Моруа Андре - З "Життя людей", Моруа Андре

Широкому загалу особливо до смаку припав наявний тут елемент певної химерної соромітності. Окрім того, публіку забавляли ситуації, коли — як це й дійсно траплялось — королівна прокидалась в ліжку поліцейського, а балерина — поряд з президентом Сполучених Штатів. Потім ця серія раптово обірвалась, аби надати місце новим подіям. Усе виглядало так, наче таємничі істоти, що вабились втручанням до життя людей, були вередливими, непостійними і такими, що швидко байдужіли до своїх витівок.

Клітка

На початку вересня незримі істоти, могутність яких до того часу була всім відома, вшанували своєю увагою найвідоміших науковців Землі. Дванадцять чоловік, переважно фізики та хіміки, уславлені видатними досягненнями, були водночас викрадені з найрізноманітніших міст і перенесені на галявину в ліс Фонтенбло.

Гурт підлітків, що приїхали, як зазвичай, у ліс, аби полазити по скелях, помітив декілька літніх людей, які розгублено блукали лужком серед дерев та каміння. Бачачи, що ті знаходяться в якомусь утрудненні, хлопці хотіли до них підійти, але з подивом виявили, що шлях їм перегороджує незрима, але цілком нездоланна перепона. Вони спробували її обійти, зробили повне коло і впевнились, що невидима перешкода оточує галяву правильним кільцем. Юнаки взнали одного з вчених. Вони окликнули його, але той, вочевидь, нічого не чув; звуки не проникали крізь заваду. Славетні науковці опинились ізольованими, наче тварини в клітці.

Досить скоро вони, очевидячки, змирились зі своєю долею й прилягли на осонні. Потім вони взялися про щось жваво сперечатись, краючи знайдені в кишенях папірці математичними формулами. Один з юних спостерігачів повідомив про все, що відбувалось, владі, і на опівдні до лісу Фонтенбло почали стікатися зацікавлені. До того часу науковці вже розпочали виявляти неспокій: усе це були люди похилого віку. Вони зморено блукали вздовж невидимої стінки, щось кричали, а коли впевнились, що їх не чутно, почали подавати знаки, щоб їм доставили їжу.

Серед глядачів опинилось декілька офіцерів, і одному з них прийшла в голову на перший погляд блискуча думка — перекинути науковцям продовольство на гвинтокрилі. Години за дві по тому в небі почувся рокіт двигуна, і льотчик, вправно знизившись, скинув пакунки з їжею точно над галявиною. Одначе, не долетівши метрів двадцять до землі, усі пакунки раптом підстрибнули, та й залишились висити у повітрі. В круглої клітки виявився плаский дах з того ж самого невидимого силового поля.

Коли почало сутеніти, бранці впали у відчай. Вони роз'ясняли знаками, що вмирають з голоду й страхаються холоду ночі. Але стривожені глядачі нічим не могли допомогти. "Невже ці видатні уми так і загинуть у нас на очах?" — з бентегою запитували вони одне одного.

Лишень трохи розвиднилось, глядачам знову здалося, що становище не змінилося, але, придивившись уважніше, вони виявили в центрі "клітки" якийсь новий пристрій. Невидима рука зробила так, що пакунки з продовольством, скинуті з гвинтокрила, тепер були підвішені на мотузці й розгойдувалися метрах в п'яти над землею. Поряд з цією мотузкою аж до самої землі звисав канат. Будь-яка молода людина без ускладнень змогла б підтягнутися по ньому угору й дістати пакунки з рятівною їжею. На жаль, було дуже малоймовірно, що хоча б один зі вчених мужів — наймолодшому було років сімдесят — зможе виконати таку складну гімнастичну вправу. Глядачі бачили, як вчені підходили до канату, примірювалися, начебто випробували свої сили, але далі цього справа не просувалася.

Отак минув другий день. Настала ніч. Ґаволови поступово розійшлися. Близько опівночі один студент вирішив упевнитися, чи не зникла невидима стінка. До свого великого подиву він виявив, що ніщо більше не перешкоджає його шляху. Він спокійно пройшов на галявину й видав переможний крик. Жорстока сила, яка дві доби бавилися людьми, милостиво вирішила, врешті решт, відпустити своїх в'язнів. Науковців зігріли й нагодували; на щастя, усі вони залишилися живими.

Такі основні події того періоду. В той час вони здавалися незбагненними, але тепер ми знаємо, що це був період експериментів, що проводилися з планети Уран. Нижче ми публікуємо найбільш цікаві, на наш погляд, витяги з трактату славетного науковця А.Е.17.

Читач має пам'ятати, що нам доводилося підшукувати земні еквіваленти ураніанським словам, тому переклад не можна вважати точним. Рік на Урані триває набагато довше, ніж на Землі, але ми спробували всі дані перевести в одиниці земного часу. Крім того, ураніани користуються для визначення людей терміном, який приблизно означає "двоногі безкрилі", однак це занадто ускладнює виклад, і ми повсюдно пишемо просто "люди" або "земляни". Точнісінько так само дивне слово, яким вони визначають наші міста, ми замінили терміном "людський мурашник", що, на нашу гадку, достатньо точно передає уявлення, яке склалося про нас в інопланетних спостерігачів. І, нарешті, читач не має забувати, що хоча ураніани й володіють схожими з нашими органами зору, вони не сприймають звуків. Між собою ураніани спілкуються за допомогою спеціального органу, що складається з набору мініатюрних різнокольорових світильників, які спалахують і гаснуть у різноманітних комбінаціях. Встановивши, що люди не мають подібного органу, і будучи не в змозі уявити собі звукову мову, ураніани, природно, вирішили, що ми не здатні обмінюватись думками.

