Йоганн Вольфганг Гете - Твори

70-х років вражає незвичайним розмахом та багатогранністю. Як зазначалося, він стає визнаним ватажком рейнської групи «буряних геніїв» (Я. Ленц, А. Вагнер, М. Клінгер, Ф. Мюллер, К. Гейнзе та інші), найзначнішої і найактивнішої в Німеччині. Саме йому належать найвищі досягнення літератури «Бурі й натиску» не тільки в ліричній поезії, але й інших родах та жанрах. Поряд з ліричними віршами на народнопісенній основі він створює чудові зразки високої, або патетичної, поезії, позначені масштабністю змісту й бурхливою емоційністю. В цей же час виникають у нього задуми філософсько-поетичних драм про Прометея, Магомета, Фауста тощо, із яких був здійснений лише задум трагедії «Фауст», інші твори так і лишилися в «фрагментах. Глибокий інтерес викликає у нього національна історія, і в цьому плані принципово важливим його звершенням була історична драма «Гец фон Берліхінген». Ще в більшій мірі приваблює його сучасність, яку він відтворює в аспекті, близькому до реалістичного, в уславленому романі «Страждання молодого Вертера». Та на всіх цих творах і задумах Гете лежить глибокий відбиток руху «Бурі й натиску», який і слід тут схарактеризувати хоча б у загальних рисах.

В своїй суспільно-історичній основі цей короткочасний, але інтенсивний рух був вираженням протесту молодої бюргерської інтелігенції проти феодально-кріпосницьких порядків, проти деспотизму князів і дріб'язкової бюрократичної опіки, проти застою і убозтва тогочасного німецького життя. Учасники руху, «буряні генії», або штюрмери (від німецького слова Sturm — буря), були палкими й патетичними бунтарями, проте їхнє бунтарство легко набувало надто універсального характеру, в якому губилася його соціальна конкретність і визначеність. Послідовники Руссо й Гердера, отже, певними своїми витоками зв'язані з сентименталізмом, вони зневажали феодально-бюргерське суспільство з його обтяжливими умовностями й поневоленням особистості і протиставляли йому стихійну природу, втіленням якої в їхніх очах був також «геній». Титан-богоборець Прометей чи вчений і маг Фауст, одержимий жадобою все пізнати й відчути, якнайкраще відповідали їхній концепції людини. Але культ природи й почуття, властивий «буряним геніям», знаходив вираження не тільки в героях-титанах, він знав і інші, інтимно-ліричні форми прояву, що побачимо далі в гетівському «Вертері». Притаманний їм був також індивідуалізм, пов'язаний з розкладом феодально-корпоративного ладу й формуванням буржуазної людини.

В плані естетико-літературному штюрмерство було одним з найповніших і найхарактерніших проявів преромантизму (перед-романтизму), який набув великого поширення в європейських літературах другої половини XVIII ст. Можна з певністю сказати, що саме в ньому — серед преромантичних течій того часу — найінтенсивніше відбувалася перебудова принципів і структур художньої творчості на романтичний лад. Саме в ньому найвиразніше проявилися такі важливі складники преромантизму, як «органічна теорія» художньої творчості, наголошення стихійно-емоційної природи та джерел поезії, розуміння поета як «природного генія», а не продукта культури, інтерес до фольклору і т. д… Те ж саме слід сказати й про превалюючий тип штюрмерського героя: це «природна людина» й водночас титанічна особистість, повна стихійно-творчих сил природи, пов'язана з загадково-ірраціональними глибинами буття і чужа «упорядкованому» суспільству, де панує поверхова розсудливість і дріб'язковий егоїзм. І не випадково штюрмерство безпосередньо ввійшло у європейський романтизм і чинило значний вплив на його розвиток. Так, у Франції, Італії, у слов'янських країнах, зокрема на Україні, штюрмерські твори Гете й Шіллера в першій половині XIX ст. сприймалися як високі зразки романтичної літератури й відповідно впливали на багатьох письменників-романтиків.

У творчості Гете першої половини 70-х років література «Бурі й натиску» знайшла своє найвище вираження, але разом з тим йому були чужі крайнощі цього руху. Безперечно, найважливіша й найцінніша риса його творів даного періоду. — це довіра до життя, прагнення до повноти й правдивості його зображення, могутнє реалістичне чуття молодого поета, котре насамперед і надає створеним ним образам і картинам такої природності й повнокровності.

Драма «Гец фон Берліхінген» була прямим наслідком інтересу Гете до національного минулого, який поглибився й активізувався під впливом Гердера. Перший її варіант був написаний восени 1771 року, невдовзі після того, як Гете, завершивши університетський курс у Страсбурзі, повернувся до рідного Франкфурта; називався твір у першому, варіанті «Повість про Готфріда фон Берліхінгена з залізною рукою». Вона зазнала різкої критики Гердера, і через певний час Гете переробляє її і публікує у 1773 році під назвою «Гец фон Берліхінген з залізною рукою. Драма». Для повноти інформації додамо, що ще одна, третя редакція драми була зроблена Гете разом з Шіллером для Веймарського театру в 90-х роках XVIII ст.; але основною, канонічною є її друга редакція.

В історії Німеччини увагу Гете особливо приваблювало XVI ст., сповнене динаміки, великих та драматичних подій суспільного й духовного життя: Відродження і Реформація, боротьба рицарства з князями й останніх з імператорською владою, виступи городян і, нарешті, Велика селянська війна 1524–1525 років. Головним джерелом для драми Гете послужила автобіографія Геца фон Берліхінгена, написана ним у старості з метою самореабілітації у феодальних колах, оскільки під час Великої селянської війни йому довелося очолити один із загонів повстанців. Майстерно відтворене в драмі суспільно-історичне тло епохи, живе й барвисте, повне руху й виразно змальованих соціальних образів-типів, — справжнє, кажучи словами Ф. Енгельса, «фальстафівське тло» в його специфічному розумінні. Тут діє значна кількість історичних осіб: сам Гец, його друг Франц фон Зікінген, імператор Максиміліан, єпископ Бамберзький, селянські ватажки Мецлер, Зіферс та інші. Не менше в ній і вигаданих персонажів, які, однак, несуть в собі характерний зміст історичної доби, її проблеми й колізії, передають її дух і колорит. Деякі із них з сюжетом не пов'язані, їхня роль, так би мовити, суто декоративна, вони лише збагачують історичне тло драми, як, наприклад, брат Мартін, образ якого відтіняє гуманістичний аспект руху Реформації, що пов'язує її з Відродженням. Розгортаючи широчезну панораму тогочасного німецького життя, Гете дає в цілому історично достовірну розстановку суспільних сил, які перебували в стані взаємної гострої боротьби, але разом з тим він виявляє неспроможність, Історично цілком зрозумілу, дати таке ж достовірне тлумачення зображених соціальних конфліктів та деяких дійових осіб. Передусім це стосується образу головного героя, представника тогочасного німецького рицарства.

Тут необхідно нагадати, що на порозі нового часу Німеччина не вступила на шлях національної консолідації, навпаки, в ній ще більше посилилися феодальна роздробленість і безлад. Зокрема, зросла влада князів, які перетворилися у своїх володіннях на самодержців, фактично незалежних від імператора. Саме проти князів виступало у той час німецьке рицарство, одним з керівників якого і був Гец фон Берліхінген. Але