Степан Васильович Процюк - Залюблені в сонце

хіба життя на цьому зупиняється? На земній кулі мільярди людей. Мільярди сварок і примирень. Багато щастя і немало горя, адже космічні терези мусять утримувати хистку загальну рівновагу.

Треба серйозніше займатися футболом. Навіть мама поволі з цим змирилася. Бо після його травми й чути не хотіла про, як вона казала, футболоманію. Непогано йдуть справи і з джиу-джитсу. І взагалі, ви не подумайте, що Костик тільки те й робить, що страждає через відсутність Марійчиної спідниці! Іноді на нього взагалі находив такий настрій, що здавалося:

…ніколи й ніде не було ніякої Марійки. Була лише марійка. Але Марійок — одиниці, а марійок — безліч. Він помилився. Він має право так говорити, бо він Кость, а не костик. Треба спрямовувати свої сили на спорт і навчання, бо різні сопливі Ромео нічого не здатні добитися, крім щасливих хвилин, коли вони тримаються за спідницю своєї Джульєтти, а відтак тьоті Джулії…

Бо у Костика була ще одна пристрасть, поза Марійкою і спортом. Його цікавила психологія і все, пов'язане з людськими стосунками. За минулий рік тим паче його тягнуло читати все-все про емоції й почуття людей. Він читав запоями те, що міг знайти у старомихайлівській бібліотеці. Позаяк інтернету вдома не було, то, крім книг, доводилося користуватись єдиним у їхньому містечку інтернет-клубом.

…Хвала і слава тобі, інтернете, нете чи нетику! Щоб ти знав, що тебе особливо люблять там, де ти не надто доступний. Тобі байдужі почуття людської любові, бо могутність твою є позалюдською і стоїть за межами добра і зла, твоя інтернетівська совість і честь покинула рамки звичайної етики, твоя інтернетівська краса і сила поза конкуренцією із красою чи силою будь-якої людини. Але все одно ти, мабуть, знаєш, настільки щиро і палко до тебе прив'язані чимало людей. Багатьом із них ти є замінником матері чи коханої. Для інших — ти єдине джерело інформації, якому вони ще вірять, на відміну від брехливих газет, яких не хочуть читати, чи поверхового ТБ, яке дивляться вряди-годи. Ми, інтернетолюби, часто згадуємо про тебе навіть тоді, коли тебе немає поруч. Ми тужимо за тобою, за твоїм прохолодним світлом і твоїм розумом. Як нам іноді не вистачає тебе довгими самотніми вечорами чи сірими рутинними днями, наповненими малоцікавими обов'язками… Будь завжди з нами, розвивай і змінюй нас, рідний і могутній інтернете, нете чи нетику…

Проте нет-клубом багато не покористуєшся. То він не працює, хоч мав би бути відчиненим цілодобово, то у Костя нема грошей, то ще якась придибенція. Але все ж Костеві вдавалося скачати з нету такі праці з психо- ще й — логії, які він нізащо не міг би знайти окремою книгою. Якщо чесно, він розумів далеко не всі оті мудрацькі словечка на кшталт «рапорт» (виявляється, що це близькі, довірливі стосунки між людьми) чи «прострація» (потім допетрав, що це позірна байдужість, під якою ховається надто сильне переживання). Але щось таке сильне й могутніше від хлопцевих лінощів тягнуло його до перечитування. Навіть якщо багато й не розумів, та вловлював загальний настрій книги. Уже потім він навчиться розрізняти нездарних, байдужих чи талановитих авторів — але це ще трапиться нескоро…

Тоді, коли був поринений у світ книг чи спорту, про Неспокійку, тобто Марійку, думалося менше. Хоча, за великим рахунком, її образ ніколи не зникав із Костевої уяви.

* * *

Коли вони посварилися, Костик не знаходив собі місця: як тепер бути?

…здається, якби зараз випадково зустрів її, то кинувся би… або відсахнувся… втікав би від неї… біг би за нею…

Як прокидатися зранку і не думати про..?

Навколо таке саме небо і трави. Але що йому до них без Неї?

…вони вже, напевне, ніколи не зустрінуться, бо той, хто є Дириґентом чи Регентом людських кохань, вирішив викинути Марійку і Костика зі своєї примхливої партитури… Чим ми провинилися перед тобою, Верховний Магістре жертвопринесень на вівтар любові? Як наситити твого кровожерного рота, що найбільше полюбляє страждання закоханих?..

…чи поїду я збирачем кукурудзи в антарктиду, чи християнським місіонером в афганістан, чи ґладіатором- смертником до якої-небуть адис-абеби — їй же, напевне, буде по барабану навіть те, чи я живий, чи…

Чого мені так не пощастило?

…знайду собі іншу, а якщо вона йтиме вулицею, самотня і заплакана, навіть не кивну їй; удаватиму, що не знаю її, не бачив, не чув…

Чому мене не тягне до інших дівчат?

…розпочну своє життя з іншої сторінки, де уже не буде Марійки, ха-ха-ха…

Але чому мені так боляче?

…піду до знахарки, але так, щоб не знали батьки, вони й без того, здається, вже про все здогадуються — і попрошу її, щоб дала мені щось для забуття і веселощів…

А якщо тоді мене покличе Марійка? Буде плакати і прохати пробачення?

…а я реготатиму їй у вічі, вона зблідне і питатиме, чи мене звати Костем, — а я скажу їй, що колись був Костик, а зараз Костянтин; нехай і вона нап'ється ворожбитської беладони — і стане не Марійкою, а Марією…

А коли мене відпустять чари, бо Марійка буде молитися за мене?

…тоді я… тоді… я… шукатиму її і знайду, хоч би вона була за Полярним колом… адже ті зірочки, що ми мали з нею рахувати о десятій вечора, однакові, що в африці, що в америці…

Може, нас порятують ті зорі? Може, нас порятують? Може?

* * *

Коли вони посварилися, Марійка не знаходила собі місця: як відтепер жити?

…я кажу собі кожного ранку, як шаманське закляття або медитацію, мовляв, ти не любиш його, бо він тебе образив, не любиш ти його, його не любиш ти, — і здавалося, що допомагає, але…

Мені вже ніхто-ніхто не даруватиме квітів?

…але недавно я випадково побачила Костика (він не помітив мене), і серце закалатало так сильно, немовби ми ніколи не сварилися (він не помітив мене, але чомусь озирнувся). Та я