В цій главі ми можемо запропонувати лише декілька коротких уривків трактату А.Е.17 "Життя людей". Але ми настійно рекомендуємо студентам прочитати цю книгу цілком; існує чудове видання з додатками та коментарями професора Ах Чух з Пекінського університету.

З "Життя людей". Трактат академіка А.Е.17

Коли роздивляєшся малі планети, наприклад, такі, як Земля, у звичайний телескоп, можна розрізнити на їхній поверхні великі плями з більш розмитими краями, ніж в озер чи морів. Якщо спостерігати за цими плямами досить тривалий час, неважко встановити, що впродовж декількох земних століть вони розпливаються, сягають максимальної величини, а потім зменшуються чи навіть зовсім зникають. Багато спостерігачів пов'язують це явище з якимсь захворюванням ґрунту. Насправді воно разюче нагадує виникнення та розсмоктування пухлин на тілі! Але опісля винаходу ультрателемікроскопа вдалося встановити, що ми маємо справу зі скупченнями живих організмів. Недосконалість перших приладів дозволило розрізнити лише неясне вовтузіння цих істот, щось схоже на тремтливий слиз, що привело навіть такого авторитетного дослідника, як А.33, до висновку, начебто ці земні колонії складаються з істот, злитих в один живий організм. Сучасні прилади дозволяють встановити, що це не так.

Ми ясно розрізняємо окремих живих істот і навіть можемо слідкувати за їхніми пересуваннями. Плями, помічені А.33, в дійсності виявилися величезними гніздищами, які можна до певної ступені порівняти з нашими ураніанськими містами; ми їх називаємо "людськими мурашниками".

В цих мурашниках гніздяться малесенькі істоти — люди. Це безкрилі двоногі ссавці з негустим волосяним покриттям, в більшості своїй забезпечені штучною епідермою. Тривалий час вважалось, що вони самостійно виділяють цю додаткову шкіру зі своїх залоз. Одначе власні спостереження дозволили мені з впевненістю відкинути цю гіпотезу; насправді мешканці Землі, підкоряючись могутньому інстинкту, збирають шкури звірів та рослинні волокна, які склеюють так, аби вони захищали їх від негоди.

Я не випадково використав слово "інстинкт" і хочу з перших же сторінок цієї праці ясно виразити свої ставлення до питання, яке взагалі ніколи не мало виникати, але тим не менше, особливо в останні роки, обговорювалось з неналежною легкодумністю. Дивна мода з'явилась у наших природознавців молодшого покоління: деякі з них припускають в цих земних організмів присутність розуму, подібного до нашого! Нехай інші доводять абсурдність подібних "теорій" з релігійної точки зору — це не моя спеціальність. Я ж у своїй книзі покажу, наскільки ці погляди необґрунтовані з точки зору науки.

Звісно, захоплююче видовище, що постає перед спостерігачем, коли він вперше роздивляється через ультрателемікроскоп певну подобу слизу і зненацька починає розрізняти окремих істот та живі сценки їхнього життя, викликає цілком зрозумілий ентузіазм. Ми бачимо довгі вулиці-дороги, вздовж яких мешканці Землі рухаються в різних напрямках, зупиняються і, здавалось би, навіть розмовляють між собою; ми бачимо маленькі індивідуальні гнізда, де самець та самка піклуються про свій виводок; ми бачимо пересування армій або будівельників за роботою... Одначе для серйозного вивчення цих тварин простого спостереження випадкових явищ недостатньо. Надзвичайно важливо створити найбільш сприятливі умови для спостережень і не менш важливо, щоб ці умови були як найрізноманітнішими.

Саме це ми і й спробували зробити шляхом проведення цілої серії різноманітних дослідів, описаних нижче. Але перед тим, як приступити до їхнього викладу, я хочу, аби читачі уявили собі, з якими величезними труднощами було пов'язане здійснення нашого проекту. Щоправда, експерименти на далеких відстанях стали відносно доступними з тих пір, як у нашому розпорядженні опинились W-промені, що дозволяють брати предмети, маніпулювати ними і навіть переносити їх через космос. Але для поводження з такими крихітними й крихкими істотами, як люди, навіть W-промені — занадто грубий і недосконалий інструмент. Під час перших дослідів вони частіше вбивали звіряток, яких ми хотіли дослідити. Для того, аби набути необхідних навичок поводження з живою матерією, нам довелося створити передаточні пристрої надзвичайно високої чутливості. Зокрема, коли ми вперше розпочали переносити живих істот з однієї точки земної поверхні до іншої, ми не врахували їхньої низької опірності. Ми переносили їх занадто швидко крізь розріджений тонкий шар атмосфери, що оточує Землю, і вони вмирали від задухи. Довелось спорудити спеціальну променеву камеру, в якій транспортування не виявляло на піддослідних згубної дії.

Точно так само, коли ми тільки розпочали розділяти на секції та переносити половинки людських гнізд, ми не відразу визначили особливості будівельних матеріалів, що використовуються мешканцями Землі.