лузi окликнувся —

Швед, татарин, лях здригнувся,

В дугу всякий iзiгнувся.

По мере приближения выборного к оркестру, Наталка подходит к ведрам, берет их и уходит домой.

Возный. Чи се — теє-то як його — нова пiсня, пане виборний?

Выборный. Та се, добродiю (кланяется), не пiсня, а нiсенiтниця. Я спiваю iногдi, що в голову лiзе, — вибачайте, будьте ласкавi, я не добачив вас.

Возный. Нiчого, нiчого. Вiдкiль се так? Чи з гостей iдете — теє-то як його?..

Выборный. Я iду iз дому. Випроводжав гостя: до мене заїжджав засiдатель наш, пан Щипавка; так уже, знаєте, не без того, — випили по однiй, по другiй, по третiй, холодцем та ковбасою закусили, та вишнiвки з кварту укутали, та й, як то кажуть, i пiдкрiпилися.

Возный. Не розказовав же пан Щипавка якої новини?

Выборный. Де то не розказовав!