Народні - Золотий птах, Народні

царю, я не жебрак, а син, такого сильного царя, як ти. Мій батько вже дуже старенький, і смерть за ним ходить. Він прочитав, що є на світі Білий цар, а в нього живе Золотий птах. Якби він заспівав у нашому домі, то батько став би молодим і дожив би з нами до глибокої старості. Я приїхав до Білого царя, а він сказав, що може поміняти Золотого птаха на твого Дурфекету. Я знав, що ти мені його не віддаш, а тому вирішив викрасти.

— Добре,— каже Червоний цар,— дам я тобі свого коня Дурфекету, але тоді, як ти допоможеш мені засватати красуню-дочку царя Чорнокнижника, який проживає у тридесятому царстві. Вже тричі сватався і тричі відмовляла мені. Вона дуже вродлива. Коли я побачу її у своїм палаці, то дістанеш за це коня.

Що робити бідному царевичу, виходить сумний за місто, а лис назустріч.

— Бачиш, вже вдруге не послухався ти мене. Не треба було капистру брати. Та не переживай. Поїдемо до царя Чорнокнижника.

Перекинувся лис у коня. Сів на нього царевич, і полетіли попід зірками ясними, а через мить опустилися під брамою великого міста.

Перекинувся кінь у лиса і каже.

— Дочка Чорнокнижника зараз гуляє у місті. Вона зі своєю двійницею буде йти по одній стороні вулиці, а ти по другій. Ти їм так сподобаєшся, що вони притишуть свій хід. Я перекинуся у собачку, і ти мене вестимеш на курмею. На котру гаркну, та і є дочка царя. Вона розпитуватиме, звідки і хто ти, і захоче вийти за тебе заміж. Лише пам'ятай добре, що я тобі сказав, бо коли перекидаюся у іншу тварину, то розмовляти вже не можу.

Коли вони зустрілися, то забулася царева дочка, поражена красою молодого царевича, аж хід притишила разом із своєю двійницею. А царевич і сам кроку ступити не в силі, так йому обидві дівчини сподобалися. Гаркнула собачка на одну з них, і царівна відскочила вбік, Тоді царевич каже їй:

— Добридень, ласкава царівно!

— Добридень, юначе. З яких ти країв?

— З далеких, ласкава царівно. Я син царя, який живе на тридесятій землі.

Тоді вона промовила.

— Я бачу, що ти не тутешній. Виконай мою волю — зроби мене щасливою.

— А чому би й ні.

— Ти мені дуже подобаєшся. Я хотіла би обвінчатися з тобою.

— Хай буде!

Пішли вони разом до дивовижного палацу. Царівна весела, радіє, очі як зірниці сяють. Зустрічають їх цар із царицею, а вона каже.

— Татусику і матусенько, ось тепер я вийду заміж. Пам'ятаєте, говорила, що буде той мій чоловік, який мені сподобається. Він син царя тридесятого царства і згідний брати мене. Можете справляти весілля. Подивився Чорнокнижник на дочку і каже.

— Що ти привела мені якогось світового волоцюгу? Не для тебе він! Я хочу знатного, порядного зятя!

— Батьку, це порядний царський син!

Ще сердитіше батько до неї.

— Прожени ти його під чотири вітри! Не пара він тобі. Ще й дивися, з собачкою прийшов — теж мені жених. Відведи його туди, де зустріла, і не смій навіть показуватися з ним мені на очі.

Гірко плачучи, взяла дочка за руку царевича і вийшли вони за міську браму. Тоді собачка перекинулася в лиса і каже.

— Скажи, царівно, чи хочеш одружитися з царевичем?

— Хочу,— відповідає.

— Тоді я замість тебе піду до батька, а ви залишайтеся тут.

Перекинувся лис у дочку царя, і пішла вона у царський палац. Стала перед царем і плаче.

— Бачиш, батьку, знайшла я була собі пару, а ти сказав прогнати. Тепер я заміж ніколи не вийду.

— Мовчи! — крикнув цар.— Буде так, як я скажу, а не так, як тобі хочеться!

— Аби я зараз лисом стала, то буде по-моєму, батьку,— сказала і на очах у царя перекинулася в лиса. Поки схопився цар за рушницю, то лис вискочив через вікно.

Просурмив цар тривогу. Збіглися стрільці, і було наказано їм всіх лисиць у місті перестріляти. А лис тим часом перескочив через стіну, перекинувся у коня, сіли на нього царевич з нареченою і поїхали до Червоного царя. Приїхали вони під браму, лис став царівною, і разом з царевичем пішли до палацу.

— Ну,— каже царевич.— Я привів тобі царівну.

Зрадів Червоний цар, наказав мед-вина носити та пригощати царевича і наречену. Як погостилися, то вивів він золотого коня Дурфекету і сказав йому на вухо. «Тепер цей царевич твій господар, аби ти нікого до себе не підпускав і лише його слухав».

Попрощався царевич з Червоним царем, вивів він коня за ворота, а наречена каже.

— Ти підлий, Червоний царю, я тобі тричі відмовляла, а ти вирішив купити мене. Я дала згоду вийти заміж за того, хто привіз мене сюди, а твоєю не буду.

Вивів він її у квітучий сад, де море квітів цвіло, і каже їй:

— Закохуйся, дорога.

— Сказала я тобі, що не буду твоєю, щоб зараз же лисом стала.

Впала вона на землю, зробився з неї лис і щез у кущах.

Вихопив цар пістоль, як вистрелить, то хмара слугів збіглася. А тим часом лис перетворився у коня, на нього сіла царівна, а царевич на Дурфекету, і вже ні вітер, ні куля не могли їх догнати.

Приїхали вони до Білого царя. Перекинувся лис у Дурфекету, і на ньому в'їжджає царевич до палацу. Побачив це Білий цар і назустріч вибіг.

Царевич і каже.

— Ось тобі, ясновельможний, те, що ти бажав мати. Віддав царевичу за коня Золотого птаха з кліткою, попрощалися вони, і пішов царевич до своєї нареченої.

Тим часом цар пробує сідлати Дурфекету, та де там. Став як укопаний, і ні з місця. А вночі, як всі у палаці вже спали, наздогнав лис молоду пару з Золотим птахом на Дурфекеті у дрімучому лісі.

Їдуть вони до свого царства. Їдуть і на ранок доїхали до того місця, де залишилась царевичева шкапина. За цей час вона так відпаслася, що царевич ледве впізнав її.

Тоді лис каже:

— Тепер слухай мене. Щоби ти, їдучи додому, не посмів ні з ким знайомитися і купляти живого звіра або чоловіка. Ти знаєш, хто я такий? Я той ведмідь, якого ти похоронив тут. Ти благородна людина, і за це тобі допомагав. А тепер прощай і їдь, бо батько чекає тебе.

Посадив царевич наречену на свого коня, а сам сів на Дурфекету, і їдуть. Довго їхали вони широкими полями, густими лісами, попід високими горами, аж поки не доїхали до корчми. Бачить царевич, біля корчми кіньми його братів орють. Під'їхали ближче, і побачив братів закованих, що дрова ріжуть. Через три місяці