Роберт Шеклі - Координати чудес, Роберт Шеклі

буде довідатися, що для тієї он групи будівель ідею запозичили на вашій планеті з виставки

«Дженерал Моторз». Її визнали видатним зразком примітивного квазімодернізму: химерність і розніженість — головні його достоїнства. А он ті спалахи перед Пливучим Мультихмарочосом — чисте галактичне барокко. Повна відсутність утилітарності.

Кармоді не міг охопити всю композицію одним поглядом. Коли він дивився на одну групу будівель, то інша, здавалося, змінювала свій вигляд. Він щосили закліпав очима, та на периферії зору будівлі й далі розпливались і змінювалися. («Периферійна трансмутація, — пояснив йому Кур’єр.  — Тих людей буквально ніщо не може спинити»).

— Де ж я отримаю свій Виграш? — запитав Кармоді.

— Прошу просто вперед, — запросив Кур’єр і провів його між двома вежами-фантазіями до непоказного прямокутного будиночка, ледь помітного за водограєм, у якому вода била згори.

— Справи у нас залагоджують тут, — пояснив Кур’єр.  — Останні дослідження показали, що прямокутна форма діє заспокійливо на синапси багатьох організмів. Я, загалом, пишаюся цією будівлею. Річ у тому, що я винайшов прямокутник.

— А дзуськи, — скинувся Кармоді.  — Прямокутник ми знаємо споконвіку.

— А хто, по-вашому, вперше запровадив його у вас? — саркастично запитав Кур’єр.

— Щось не дуже він схожий на винахід.

— Недуже? — перепитав Кур’єр.  — Це показує, як мало ви знаєте. Складність ви плутаєте з творчим самовиразом. А чи знаєте ви, що в природі ніколи не існувало справжнього прямокутника? Квадрат одразу впадає в око, тут ви маєте рацію. І тому, хто не досліджував цієї проблеми, прямокутник може видатися наслідком природного розвитку квадрата. Помиляєтеся! Насправді ж результатом еволюції квадрата є коло.

Кур’єрові очі затуманилися. Спокійним, замріяним голосом він вів далі:

— Роками я знав, передчував, що можливий інший напрямок розвитку квадрата. Дуже довго це не давало мені спокою. Мене приголомшувала й заворожувала та неймовірна правильність. Рівні сторони, рівні кути. Деякий час я експериментував, змінюючи кути. Винахід ромба належав мені, але я не вважав це великим досягненням. Я досліджував квадрат. Правильність приємна, та все ж до якоїсь межі. Та як же змінити цю виснажливу тотожність, зберігши одночасно виразну повторюваність. І одного дня мене осяяло! Мені слід було, побачив я у блискавичнім натхненні, тільки міняти довжину двох паралельних сторін. Так просто і так важко! З тремтінням я попробував. І коли вдалося, я, признаюся, ввійшов у маніакальний стан. Цілими днями і тижнями я конструював прямокутники різних розмірів і форм — усі з прямими кутами, проте різні. Я був справжнім рогом достатку прямокутників! Це були чудові дні.

— Уявляю собі, — сказав Кармоді.  — Ну а потім, коли визнали вашу роботу?

— Це також було чудово, — сказав Кур’єр.  — Та минули століття, перш ніж мої прямокутники взагалі почали сприймати серйозно. «Цікаво, — казав дехто, — та коли до них звикнуть, то що у вас залишиться? Недосконалий квадрат, та й годі». Я доводив, що відкрив цілком нову і дискретну форму, таку ж неминучу, як і квадрат. Я страждав від нерозуміння. Та нарешті мої погляди переважили. А тепер у Галактиці налічується біля сімдесяти мільярдів прямокутних структур. Кожна з них походить від мого первинного прямокутника.

— Ого! — здивувався Кармоді.

— Ну ось ми й прийшли, — повідомив Кур’єр.  — Заходьте просто туди. Повідомите дані про себе й отримаєте Виграш.

— Дякую.

Кармоді зайшов у кімнату. Як оком змигнути, його руки, ноги, поперек і шию обхопили сталеві обручі. Висока похмура особа з яструбиним носом і близною на лівій щоці підійшла до Кармоді й вибалушилась на нього з дивним виразом: кровожерна радість поєднувалась у ньому з єлейним жалем.

РОЗДІЛ 3

— Що це! — крикнув Кармоді.

— Отже, — промовила похмура особа, — злочинець таки не уникне кари. Дивись на мене, Кармоді! Я — твій кат! Тепер ти відповіси за свої злочини проти людства і за гріхи супроти себе самого. Та я маю додати, що це лише попередня кара і її не врахують у кінцевому вироку.

Кат витягнув з рукава ніж. Кармоді здушило горло і він не зразу здобувся на слово.

— Спиніться! — закричав він.  — Я тут не для страти!

— Знаємо, знаємо, — заспокійливо сказав кат, приміряючись уздовж леза до яремної вени Кармоді.  — Тут усі так говорять.

— Але це правда! — зойкнув Кармоді.  — Мені мають видати Виграш!

— Що? — перепитав кат.

— Виграш, хай йому біс! Виграш! Мені сказали, що мені належить Виграш! Спитайте Кур’єра, він привів мене отримувати Виграш!

Кат пильно подивився на нього і відвернувся, мов невинне ягня. Ткнув у клавішу на панелі. Сталеві обручі перетворилися на серпантин. Чорний катів одяг став білим. Ніж-авторучкою. Замість близни на щоці з’явився жировичок.

— Усе гаразд, — сказав він без тіні каяття.  — Я ж попереджував їх, щоб не з’єднували Департамент Дрібних Злочинів і Контору Тоталізаторів. Так ні, мене ніхто не хоче слухати. Так їм було б і треба, якби я убив вас. Ото було б сміху, правда?

— Мені було б не дуже до сміху, — хапаючи дрижаки, видушив з себе Кармоді.

— Добре, через непролиту кров нема чого плакати, — сказав Чиновник, що відав Виграшами. Якщо ми братимемо на себе відповідальність за всі випадковості, то вичерпаємо випадковості, щоб узяти на себе відповідальність за… Що я кажу? Менше з тим, фраза правильна, навіть якщо й слова не ті. Ваш Виграш десь тут.

Він знову натиснув клавішу. Ту ж мить у кімнаті матеріалізувався масивний захаращений письмовий стіл, що трохи повисів на два фути над підлогою, потім гупнув униз. Чиновник почав відкривати шухляди і викидати звідти папери, бутерброди, друкарські стрічки, облікові картки та недогризки олівців.

— Виграш має бути десь тут…- розпачливо примовляв Чиновник. Натиснув іншу клавішу на панелі. Стіл зник, і панель разом