Василь Іванович Ардамацький - Я 11–17… Небезпечний маршрут, Василь Іванович Ардамацький

Лампочка повільно, ніби нехотя, зайнялася тьмяним жаром. Дементьєв кивнув льотчикові і ступив у безодню. У вуха вдарило ревіння моторів. Пружне повітря відкинуло його од літака. І ось моторів уже не чути. Залопотів, розкриваючись, парашут. Різкий ривок. Тиша. Спокій. Ніч…

Протягом кількох секунд спускання з парашутом Дементьєв подумав про дві речі. З досадою про те, що, поспішаючи, він не мав і п'яти хвилин, щоб написати листа Тамарі. Невідомо, скільки доведеться йому пробути в місті Н., а вона думатиме хтозна-що… І занепокоєно про те, як він приземлиться, — все-таки це був тільки третій його стрибок з парашутом…

Раптом Дементьєв побачив землю. Вірніше, він побачив чорні плями чагарника на білому снігу. Приземлився він, як і було розраховано, на засніженому болоті, недалеко від шосейної дороги. Загрузнувши в сніг до пояса, він підтягнув парашут, відстебнув його і затоптав у снігову яму. Потім обережно вийшов на шосе, висмикнув з-під ременя підібрані поли німецької офіцерської шинелі і неквапно рушив до міста.

По шосе йшов уже не Дементьєв. Це був капітан німецької армії Пауль Рюкерт, уродженець Берліна, віком — тридцять один рік, стаж військової служби — вісім років. Остання посада… На це питання Пауль Рюкерт міг дати кілька відповідей. І, що найдивніше, він міг витягти з різних кишень стільки ж документів, які з цілковитою достовірністю підтверджують кожну з його відповідей. Усі вони виготовлені чудовими майстрами графіки і літографії. Той німецький начальник, який у свій час підписав подібний документ, подивившись на цей, сказав би: «Так, це мій підпис». Більше того, якби ці документи серед інших показали спеціалістові і німецької воєнної документації, він навряд чи помітив би, що вони підроблені. Дементьєв міг свято вірити в непогрішимість своїх документів. І він вірив. Однак мільйон разів продумав, як уникнути занадто частого пред'явлення документів. У звичайних його рейдах по ворожих тилах, якщо доводилося зіткнутись з гітлерівцями, ситуацію миттю вирішувані за допомогою вогнестрільної або холодної зброї. Тут це виключалось, і до нового свого становища Дементьєву треба було звикати…

Увага, Дементьєв! Назустріч рухається колона машин.

Дементьєв заклав руки назад, зчепив їх там і йшов, утупивши очі в землю, йшов серединою шосе. Що ви хочете? Офіцер, ідучи в місто, задумався. Слава богу, фронтовикам зараз є про що думати. Ось він і задумався так, що нічого не бачить і не чує.

Уривчастий сигнал сирени. Дементьєв відскакує вбік і погрожує кулаком. Машини з ревінням пролітають повз нього, розбризкуючи мокру снігову кашу. Дементьєв устиг помітити, що машини навантажені ящиками з снарядами. Отже, в місті у них якісь запаси снарядів ще є. Ну що ж, спасибі й за це.

Місто наближалося. Звідти долинали глухі й важкі розриви фугасок, у двох місцях шугали в небо заграви величезних пожеж. Дементьєв почув рівне гудіння над головою і подивився на годинника. Так, в атаку на місто йшла остання хвиля наших літаків. «Щасти вам, рідні! І прохання — хоч одну фугаску покладіть ближче до їхнього штабу. Для мене дуже важливо, щоб вони нервували…»

Дементьєв увійшов у місто, коли бомбардування припинилося, а зенітки ще продовжували розстрілювати чорне небо. Та ось стрілянина враз припинилася і прожектори загасли, ніби місто відчуло, що Дементьєв увійшов у нього і притаївся перед цією новою для нього небезпекою, ще не знаючи, як проти неї діяти.

Вулиця, по якій ішов Дементьєв, була вузенька, кроків зо три в ширину. Старовинні, міцні будинки із скривленими лобами мансардних покрівель щільно тулилися один до одного. Вулиця була схожа на кам'яну траншею. Аж у кінці її видно було стрункий і гострий силует костьолу. Дементьєв ішов серединою вулиці, цокаючи підковами чобіт об присипаний снігом брук. Від його кроків котилася глуха луна, яку чути було ніби звідкілясь зверху.

Те, що Дементьєв потрапив у місто під час повітряної тривоги, мало і свій неприємний бік — його рух безлюдними вулицями був дуже помітний. Тільки-но Дементьєв про це подумав, як із темряви кам'яного тунелю воріт мого гукнув обережний голос:

— Пане офіцер, сховайтеся сюди.

Дементьєв на мить завмер, але зразу ж слухняно звернув до воріт. Біля кам'яної стіни стояли два солдати. Один з них виструнчився перед Дементьєвим і боязко, ніби пробачаючись, сказав:

— Повітряну тривогу ще не відмінили.

Дементьєв засміявся:

— Я бачу, у вас тут все, як по нотах. А у нас… там… — Дементьєв повів плечем, і солдат зрозумів, що офіцер говорить про фронт, — такого зразкового порядку нема. Прилітають і шпурляють на нас бомби без попередження. Вдень і вночі.

— Важко зараз… там? — помовчавши, запитав солдат.

— Все гаразд, мій солдате! — жартівливо відрапортував Дементьєв. — Скажи-но краще, як пройти на Шестигранну площу. Є тут така?

— Є, є! — з поквапливою готовністю відповів солдат. — Це недалеко. Ось цією вулицею до костьолу і праворуч. Вам, мабуть, потрібний об'єкт номер три?

— Що мені потрібно, я знаю. А ось тобі, мій солдате, не треба базікати у підворіттях про секретні об'єкти! — сердито промовив Дементьєв.

Солдат клацнув каблуками і став струнко. Дементьєв, не оглядаючись, пішов далі.

Таким чином, перша зустріч з німцями пройшла чисто. «Так, панове фашисти, — думав Дементьєв, — видно, вам тут не солодко, якщо перший стрічний солдат починає розмову про труднощі…» Дементьєв пам'ятав гітлерівців сорок першого року — ті про труднощі війни не думали.

Біля костьолу Дементьєв повернув праворуч і пішов іншою, такою ж вузенькою і темною вулицею, яка вела на Шестигранну площу. Солдат там, на воротях, міг не старатись: Дементьєв і без нього знав, що на Шестигранній площі, в приміщенні банку, розташований головний штаб оточених військ, який називається об'єктом номер три. Але було на цій площі й інше, що дуже цікавило Дементьєва: у маленькому двоповерховому будиночку, саме навпроти штабу, містилась та явочна квартира, де зберігалася законсервована радіостанція. Полковнику Довгальову дуже не подобалось, що Дементьєву доведеться одразу ж іти на явку, розташовану небезпечно близько від головного штабу, однак полковник погодився з Дементьєвим, що краще одразу, на самому початку операції, з'ясувати становище з радіостанцією…