Іван Семенович Левицький - Роковий український ярмарок

степових волів, густо обквітчаних здоровецькими рогами. Воли стоять спокійно й байдужно ремиґають, ніби не звертаючи жаднісінької уваги на вештання й ярмарковий гармидер. Скупщики з одслужених кавалеристів-москалів поприганяли свої гурточки селянських скуплених коней і поставили їх рядками по проїздах. Ці кавалеристи вже давно одбили од жидків торгівлю кіньми та худобою і заволоділи нею на ярмарках.

Між рядками селянських коней, миршавих, схудлих, вештаються подекуди смугляві патлаті цигани з своїми шкапами. Яка сила худоби! Скільки тут корів усякої породи! Між здоровими панськими голиндерками рябіють селянські миршаві корівки, такі завбільшки, як телята або годовані йоркшірські кабанюги, що лежать попід возами в холодку плиском на череві з сливе плисковатими спинами і тільки ніби стогнуть од спеки.

Ця половина ярмарку на торговиці багато пістрявіша. Між селянськими возами подекуди манячать усякі брички панські. На бричках печуться на сонці панії, матушки, а то й панни. Пани, панки, управителі, батюшки й усякі скупщики поодиноко й гуртом оглядають коні, торгують. Між свитками манячать пальта, капелюші, ряси. Подекуди сновигають жидки й цигани. Скрізь аж кипить торгівля й купівля. Покупці оглядають коні навкруги, заглядають їм в роти, оглядають зуби. Коні пручаються, задирають голови, хвицаються. Покупці кричать, але незабаром сходяться в ціні, здорово тричі ляскають по долоні. На краях, на просторі випробовують - які коні на ході. Он циган скочив на свою шкапу й полетів швидкою риссю, аж патли на голові трясуться. Він штовхає коняку в боки закаблуками, гукає, верещить, свистить як навіжений. Селяни стоять поважно й тільки осміхаються. Скрізь крутяться хурмани на конях. Пани й батюшки оглядають ходу і між собою нишком перемовляються або крадькома переморгуються. Підставні хваленики за плату од купців вихвалюють коні на всі боки і запевнюють панків, що коні добрі, бо буцімто вони їх давно знають і самі ладні торгувати й купити їх… Але пани їм не ймуть віри і, очевидячки, не вважають на їх облесливе вихвалювання.

По всій торговиці скрізь гам та крик неуявленний! Коні іржуть, хвицаються, а то й кусаються. Корови ревуть, свині кувікають, неначе колії тягнуть їх на заріз або вже штрикають ножами. Люде гомонять, кричать. Гомін стоїть густий, неначе десь поблизу шумить та реве водоспад. Тут вже істий содом! Неначе якийсь давній народ десь знявся з місця та й отаборивсь, мов в часи «великого переселення народів». На цей роковий ярмарок збирається народу, певно, тисяч п'ятнадцять або й двадцять. Іста Батиєва орда, тільки без верблюдів та гарб!

І скрізь по майданах тільки й чуть чисту українську мову, ні кришки не покалічену. По-українській говорять пани й батюшки і пани-католики, котрі тутечки навіщось звуть себе поляками, і жиди, бо в тутешніх католиків-панів та дідичів, в тутешніх жидів свій рідний язик - є тільки український. Пани-католики пo-польській говорять погано й нечисто і тільки народною українською мовою говорять чудово, мов сам народ, хоч ця мова чомусь їм не до вподоби… Ця незліченна ярмаркова народна маса несамохіть асимілює, уподоблює собі і панів, і жидів своєю живою мовою.

This file was created

with BookDesigner program

bookdesigner@the-ebook.org

09.08.2010