Оксана Каліна - Старі-старі казки

Десь далеко-далеко, точніше глибоко-глибоко, на дні океану (не так уже й важливо якого саме) жила була собі Золота Акула. Прозивала її так через те, що вона мала золоте волосся (не дивуйтеся, що у Акули було волосся, далі все дізнаєтесь) і очі кольору соняшникового меду. Була вона найдобрішої душі істотою, хоча цьому ніхто не вірив – ну як же, статус акули передбачав підвищену стервозність, зубастість і ще масу неприємних з точки зору общєствєнной моралі речей. Власне, Золотій Акулі було начхати на общєствєнную мораль, бо була вона дівчиною, як зараз прийнято казати, самодостатньою. Із тих, хто вміє дати раду самій собі, тим, хто поряд і взагалі, і взагалі – в горящую ізбу, коня на скаку, і все шо далі по тексту. Та все ж іноді Золота Акула задавалась питанням: ну невже рибам та всім іншим тварям морським, а також людям повилазило, і вони не бачать, що по натурі ніяка вона не хижачка, їй би книжки писати та пісні складати, розмишлять о вєчном, а тут… Нє, Золота Акула не харчувалась людьми, упаси Господи від такого, навіть не їла ні риби, ні м’яса, бо більш за всі ласощі любила морську капусту. Вона взагалі (але це було страшенною таємницею), була акулою лише на третину. От її баба була справжньою димерською (є така розвинута місцевість у південно-західній частині океану) акулою, потім вийшла заміж за морського окуня, а їх син, Акулин батько, взагалі одружився на німфі. Зовні Акула була схожа на свою красуню маму – німфу морську: мала дві руки, дві ноги, все як у людей. Та молва про те, шо вона акулячого роду, виявилась сильнішою за всі її зовнішні принади, тож ставився до неї морський і земний народ із пересторогою.

– От чому так? – бувало, коли її сильно допікало, питала Золота Акула у своєї куми Лєни, з якою вони дружили з дитинства, – вони ж всі бігають до мене через день: Акулочко, поможи, врятуй, вилікуй, порадь. А потім на мене ж і плюються, а як зустрічають де, то роблять вигляд, шо й незнайомі.

Забула сказати: Акула була чарівницею. В менш просвящонних колах її звали по-простому – відьма морська. Хоча за все своє життя Акула нікому нічого поганого не зробила, одно рятувала, гівнюків невдячних.

Кума Лєна задумалась. Власне, питання це було риторичне і відповіді не потребувало, але кума відповідь знаходила, при чому кожен раз різну.

– Я, здається знаю в чім справа, – сказала вона, – співробітники НАСА недавно вирахували, що у небі, виявляється, є ще один знак зодіаку – змієносець.

– До чого тут це? – Акула від здивування витріщила і без того великі очі.

– Тому шо все змістилось відтепер. Ти хто раніше за гороскопом була, га? Сумирним Тільцем, який і мухи не образить, а тепер – вогняний Овен. Овни, щоб ти знала – це переможці світу, але і характерець у них, вибач, паскудний! Народ, мабуть, несвідомо відчуває це, тому така реакція.

Акула від здивування не лише очі витріщила, а й рота роззявила. Чи не двинулась, бува, кума на почві самотності, бо як розлучилась з благовірним вісім років тому, так до цих пір нікого пристойного й не знайшла. Навіть коханця не було коли завести – трьох дітей піднімала самотужки. Та й хто на трьох дітей знайдеться, герой, може, який….

– Да ну тебе, – засміялась Золота Акула, зрозумівши, що кума жартує. Хоча їй весело зовсім не було.

Зі сторони подивитися, так Акулі не було на що скаржитись: забезпечена (ше бабця чаклунством займалась, правда й чорною магією не гребувала, сколотила такий сякий капітал), розумна, здібностями Творець не обділив. А гарна така, що весь морський і земний народ звертав шиї, плавники, ласти – що в кого було, дивлячись їй в слід. Питається, що ще для щастя потрібно? Хто зна, але щастя в Акулиному палаці кочувало вкрай рідко. Золота Акула хотіла, щоб її любили. Не використовували, не боялись, не подобострастнічали, не приходили, лиш для того, щоб відігрітися біля невичерпного (і, як казав один колишній коханець, самовідновлювального) джерела її енергії, а просто любили. І щоб у неї з'явився мужчина, який би тягнув неї до ліжка не через золоті очі, волосся і п’ятий розмір цицьок, а тому, що бачив в ній ніжність і жагу до кохання, яких у Акули накопичилось уже стільки, що здавалося, скоро зірве дах не лише у неї самої, а й у її добротного мушлевого палацу.

Але Акулу не любили. Вона була всім необхідна через свої знання, мудрість і розважливість, але нікому не потрібна, хіба крім куми Лєни. Такий от парадокс, єдність протилежностей. Правда, Акула була дєвушкой не дуже ласкавою, прямолінійною, і шпарила правду-маму всім просітєлям, як до неї приходили. От прийде, було, яка красна морська дівиця, просить зробити щось, аби неї полюбив Олександр Н., чи Вадим П., мовляв, життя без нього не уявляю. А мудра Акула бачить, що просить дівиці треба не конкретного Олександра чи Вадима, а щоб Боженька їй підходящу людину направив. Шо ж за Сашка просить, як насильно мил не будеш, розуміти ж треба! Але просітєлі не розуміли і йшли від Акули обіжені на все життя.

– Знаєш, кума, – одного разу сказала Акула, – може народ мене через те не любить, шо я бажання їх не виконую, ну не відповідаю їх уявленням і чаянням?

– То й що? – здивувалась кума, – Акулочко, вибач за натуралізм, але як кожному давати, так давалки не хвате. Ну, ти розумієш, про що я?

– Розумію, – зітхнула Золота Акула, – але я хочу любові.

– Шоб усі тебе любили? – спитала кума, – як люблять усі, значить, ніхто.

– Я й так одна все життя, – похмуро відповіла Акула, – яка різниця?

Кума Лєна тільки похитала головою.

– Буде так, як я вирішила, – уперлась Акула, – он Золота Рибка всі бажання виконує, і її люблять. А я чим гірша?

– Ну, не всі, а тільки трійко, – сказала кума, – Рибка особа меркантильна, і дарма свою енергію витрачати не стане.

– По фіг. Буде, як я сказала. Все, що побажає кожен, хто прийде, буде виконано.

– Дурепа ти, – зітхнула кума, – але це твій вибір. Тебе ж не перепреш.

І почала Золота Акула, як той джин Хоттабич, в точності виконувати всі бажання кожного, хто заходив в її дім. Але любити її через це більше не стали, бо народ, хоч морський, хоч земний, недалекоглядний і сам не знає, що для