Володимир Худенко - Могильник

ПО РОЗСЛІДУВАННЮ ПОДІЙ, ЩО МАЛИ МІСЦЕ

В НАСЕЛЕНОМУ ПУНКТІ САМБІР 1 ВЕРЕСНЯ 1989 РОКУ

З’їзд народних депутатів СРСР, заслухавши висновок Комісії по розслідуванню подій, що мали місце в населеному пункті Самбір 1 вересня 1989 року, відмічає, що в трагедії, пов’язаній із загибеллю невинних людей, виявилась неспроможність колишнього керівництва республіки вирішити ситуацію, а також серйозні помилки при проведенні силової операції, допущені на всіх рівнях всесоюзного та республіканського керівництва, зокрема при зачистці приміщень інституту Курчатова та прилеглої території. Також до трагедії призвели подальші дії Збройних Сил у місті та його околицях, зокрема – ранкові авіаудари, завдані по приміщенню залізничної станції та окремих районах міста. Мало місце також використання зброї проти мирних громадян під час поспішної евакуації населення міста ввечері 1 вересня 1989 року. З’їзд звертає увагу на відсутність чіткої законодавчої регламентації порядку і практики використання Збройних Сил задля вирішення конфліктів всередині країни.

З’їзд народних депутатів СРСР постановляє:

Підготувати із врахуванням обговорення, що відбулося, текст повідомлення для друку за висновками розслідування подій у місті Самбір.

Голова

Верховної Ради СРСР

Покинутий хутір висився на пригірку над зарослим бур’яном полем і мілкою замуленою річечкою в очеретах та вербах. До нього з траси тяглась грунтова дорога, минаючи місток-шлюз над тою вбогою притокою Бистриці. Зі сторони ближніх боліт до хутору підповзав туман, а довколишні поля пахкотіли гнилісною прохолодою.

Всього то і роботи було, що підігнати сховані в одному з покинутих дворищ хутора машини до будівлі гідроелектростанції – тут і їхати-то якихось хвилин десять чи навіть менше. Там погрузили добро – стволи, вибухівку, гранати і що там ще їм треба було – і вернулись цією самою дорогою повз загублений в полях і лісосмугах хутір на трасу обласного значення, і хай тоді ці «чегевари» чинять, що їм заманеться, хоч і Київ підривають весь до бісової матері. Чудовий був план, можна навіть сказати – геніальний, сука, план! Підірвати такі бабки і рвонути з ними на Багами або ще куди, а ці мудаки ще ж мали їм шенгенські паспорти підігнати, і все – легально.

От і поїхали б на острови з паспортами якої-небудь Німеччини чи Бельгії, і зависали б там потім, і очі б усього цього тутешнього не бачили. А вони, ці підари, хай собі роблять чи революцію, чи контрреволюцію, чи проституцію регіонального масштабу.

Там то й справи всього – забрати стволи і вибухівку. Ваня Кобра, ясна річ, знав, що по всіх розкладах добро то ніяк не їхнє, а Серба, адже Серб одноосібно вже більше десятиліття тут увесь бізнес контролює і усіх пацанів кришує, через те і стягнув усю зброю з усіх ничок усього периметру в будівлю недобудованої гідроелектростанції імені Володимира Ілліча Леніна над Бистрицею, за десять кілометрів від Самбора.

Ну, ідея це нормальна, нічого не скажеш. Раніше кожен стволи з собою тягав, адже зовсім без стволів ходили тільки найбільш биті хлопаки на кшталт того ж Вампіра, але таких – одиниці. Без стволів страшно, та й навіть не в периметрі вони потрібні, ті стволи. А як нарвешся на яких шакалів на виході – або вояк, або мусорню, або когось із братви? Кожен хоче по-легкому нажитись на чесному роботязі, хе-хе… Але стволи – це і проблема, мало того, що ти його ще купи десь втридорога, мало того, що тягни на собі, коли кожен грам ваги критично важливий, так ще як тебе, не дай Бог, приймуть коло блок-посту чи ще де, так без ствола ти грошину офіцеру тикнеш і поїдеш, а з стволами…

Тому хлопці стволи стали ховати в ничках в периметрі, але не глибоко, а так – там, де люди вже не заходять, але ще й не периметр по суті. Тоді пізніш стала різна шпана і вояки ті нички викупати і тирити, що погано лежить. Такі розборки за ті нички пішли, що хай Бог спаса!

І коли вже Серб цю всю катавасію під себе підім’яв, то звіз усієї своєї братви спорядження в приміщення гідроелектростанції. Потім туди ще підкинули якусь кількість з «американської операції», те, що не вдалось поки реалізувати, адже вони як з американцями працювали, то виклянчили у них задарма цілу купу всього – і автоматичні гвинтівки, і броніки, і тепловізори, і просто спецодяг, типу – для справи. Потім продали більшу частину, звичайно, в якесь Сомалі або ще куди, а те, що лишилось, звезли сюди, «на склад», як тут казали.

Воно ідея й правда вдала – групи Серба як ідуть в периметр, то тут і затарюються, а хто хотів би ще з молодняка помародерствувати, то вигідніше йому в бригаду Серба вливатись одразу – будеш і нагодований, і екіпірований типу як.

Але групи Серба вже досить давно в периметр не ходять, та там по суті нема за чим вже і ходити – однаково за два десятиліття звідти вигребли все більш-менш цінне. Отож і зі «складу» багато чого звезли, але багато чого й залишилось – армію не армію, а невелике ополчення озброїти можна. І хоч, знову ж таки, Ваня Кобра знав, що по всіх розкладах не їхній то склад, а Серба, але Ваня так розсудив, що раз Серб його в буцегарню запроторив і все хазяйство його під себе перебив, то виходить тепер, що треба розплачуватись.

Крім того – Вампір сам його на цю точку навів і сам все детально розписав, як взяти, за помірну плату, звичайно. Та ще й карту проходу підігнав, як краще підійти. Вампір давно вже з Сербом не працює, розборки там у них якісь були – то й зрозуміло, чого раптом така щедрість.

Та й покупець швидко знайшовся – ці «чегевари» зі столиці, молоді та юні. Їм, бачте, тої зброї, що закордонні хазяї постачають для їхнього підривного руху, вийшло так як мало. Ну й хай беруть – Вані то що? Хай хоч і ввесь Київ рознесуть до бісової матері, аби лиш платили, як домовлялись. Ну – геніальний план!

Але весь геніальний план накрився в одну мить, і як же ж шкода. Поки зайшли в будівлю гідроелектростанції, поки розібрались, що до чого, аж тут зирк з вікна на майданчик перед колишньою прохідною – а хай би ти сказився! Більше сотні приблуд сунуть до будівлі – Кобра десятки разів у периметр ходив, але скільки приблуд разом ніколи не бачив.

– Так… усі пригнулись і тихо на цирлах за мною. Тільки тихо! Валимо