Герберт Уеллс - Невидимець, Герберт Уеллс

- Подивитись на годинник? - перепитав він напівсонним голосом, прикриваючи рот рукою.- Звичайно,- додав він, приходячи майже зовсім до тями.

Місіс Гол вийшла по лампу, а Незнайомець устав і потягся. Принесено було світло, і містер Тедді Генфрі, увійшовши, спинився перед забинтованим Незнайомцем. Він був, як сам потім казав, «ошелешений».

- Добрий вечір,- привітався Незнайомець, дивлячись на нього «омарячими очима», як розповідав потім вражений цими темними окулярами містер Генфрі.

- Сподіваюсь, я не перешкоджаю вам,- зауважив містер Генфрі.

- О ні, анітрохи,- відповів Незнайомець.- Хоч я думаю,- він обернувся до місіс Гол,- що ця кімната цілковито в моєму розпорядженні.

- Я гадала, сер,- почала була місіс Гол,- що ви хотіли б, щоб годинник...

- Звичайно,- перебив її Незнайомець,- але загалом я хотів би, щоб мені дали спокій і не турбували.

Він повернувся спиною до каміна й заклав руки за спину.

- А коли годинник полагодять, я попросив би принести чаю,- додав він.- Тільки не раніше, як полагодять годинник.

Місіс Гол збиралась уже залишити кімнату,- цього разу і не намагаючись зав’язати розмову, бо їй не хотілося, щоб її образили в присутності містера Генфрі,- коли пожилець спитав її, чи вжила вона заходів щодо його багажу на станції. Місіс Гол відповіла, що говорила про це з поштарем, і той обіцяв привезти багаж завтра вранці.

- А раніше - ви певні, що не можна? - спитав Незнайомець.

Місіс Гол була впевнена і з підкресленою холодністю ствердила це.

- Мушу попередити вас, що я - дослідник-експериментатор,- пояснив Незнайомець,- і не сказав про це досі тільки тому, що занадто змерз і був стомлений.

- Справді, сер? - вражено відповіла місіс Гол.

- І в моєму багажі - різні апарати та прилади.

- То все, безперечно, дуже корисні речі, сер,- докинула місіс Гол.

- І я, природно, бажаю вести далі мої досліди.

- Звичайно, сер.

- Приїхав я до Айпінга,- досить невимушено провадив він,- тому що... шукаю самотності. Я не хочу, щоб мені заважали працювати. А тут ще цей нещасний випадок...

«Я так і знала»,- подумала місіс Гол.

- ...вимагає певної відлюдності. Очі в мене такі слабкі й так болять, що іноді мені годинами доводиться сидіти в темряві... і зачинятися. Подеколи. Не зараз, звісно. І коли ось у такі хвилини мене турбують, наприклад, сторонні люди, які заходять до моєї кімнати,- це завдає мені болісних страждань. Я хочу, щоб ви добре усвідомили мої слова.

- Певна річ, сер,- відповіла місіс Гол.- І... дозвольте запитати...

- Це, здається, й усе,- перебив Незнайомець зі спокійною рішучістю, яка клала край подальшим балачкам. Свої запитання й вияви прихильності місіс Гол мала залишити до слушнішої нагоди.

Коли місіс Гол вийшла, він (так казав пізніше містер Генфрі) став перед каміном і стежив, як лагодять годинник. Працюючи, містер Генфрі поставив лампу біля себе, і ясне світло падало на його руки та на сам годинник, в кімнаті ж було напівтемно. Коли він підводив голову, перед очима в нього плавали кольорові плями. Цікавий від природи, містер Генфрі розібрав (у чому не було жодної потреби) увесь механізм, щоб довше побути в кімнаті, а може, й розпочати розмову з Незнайомцем. Але Незнайомець був мовчазний і нерухомий. Такий нерухомий, що це аж нервувало Генфрі. Йому здавалося, ніби в кімнаті він сам. Коли він поглянув на Незнайомця, то побачив у зеленуватому плямистому тумані, що поплив перед очима, тільки забинтовану голову та величезні темні окуляри, які прикро дивилися на нього. Генфрі це здалося таким незвичайним, що добру хвилину він і собі не спускав з нього очей. Потім Генфрі відвів погляд. Дуже незручне становище! Треба б сказати що-небудь. Може, зауважити, що для такої пори року погода стоїть занадто холодна?

- Погода...- почав був він.

- Чого ви не кінчаєте й не йдете? - озвалась закам’яніла постать, мабуть, ледь стримуючи гнів.- Вам треба було тільки закріпити на стрижні годинну стрілку. Ви просто байдики б’єте.

- Звичайно, сер... ще хвилинку. Я зараз...

І містер Генфрі, хутко закінчивши роботу, пішов.

Вийшов він, проте, надзвичайно сердитий.

- А, чорт! - бурмотів містер Генфрі, пробираючись містечком через замети.- Треба ж бо чоловікові іноді лагодити годинники... Подумаєш! - провадив він далі.- На тебе, значить, і дивитись не можна? - І знову: - Здається, що ні. Якби тебе шукала поліція, то й тоді ти не зміг би бути більш закутаний та забинтований.

На розі вулиці він побачив Гола, який нещодавно одружився з господинею заїзду, де зупинився Незнайомець, і вряди-годи, коли випадала нагода, перевозив пасажирів з Айпінга до Сіддербріджа. Тепер він саме повертався додому. Судячи з того, як він поганяв коня, Гол, очевидно, вже хильнув трохи в Сіддербріджі.

- Як справи, Тедді? - гукнув він мимохідь.

- У вас там якийсь чудернацький постоялець,- відповів Тедді.

Гол зупинився.

- Що таке? - спитав він.

- Та якийсь там чудернацький пожилець зупинився в заїзді «Карета й коні»,- пояснив Тедді.- Їй же бо!

І він жваво заходився описувати Голові химерного Незнайомця.

- Він так наче перевдягнений. Я, в усякому разі, неодмінно подивився б на його обличчя, якби він спинився в мене,- вів далі Генфрі.- Але жінки завжди такі довірливі, коли йдеться про когось чужого. Він оселився у вас, Голе, і не сказав навіть свого імені.

- Та невже? - спитав Гол, не дуже меткий на розум.

- Так, так,- наполягав Тедді.- І заплатив за тиждень. Отож раніше ви його не здихаєтесь. І купу різних речей, каже, має - завтра йому тільки привезуть. Лишається сподіватися, що це не будуть ящики з камінням, Голе.

І містер Генфрі розповів, як його тітку в Гастінгсі обдурив якийсь зайда із порожнім чемоданом. Уся ця розмова збудила у Гола якісь неясні підозри.

- Ну, поїхали, стара,- хльоснув він свою кобилу,- Треба навести лад.

А Тедді, розваживши душу, і собі почвалав далі.

Не довелось-таки Голові «наводити лад», бо коли він повернувся додому, добре перепало йому від дружини за те, що загаявся в Сіддербріджі; тож на всі свої несміливі запитання він чув лише гострі й ухильні відповіді.