Валентин Лукіч Чемеріс - Рогнеда

Ось так. Це сам Соломон так на віки прорік.

Отож, Соломон (р. н. невід. – пом. 928 р. до н. е.) – цар Іудейського царства 965–928 рр. до н. е. Син царя Давида і його співправитель. Провів низку реформ (деякі – вельми вдало), встановив тверду систему податків, трудової і військової повинності, зміцнив армію тощо.

Згідно з біблійною традицією, уславився надзвичайною мудрістю. За легендою, Соломон – автор деяких книг Біблії.

Книга «Пісня пісень» – канонічна книга Ветхого Завіту – приписується цареві Соломону. Сьогодні сприймається і тлумачиться як збірник весільних пісень без єдиного сюжету, але може інтерпретуватися і як історія любові царя Соломона і дівчини Суламіти (в деяких популяризаторських виданнях – Суламіф), або як протиставлення чистої любові Суламіти до пастуха та участі жінок в гаремі Соломона.

Головна героїня «Пісні» – дівчина Суламіта. Вона смаглява, рудоволоса, надзвичайно гарна. Одягнена в хітон і сандалії. У неї й закохався велелюбний цар Соломон, але тут – традиційний трикутник: вона кохає іншого, молодого пастуха, за що й терпить знущання від царевих слуг. Суламіта – селянка, стереже виноград. Під кінець «Пісні пісень» вона закликає свого коханого тікати від гніву царя.

Вислів «Пісня пісень» означає найголовнішу із пісень любові.

У третій Книзі царств стверджується, що Соломон склав буцімто аж 1005 пісень. Хоча згадка імені Соломона може й не означати його авторства, адже це – збірник весільних гімнів. Наприклад, у руському весільному обряді жених і наречена можуть називатися князем і княгинею, хоч вони такого статусу в житті й не мають. Вважається, що увесь світ не вартий «того дня, у який була дана Ізраїлю «Пісня пісень», адже всі книги святі, а «Пісня пісень» – святіша святих». А ось православні християни тлумачать інакше: «Пісня пісень» описує любов між Богом і людською душею. Існує навіть постанова V Вселенського собору, яка піддає анафемі кожного, хто вважає, нібито «Пісня пісень» говорить про кохання між чоловіком і жінкою. І все ж більшість вважає: «Пісня пісень» – це поетичний гімн саме кохання між чоловіком та жінкою, того кохання, на якому і тримається людство, адже доки є любов, доти й буде рід людський на планеті Земля…

Вважається, що саме через велику кількість жінок Соломон позбувся прихильності Бога. Особливо коли в нього з’явилося багато чужоземок і він почав поклонятися якимсь несправжнім богам чужих народів і заслужив навіть відчуження Бога.

Але це на царя мало вплинуло. Надто був він невгамовно-ненаситним і любов із жінкою ставив над усе. Ось як про те написав Олександр Купрін («Суламіф», глава друга):

«Чего бы глаза царя ни пожелали, он не отказывал им и не возбранял сердцу своему никакого веселия. Семьсот жен было у царя и триста наложниц, не считая рабынь и танцовщиц. И всех их очаровывал своей любовью Соломон, ведь Бог дал ему такую неиссякаемую силу страсти, какой не было у людей обыкновенных. Он любил белолицых, черноглазых, красногубых хеттеянок за их яркую, но мгновенную красоту, которая так же рано и прелестно расцветает и так же быстро вянет, как цветок нарцисса; смуглых, высоких, пламенных филистимлянок с жесткими курчавыми волосами…»

Легенди про великі діяння Соломона – зокрема, й інтимні, – живі й досі. Сусідні правителі мріяли поріднитися з Соломоном і віддавали йому за дружин своїх дочок.

Жіноцтво таки зіпсувало авторитет єврейському цареві. Його вважали ідеальним правителем, а він був не бездоганним, не забороняв поклоніння язичницьким богам, це, власне, й призвело до розпаду його колись могутньої імперії. Соломон не тільки шлюбувався з іноплемінницями, але й будував для їхніх богів капища і навіть сам брав участь у язичницьких богослужіннях – аби догодити своєму численному жіноцтву (а жінкам, як відомо, догодити не просто). Тож цар – а мудрий же був! – час од часу й застерігав: глядіть, мовляв, не потурайте жінкам, бо лихо вам, як і мені, буде.

Слава тобі Господи, Володимир, наш князь, ще й устигав займатися справами державними – виходить, йому не зовсім замакітрило голову славне жіноцтво! Роки князювання Володимира вчені називають не інакше, як богатирською добою.

Може, то його жінки так надихали, що він підняв Київську Русь на небачену висоту? Став він Великим, Святим, Рівноапостольним. Одне слово – Красне Сонечко. І владарював він у стольному граді Києві, добрий для друзів і грізний для ворогів.

І любий жіноцтву.

Другою з-поміж його офіційних дружин була Рогнеда (в історичних джерелах зустрічаються й такі варіанти її імені: Рогніда, Рогнедь).

Повне її ім’я – Рогнеда Рогволодівна Полоцька.

З країв вона неблизьких до Києва, родом з Північної Русі.

Так от…

«На Західній Двіні розташувалося багате місто Полоцьк (центр Полоцької землі), де правив якийсь князь Рогволод – за однією з версій – повелитель варязької крові.

У нього підростала дочка – 16-літня Рогнеда, що саме, за словами якогось солодкоголосого співця, володіла «тією дивною і чарівною красою, яка притаманна гірському струмку, що увібрав у себе недосяжність і велич вершин та іскрометно й грайливо спадає вниз, утверджуючи життєлюбство і вічний рух особливого мелодійного звучання струн. Південь і Північ, крига і полум’я породили принадне створіння, що приносить неземне щастя манливого очарування… Хто міг устояти перед чарами такої дивної красуні?»

І ще велемовний автор того поетичного опусу додає:

«Легенди розповідають про десятки знатних чоловіків, готових буквально на все, аби лиш заручитися милостивим поглядом юної і недоступної, як скеля, діви. Якийсь таємничий скандинав Рогдай (потім він з’явиться в пушкінській поемі «Руслан і