Володимир Миколайович Владко - Ідуть роботарі

редакціях і навіть не вважали за доцільне пробувати. І ось — репортер робітничої, як кажуть навіть комуністичної газети, — розумієте, комуністичної!.. — вільно проходить кімнатами особняка, простуючи прямо до кабінета некоронованого короля.

Старший секретар, проводжаючи Тіма до кабінета Говерса, не міг не висловити йому свого здивування.

— Знаєте, трапилося щось надзвичайне. Говерс приймає вас.

— Нічого, за це коли-небудь я теж погоджусь прийняти Говерса, погоджуся порозмовляти з ним… Звісно, якщо його до того не повісять, — зовсім нечемно відповів Тім.

Секретар тільки розгублено поглянув на нього і машинально поправив свій блискучий проділь на мов лакованій голові: які невиховані ці репортери робітничих газет, навіть не вміють ввічливо поводитись! Але Тім уже зник за дверима кабінета.

Ось вона, кімната, до якої в сто разів трудніше дістатися, ніж до сейфів у банку. Важкий дуб та товсті килими, — ото й усе її убранство. Великий стіл, за яким сидів огрядний чоловік з сигарою в роті. Очі в чоловіка сірі, немов стальні, вони холодним поглядом пронизували Тіма наскрізь.

Чоловік дивився на Тіма похмуро, але з цікавістю. Здається, він вивчав, які справді бувають шкідливі представники ще шкідливішої робітничої преси. Проте, Тім все так само невимушено підійшов до стола і спинився, вичікуючи.

— Сідайте, прошу, — проскрипів крізь зціплені зуби Говерс (бо чоловік за столом був саме він).

Тім сів у велике шкіряне крісло і витяг блокнот.

— Чим можу стати в пригоді? — так само холодно проскрипів машинобудівельний король, пихкаючи сигарою. — Попереджаю: маю десять хвилин.

— Мені цього вистачить, — спокійно зауважив Тім. — Нас дуже цікавить справа з роботарями. Але ми не маємо ніяких відомостей про це, крім невеличкої замітки в журналі «Мануфакчурінг Ньюс». Отже…

Наче блискавка зірвалася з очей Говерса.

— Отже, — перебив він Тіма, — ви нічого і не взнаєте. Досить того, що є в журналі. Можу лише додати, що ми почали виробляти роботарів серійно і найближчим часом поставимо першу партію до роботи. Зрозуміло? Кінець.

Він уже хотів натиснути кнопку електричного дзвінка, як Тім спинив його рух несподіваним запитанням:

— Маємо підстави гадати, що перша партія роботарів (якщо все це не звичайна вигадка) поїде саме до Нью-Гарріса?

Говерс люто поглянув на Тіма і переклав сигару в другий куток рота.

— Гаразд, містер газетяр. Якщо ви так добре поінформовані про становище у Нью-Гаррісі, можу вам відповісти: так!

— Душитимете страйк роботарями? Хм!..

Оце саме Тімове «хм», насичене відвертим недовір’ям і іронією, і спричинило ввесь дальший незвичайний хід розмови, Говерс майже сказився: як, йому, всесильному Говерсові, насмілюється так відповідати якийсь нещасний газетяр?..

— Ну… ну… гаразд! Ви не вірите? Ви гадаєте, що роботарі — дурниця? Гадаєте, вони не здатні на те, щоб спричинити кінець усякому страйкові? Ви, може, гадаєте навіть, що все це вигадка? Га?

Тім відчув, що може скористатися з цієї нагоди. В мозку його стукотіла одна думка: тільки не розгубитися, тільки натиснути на Говерса ще, ще. І він цілком спокійно (принаймні, зовні) відповів:

— Так, ми маємо підстави гадати, що все це вигадка. Все це вигадала ваша компанія, щоб вплинути на робітничі організації. Але ми не віримо в існування роботарів.

Говерс, здавалося, захлинувся гнівом.

— Добре! Добре, я вам покажу! Побачите! Через якийсь тиждень побачите. Роботарі — вигадка? Га? Яке нахабство!

Сигара випала в нього з рота і впала на стіл. Але Говерс не помічав нічого, розлютований украй.

— Через тиждень побачимо, що нічого не буде, — сміливо піддав жару Тім.

— Навіть так? Гаразд! Ну, містер газетяр, дивіться! Я вам покажу, яка то вигадка.

Тремтячими від люті пальцями Говерс натиснув якусь кнопку на розподільчій панелі, яку Тім помітив на столі тільки тепер. І майже одночасно Тім почув справа легке рипіння. Він озирнувся.

Одна з дубових стін кабінета поволі розсувалася на обидва боки. Вона відкривала за собою якесь темне приміщення, де щось виблискувало.

— Дивіться ж! — знову проскрипів Говерс, натискуючи ще якусь кнопку.

Щось важко заворушилось у глибині темного приміщення, — і вражений Тім побачив, як звідти важкими кроками вийшла велетенська фігура, що виблискувала немов залізна. Так, вона й справді була залізна.

Фігура посувалася до столу. Щось у ній нагадувало середньовічного рицаря, закутого в панцер. Але то не був панцер. Лінії фігури були прямі, вона рухалась, важко ступаючи, і, здавалось, ніщо не змогло б спинити її руху.

— Бачите?

Постать посувалась далі. Вона йшла прямо на крісло, в якому сидів Тім, ішла, не спиняючись, повагом підводячи праву руку, немов для удару. До крісла залишилось уже два-три кроки, і Тім не витримав. Він учепився руками за крісло, немов хочучи піднятись і уникнути залізної фігури, що механічно насувалась на нього.

— Хо-хо! — злосливо зареготав Говерс. — Здається, містер газетяр перелякався нашої вигадки? Та вона ж не існує по-вашому, правда ж?..

Роботар круто повернув до столу, обминаючи крісло Тіма. Біля столу він спинивсь, ніби чекаючи наказу хазяїна. Руки його сперлися на стіл, уся постать являла собою байдужу покірливість.

Говерс помітно заспокоювався, бачачи вражіння, яке Справив на Тіма роботар.

— Отже, я можу наказати йому задушити вас, і він виконає це, — заговорив майже спокійно машинобудівельний король. — Можу сказати йому кинутись у вікно з двадцятого поверху — і він кинеться. Це вам не робітник, що базікатиме — «що» та «як». Це — мій залізний раб. Поставлю до верстата — працюватиме. І не проситиме підвищення зарплати, бо вона йому ні до чого. Моє, розумієте? Цілком моє — і ніяка робітнича організація не зможе переконати його спинитись, відмовитись виконати мій наказ. Плював я на всі ваші страйки! Так, роботарю?

Роботар, ніби згоджуючись, підняв руку.

Говерс знов зареготав, закурюючи нову сигару.

— Він виконає все. Він — перемога капіталізму