Володимир Бабула - Друзі зі змієносця

Не переймайтеся, Криштофе. За ваші жарти я на вас ніколи не ображалася. Гумор є основою життя. А як Селенарктос? Це мій найстарший підопічний, - пояснила Северсонові. - Зараз йому близько двісті п’ ятдесяти років. Точно ніхто не знає, бо за його молодості не велися облікові записи. Ім’я Селенарктос він прийняв у сто років, коли після приходу китайської визвольної армії в Тибет[2] почав навчатися й дізнався, що ведмеді, з якими він так часто сходився у двобоях, називаються по-науковому Selenarctos tibetanus. Ім’я йому так сподобалося, що не зміг від нього відмовитися.

Селенарктос не в гуморі, - почухав Криштоф солом’яну чуприну. - Став нарікати на погоду. Кліматичний центр на Кулакангрі ніяк не може йому вгодити. Чи сонячне небо, чи снігопад, дідок однаково лається. Переказав, що хотів би з вами побалакати перед смертю. Каже, нібито це станеться вельми скоро. Але він таке твердив уже не раз - і досі живе. І - як я зрозумів - здоровий мов буряк.

Щось не подобається мені кепський настрій старого, - сказала доктор Бартошова серйозно. - Завтра його огляну. Не хочете полетіти зі мною, товаришу Северсон?

Інженер охоче дав згоду.

***

Вечірні новини підтвердили правдивість Криштофових слів. Невідоме тіло справді пролетіло біля Марса. Незабаром, проте, зіркі очі радарів і астротелевізорів утратили його з поля зору. Обсерваторії на Землі й на Місяці не завважили нічого. Телевізійне зображення, надіслане марсіанською станцією, не було достатньо чітким, але переконливо доводило, що це штучно створене тіло, а не метеор.

У вітальні доктора Бартошової точилася жвава розмова. Головне слово мав, звісно, Криштоф, котрий нині тріумфував.

Бачите - а ви не хотіли мені вірити! Тепер цілком ясно, що нашу Сонячну систему відвідали мислячі істоти з невідомих глибин Усесвіту. Словом - сенсація...

Й ці мислячі істоти цілком випадково розмовляють, бачте, англійською, - іронічно відзначила Бартошова.

Я цього також не збагну, - згодився Криштоф. - Запитайте Всесвітню Академію наук, що вони думають про загадкове повідомлення.

Лікарка набрала номер на відеофоні й зачекала, поки з’ явиться зображення.

Молодий чоловік на екрані усміхнувся.

По очах бачу, що вас турбує, Франтішко. Повідомлення з Марса, еге ж?

Доктор Бартошова кивнула.

Ви вгадали, Митю - як завжди. Та ще дужче мене цікавить таємниче повідомлення, передане по-англійськи...

Ми вважаємо, що це дурний жарт якогось радіоаматора, котрий перехопив передачу з Марса. Просто неможливо, щоб невідомі істоти розмовляли такою самою мовою, що й деякі народи Землі, тим більше, що прилетіли вони до нас зі ще дальших далей, ніж планети в сузір’ї Центавра. Тамтешні сонячні системи ми вивчили ґрунтовно. Годину тому стартувало кілька міжпланетних кораблів, щоби подивитися на нежданого гостя зблизька. Вранці я сповіщу вам перші результати огляду. Відтак - на добраніч.

Чи не могли б ви відкласти завтрашню подорож до Тибету? - запитав Криштоф. - Хтозна, як усе складеться.

Навіть із прибуттям невідомих істот життя на Землі не зупиняється. А в даному випадку мова йде про людину, ба навіть про найстаршу людину в світі. Замовте нам, будь ласка, у Тренчині ракетоплан на дев’ яту годину.

***

Северсон спав уривками. Повідомлення про прибуття невідомих істот глибоко збентежило його...

Рано вранці зателефонував молодий чоловік із Академії. Доктор Бартошова відразу помітила, що він украй схвильований.

Це щось незбагненне, щось неймовірне, Франтішко! - різко вихопилося в нього. - Корабель «Іскра» направду виявив загадкове тіло. Це величезна куля з якимсь віялом крил. Коли «Іскра» наблизилася для кращого огляду, куля збільшила швидкість. Через декілька хвилин вона зникла - і з екранів радарів, і з астротелевізорів. Мовби в одну мить розпалася на атоми...

***

Пустите нас до кабіни керування? - запитала лікарка головного пілота, коли вони з Северсоном прибули у Тренчинський аеропорт.

Усе для вас, товаришко Бартошова, - посміхнувся пілот. - Продовжте мені за це життя на п’ятдесят років, то возитиму вас до самої смерті...

Ракетоплан злетів увись. Каскад масивних порогів незабаром змінився срібним ланцюжком із білими намистинками. Так само блискучі верховини Татрів змаліли в невеликі пагорки на пластику мапи.

Літак досяг стратосфери й увійшов у вічну зоряну ніч. Двигуни вивергнули сліпуче полум’я, аби швидше доправити мандрівників на протилежний бік величезної кулі, що була під ними.

Гляньте, це не зірка, - порушив мовчанку Северсон і вказав на світляну цятку, що рухалася небом.

Пілот знічено знизав плечима.

Я також її помітив, але екрани чисті, мов лілії. Згідно з їхніми показами, простір перед нами як і раніше вільний. Спробуємо детальніше.

Він не договорив. Світляна цятка почала стрімко зростати. За кілька секунд вона набула вигляду крилатої кулі.

Пілот різко потягнув важіль керування на себе.

Лікарка скрикнула.

Северсон широко розплющеними очима дивився на величезну кулю, що летіла просто на ракетоплан. Він блискавично схопив другий штурвал і ввімкнув бічний двигун на повну потужність.

Біля кабіни керування майнув кінчик довгастого крила. Таємничий апарат зник за спинами вражених пасажирів.

Повернімося, поглянемо на нього! - отямився Северсон.

Пілот помалу розвернув літак, аби кормовими двигунами загальмувати політ.

Велетенська куля швидко віддалялася.

Ракетний двигун на