Василь Павлович Бережний - Така далека подорож Чамхаба, Василь Павлович Бережний

На четвертiй (1,3 маси Землi) спектографи зафiксували хлорофiл, лiнiї якого вiдсутнi в спектрах решти планет.

- Здається, вона має велику кiлькiсть зеленої маси, - каже Iв.

Чамхаб у захопленнi:

- Зелена маса? Це ж лiси i луки! Давайте так i назвемо її: Зелена!

Iв i Фамен погодились. Було вирiшено вийти на мiнiмальну орбiту навколо Зеленої, щоб вивчити її детальнiше.

Знову перевантаження, Чамхабовi здається, що весь вiн налитий оловом, важко ворухнути навiть пальцем. Зникло. I те саме тiло стало легким, як пушинка.

Безперервнi, невтомнi спостереження, накопичення й аналiз матерiалу. Так, Зелена має бiосферу! Та ще й багатющу: густi лiси, безкiнечнi луки. Коли б тут ще були гори, моря й океани, - Зелена вiдрiзнялася б вiд Землi лише розмiрами. Але жодного, бодай невеличкого водного басейну тут немає. Суцiльний всепланетний материк, втушкований зеленою ковдрою навiть на полюсах. Певно, всю вологу тримають у собi рослини.

- Якщо тут не було первiсного океану... - з жалем почав астрофiзик, зiтхнув i замовк.

- То що?- не втерпiв Чамхаб. - Не могли з'явитися й розумнi iстоти?

- Авжеж, - знизав плечима Iв. - Про них не може бути й мови, ми навряд чи зустрiнемо тут навiть тварин. В кожному разi, спостережнi данi не дають для цього нiяких пiдстав.

- Про це ще рано говорити, - заперечив Чамхаб.

- Але ж не помiчено жодного стада, жодного табуна.

- Це ще нiчого не доводить. Удень вони можуть ховатися в лiсах, а пасуться вночi, - звiдки ми знаємо?

- А слiдiв цивiлiзацiї - нiякiсiньких, це вже точно, - обiзвався Фамен.

- I це передчасний висновок, - не згодився Чамхаб. - Давайте, друзi, повторимо увесь комплекс дослiджень...

Знову нарада бiля пульта.

- Отже, дослiдження проведено чотири рази, - Чамхаб мiркував уголос. I, як ви знаєте...

- Тепер i в тебе немає сумнiву, - перебив Iв.

- Сумнiви ще є, - твердо сказав Чамхаб, - але я вважаю, що на орбiтi ми зробили все, що могли.

- Це так, - погодився Iв. - Бiосфера Зеленої дослiджена по всiх аспектах. Дальше перебування...

- От i я так думаю. Пора здiйснити наступний етап нашої експедицiї... Щодо мiсця посадки. Твоя пропозицiя, Iв?

- На екваторi, в зонi лiсу. Оптимальнi умови для вивчення планети. Адже лiси переважають.

- А ти як гадаєш, Фамен?

- Полюс. Чи пiвнiчний, чи пiвденний - однаково. Полярнi областi - океан лукiв...

- Це все крайнощi, - розважливо сказав Чамхаб. - Мiсце посадки треба визначити з урахуванням багатьох факторiв. Динамiка атмосферних процесiв, температура, типовiсть зони дослiдження, радiацiя...

Детально обмiркувавши численнi варiанти, провiвши ще одне картографування, всi троє зiйшлися на тому, що "Енея" слiд посадити в пiвнiчнiй пiвкулi Зеленої, в саванi, де луки зустрiчаються з масивом лiсу.

I знову тiло наливається оловом, очi застилає кривавий туман. Коли нарештi комп'ютер вимкнув двигуна i в кораблi настала тиша, вони ще довго її не чули.

Першим опритомнiв Чамхаб.

- Друзi, вiтаю... Ми на Зеленiй...

Хотiв цi слова викрикнути, але не вистачило сили. Проте їв та Фамен почули. Незабаром усi зiбрались бiля командирського пульта. Iнженер ввiмкнув оглядовий екран: що там дiється навколо? - та матова поверхня не прозорiшала. Виявилось, що електронно-оптична система вийшла з ладу.

- "Еней" ослiп... - В голосi бортiнженера чулася досада.

Це було особливо недоречно: кортiло якомога швидше поглянути на планету зблизька.

- Прошу дозволу вийти назовнi, - незвично офiцiйним тоном промовив Фамен. - За бортом ще день.

- Спочатку все-таки треба налагодити оптику, - сказав Чамхаб. - Немає необхiдностi ризикувати.

Iнженер, не кажучи й слова, негайно взявся вiдшукувати пошкодження. Довго порпався в електронному начиннi, замiнив свiтлопровiд, запобiжники тощо, i нарештi система ожила. Крiзь екран до їхнього корабля заглянув незнайомий свiт. Якiсь чудернацькi кущi в густiй високiй травi, а дерева... Фамен одразу визначив їхню висоту: двiстi сiмдесят i бiльше метрiв!

- Царство хлорофiлу... - сказав упiвголоса, наче боявся, що хтось стороннiй почує.

- Так, - обiзвався Чамхаб, - розмах нiчогенький... Тим часом сонце хилилось до заходу, травами поповзли тiнi.

Атмосфера Зеленої була майже такою, як i земна. В нiй тiльки бiльше кисню й менше водяної пари. Вiзуальне спостереження не виявило нiчого нового, отож Фамену та Iву не терпiлось швидше вийти з корабля, ступити на цю планету, дихнути її повiтрям.

- Вечорiє... - вагався Чамхаб.

- Ну й що? - знизував плечима Iв. - Ще можна зробити чимало фотографiй.

- Та навiть, як i стемнiє, - пiдтримав його iнженер, - що в нас немає прожекторiв?

Наче передчуваючи бiду, Чамхаб не дає своєї згоди, а вони наполягають ще завзятiше.

- Ну, чого така поспiшливiсть? - дивувався Чамхаб. - Час у нас є. Можемо вiдпочити за нiч, а вранцi...

- Не розумiю, навiщо зволiкати, - не вiдступався астрофiзик. - Вiзьмемо зразки рослин...

- Далеко заглиблюватись у лiс не будемо, - докинув iнженер. - На зорову вiдстань.

Щось непокоїло Чамхаба, муляло душу. Не хотiлось пiд вечiр, та ще й без повiтряної розвiдки, робити вилазку.

"Нехай iдуть чи не треба? - перебирав думки, не зводячи очей з оглядового екрана. - Що мене тривожить?"

I тут йому впало в око: вдалинi по травi котяться хвилi, наче вiд сильного вiтру, а кущi й дерева стоять непорушнi, найтонша галузка не схитнеться. Що це має означати? А може, то гра свiтла? їхня правда, сидiти склавши руки не можна.

- Ну, от що. Вилазка лише для ознайомлення з територiєю радiусом... Скiльки до узлiсся? - На екранi з'явилась сiтка координат. - Двiстi сорок метрiв. Ясно? Нiяких зразкiв не брати. I жодного кроку в лiс! Лазернi трубки тримати в руках, напоготовi. Пiдтримувати зi мною безперервний радiозв'язок. Все ясно?

- Цiлком, капiтане! - весело вигукнули їв i Фамен ще й виструнчились.

- Дозволяю йти. - Чамхаб окинув теплим поглядом їхнi дужi постатi, перевiрив екiпiровку i, коли вони пiшли до виходу, приглушено сказав: Щасливо.

Iв обернувся й кивнув, Фамен змахнув рукою.

Екран показав, як обережно, нiби нехотя, з корпуса корабля виткнувся пандус