Сергій Шнерх - Обмануті надії. Cпогади колишніх Юнаків протилетунської оборони, Сергій Шнерх

вербунок і відділ «Поповнення», який займався концентрацією в таборах Юнаків, медичним оглядом, обмундируванням, попереднім вишколом та реєстрацією. Іншими словами, Гаупту треба було якнайшвидше перевтілити цивільну молодь у військову формацію. Українські чиновники, в свою чергу, намагалися дістати якнайширшу інформацію про Юнаків (персоналії, місця і умови служби тощо).

Не будемо описувати роботу інших відділів, а зупинимося тільки на опікунській діяльності представників УЦК. Найстаршим над Юнаками з українського боку був призначений проф. Зенон Зелений. Безпосередню опіку над Юнаками (хлопцями) виконував проф. Тиміш Білостоцький, а над Юначками — журналістка Ольга Кузьмович. Релігійна опіка належала о. проф. Северину Сапруну, який пройшов спеціяльний вишкіл капелянів і мав звання полковника летунства.

Світлина 3. Таких хлопчаків брали в Юнаки. Переїзд до місць вишколу.

У кожного з них була своя команда виконавців, а в о. Сапруна — група з 13-ти священиків. Інші джерела подають, що було 22 священики, в тому числі один православний.

Усього в Українських Юнаках, або, як їх пізніше називали, Юнацьких допоміжних частинах протилетунської служби, за даними проф. Т.Білостоцького, нараховувалося не менше 10 тисяч (8800 хлопців і 1200 дівчат).[6] Останні уточнені підрахунки дають більшу цифру — 14 тисяч (12800 хлопців і 1200 дівчат). За спостереженнями й особистими підрахунками колишнього Юнака Леоніда Легкого їх було ще більше. Можливо, проф. Т.Білостоцький не зміг всесторонньо врахувати ще одне джерело поповнення лав Юнаків — зголошення молодих людей, які тим чи іншим чином попали в Німеччину (примусово чи добровільно були набрані на роботи, втікачі зі східних регіонів і т.ін.), де наприкінці війни їм грозила мобілізація у діючу армію.

Та й хто зможе дати правдиві цифри, якщо невідомі були не тільки прізвища цих, забутих Богом і людьми, дітей, а й місця їхнього базування, бо багато з них були засекреченими. Тільки один Господь знає, скільки материнських та батьківських сердець до кінця днів своїх щеміли на кожний скрип дверей: чи не повернувся син чи донька?

В Юнацьку службу набирали не тільки українців. В.Радовський подає такі цифри кількости Юнаків інших національностей: литовців — 1000 хлопців і 200 дівчат, латишів — 5000 хлопців і 200 дівчат, росіян — 10000 хлопців і 4000 дівчат, білорусів — 3000 хлопців і 200 дівчат, естонців — 1000 хлопців і 100 дівчат. Крім цього, в службі задіяні були ще араби, бельгійці, голландці, греки, італійці, угорці (близько 50 тисяч), фламандці і французи. Їхньої кількости автор не знає.[7] Т.Білостоцький пише, що були ще цигани, словаки та ін.[8] Молоді французи йшли, як вони признавалися самі, зі спеціяльною метою — вивчити німецьку військову науку та модерну зброю, «бо то був найкращий спосіб підготовки до визволення їхньої батьківщини з-під німецької окупації».[9] Такі наміри були і у прибалтійців.[10] У певний час вони злилися з антифашистськими і антибільшовицькими партизанами. Усього за приблизними підрахунками Юнаків ненімецького походження було коло ста тисяч.

Як тільки за підлітками зачинялися двері приймальної комісії (а вони «рухалися» лише в один бік — впускали), керівництво переймали вишколені німецькі команди. Представники української «влади», хоч і були там формально присутні, майже не мали голосу. Голова лікарської комісії (а був це виключно німець!) використовував тільки одне слово dienstfähig (придатний до служби). Далі Юнаків везли спочатку в поблизькі перехідні табори (Криниця, Переворськ, Нєполоміце), пізніше — у збірні (світлина 4), які знаходилися за межами України (Кремс, Лінц — в Австрії, Гульчин — в Сілезії, Еґер — у Чехії, Пютніц — у Передній Померанії та ін.). Там їх переодягали (світлина 5) і проводили з ними попередній 4-6-тижневий вишкіл. Не завжди і не всюди був такий порядок, але описаний — найхарактерніший.

«Юнак отримував однострій, пошитий з голубого летунського сукна, із блюзою, яка входила в штани, штани з поясом із пряжкою німецького летунства, що входили в халяву високих черевиків, часом із камашами, або в чоботи,» — описує І.Гриневич.[11]

Згадує тоді 14-річна Юначка: «А що запам'яталося з вишкілу? В першу чергу — то новенька військова форма, усе з доброго сукна, дуже гарного кольору, як носили німецькі летуни, а через плече — шкіряна торбинка для

всяких особистих паперів та інших речей».[12] На жаль, на останьому етапі війни цей «гарний колір» демаскував Юнаків на терені і був доброю мішенню для стрільців противника.

Світлина 4. На збірних пунктах. Переодягання в уніформу.

Вишкіл Юнаків передбачалося проводити як у напрямі загальновійськового загартування, так і спеціяльного навчання. До першого належала муштра, гімнастичні вправи, марширування, біг (часто на довгі дистанції в протигазових масках з гвинтівками і багнетами, у шоломах, зі стрілецькими торбами), подолання перешкод, повзання під колючими дротами. Вивчали всякі типи стрілецької зброї, ходили на стрільбища. Трохи часу відводили на рухливі забави (найчастіше — футбол, баскетбол, бокс).

Спеціяльний вишкіл полягав у вивченні протилетунських скорострілів, гармат, засобів маскування («задимлення», будування і