Олександр Павлович Бердник - Поєдинок на астероїдi

Гаррi здригнув. Нiяк не вiдчепишся вiд цього Генрi! Вiн злiсно прикусив губу i виключив радiо. Так буде краще! Вiн хоче бути хоч трохи на самотi вiч-на-вiч з своїми думами про Елiзабет i майбутнє щастя…

Гаррi рушив далi, промацуючи породи навколо невидимим променем. Залiзо, нiкель… Нiкель! Ага! Срiбло!.. Ну це вже краще!.. Знову нiкель!..

I раптом у Гаррi захопило дух! Вогняна змiйка на екранi виросла i показала спектр, який свiдчив про те, що тут є самоцвiти вуглецевої групи!.. Може тут є i алмази?.. А якщо навiть якi-небудь iншi самоцвiти — все одно чудесно! Вiн в першiй же експедицiї прославиться i вернеться багатим i щасливим до коханої Елi.

В пам'ятi знову постало обличчя Елiзабет… Гаррi пiдморгнув сам собi… Засмiявся… Потiм виключив радiоспектроскоп i включив високочастотний пiстолет, спрямувавши його в те мiсце, де мали бути самоцвiти — пiд велетенську скелю червоночорного каменю…

В промiннi прожектора, там, де пройшов невидимий атомний нiж, заворушилась порода, повiльно почала падати донизу.

Гаррi засмiявся:

— Не падає, а розповзається, мов каша! От що значить мале тяжiння…

Та вiн i сам вiдчував себе майже невагомим на цiй мiнiатюрнiй планетцi.

Гаррi провiв бiля пiднiжжя скелi коло. Ще раз! Ще! I ось, нарештi, в глибинi вирiзаної ним дiрки заблищали в промiннi прожектора вогники самоцвiтiв. Поволi вiдiрвавшись вiд породи, пливла до нiг Гаррi велика грудка якоїсь руди, подiбна до велетенської булави, а в нiй… Бор хотiв протерти очi, та перешкодив шолом… а в нiй сяяли зеленими, голубими i червонуватими вогниками, вкрапленi в гнiзда, велетенськi самоцвiти!.. А серед них було не менше двох десяткiв алмазiв!.. Як йому повезло! Це ж королiвське багатство! За законом космонавтiв — перша знахiдка члена експедицiї належить тому, хто знайшов її! Який подарунок Елiзабет!..

Гаррi оглянув заглибину, де виднiлися ще самоцвiти менших розмiрiв i, не знайшовши нiчого подiбного до першого самородка, попрямував назад. Тепер тут бiльше нiчого робити! Астероїд придатний для розробок, i експедицiя може розпочинати роботу, щоб вибрати жили самоцвiтiв, якi вiн знайшов!..

Знову виринуло з-за скель Сонце. Гаррi виключив прожектор. Потiм присiв на кам'яний виступ i почав розглядати свою знахiдку.

Пiд промiнням Сонця самоцвiти засяяли ще чарiвнiше. Вони переливалися безлiччю найчистiших барв, милували око Гаррi чудовими формами i величиною…

Раптом Бор вiдчув, що хтось стоїть за спиною, i мороз пробiг по шкiрi. Вiн обернувся. То повернувся Скеч. Його обличчя було сухе i зле, очi не вiдривалися вiд знахiдки Гаррi.

— Чому ви не вiдповiдали менi? — рiзко запитав Скеч, нарештi, поглянувши в обличчя Бора.

— Радiо зiпсувалось, — збрехав Гаррi.

— Гаразд! — пом'якшав Генрi. — Значить, у вас удача… Прекрасно! Надiюсь, що ви будете джентльменом i менi, як старшому, подаруєте цей маленький сувенiр?! А?

— Як? — не зрозумiв Гаррi. — Який сувенiр?

— Наївна дитинка! — сухо засмiявся Генрi. — Ну, оцю каменючку, яку ви знайшли!..

— Зачекайте, Генрi, але ви, певне, забули, що ця знахiдка належить менi по правилах космонавтiв!..

Генрi знову неприємно засмiявся:

— Я нiчого не забув!.. Але ви знайте, що є ще iншi закони — закони старшинства! Вони велять, щоб такi молокососи, як ви, слухалися старших!..

— Але там бiльше нема таких самоцвiтiв, а ви хочете забрати заслужену мною знахiдку!..

— Тим бiльше, що нема!.. Але я навiть не хочу розмовляти з вами! Запам'ятайте — тут свiдкiв нема — ми i… Космос!..

В голосi Генрi почулися погрозливi нотки, Гаррi пiднявся з каменя i став, дивлячись прямо в лице Скеча.

— Ви, може, хочете силою забрати в мене мої самоцвiти? — тихо запитав вiн.

— Для чого ж силою? — єхидно вiдповiв Генрi. — Я гадаю, що ви розумний хлопчик i самi вiддасте менi цю дрiбничку!..

— Нi! Не думайте, Генрi, не вiддам! — твердо вiдповiв Гаррi.

Очi Скеча спалахнули зеленим вогнем ненавистi.

Вiн, коротко розмахнувшись, вдарив Гаррi в бiк. Той зойкнув i вiдлетiв до скелi, боляче вдарившись об неї. Генрi теж вiд протидiї сiв на камiнь.

Бор схопився на ноги. Внутрiшнiй голос шепнув: «Обережно, Гаррi! Обережно! Перед тобою — хитра, жорстока людина! Недарма серце вiщувало нещастя!»

Скеч нагнувся над каменем з самоцвiтами, пiдняв його i залюбувався переливами фарб. Потiм повернувся до Гаррi, який пiдходив до нього.

— Ну, куди ж тобi, хлопчисько, володiти таким царським камiнцем?! Зачекай, другий раз полетиш в Космос — тодi знахiдки будуть твої! Тодi ти будеш ветераном Простору! Зрозумiло?

— Менi ясно одне, — прохрипiв Гаррi, кидаючись на Генрi, — що ти огидний звiр, якого треба знищувати…

З цими словами Бор схопив Скеча за шланги кисневоду, повалив його на грунт. Але Генрi, пiдiбравши ноги, вдарив його в живiт, i Гаррi полетiв у простiр, вiдокремлюючись вiд планетки, з якою його з'єднувала тiльки тоненька вiрьовка… Вiн бачив, як Скеч кинувся до скелi, щоб вiдв'язати вiрьовку Бора…

Серце у Гаррi захололо. Вiн одержав удар i тепер рухається геть вiд планетки! Якщо вiрьовку вiдв'язати, то вiн буде вiддалятися без кiнця i загубиться в просторi! Це — смерть! Скеч спецiально хоче так помститися над ним, а потiм сказати начальнику експедицiї, що вiн сам через недбалiсть загинув!

Цi думки миттю промайнули в свiдомостi Гаррi! Вихiд лише один! I Гаррi мусить зважитись на це.

Вiн вихопив високочастотний пiстолет i, натиснувши кнопку, спрямував дуло на чорну фiгуру Скеча, який порався бiля скелi. В наушниках почувся звiрячий рев, щось заклекотiло. Фiгура Генрi в незграбному скафандрi поволi, мов мiшок, посунулася донизу…

Холодний пiт виступив на лицi Гаррi. Все! Вiн вбив члена експедицiї! Страшно! Що скаже начальник? Що скажуть товаришi? Але хiба вiн винен? Вiн змушений був це зробити!

Гаррi схопився за вiрьовку, почав пiдтягуватись назад, до планетки, через кiлька хвилин став на грунт, бiля трупа Скеча.