Роберт Шеклі - Запах думки

до одного, відновили атаку.
У розпачі Кліві спробував уявити, що його не існує. Не допомогло. Вовки наближалися. Кліві згадав про пантеру. Він уявив себе пантерою, великою пантерою, яка залюбки поласує вовком.
Це їх спинило. Вони стривожено замахали хвостами, але не відступили.
Кліві загарчав, вдарив лапами об землю й подався вперед. Вовки позадкували, але один почав обходити його ззаду. Кліві відступив убік, намагаючись уникнути оточення. Схоже, що вовки не надто повірили йому. Можливо, Кліві не дуже переконливо зобразив пантеру. Вовки більше не відступали. Один став у нього за спиною, решта перед ним, їхні язики вивалилися з вологих відкритих пащ. Кліві люто загарчав і замахнувся імпровізованим кийком. Один вовк прожогом кинувся навтьоки, але той, що стояв ззаду, стрибнув на поштову сумку Кліві й збив його з ніг.
Борсаючись під вовками, він відчув новий приплив натхнення. Кліві уявив себе змією — дуже швидкою, зі смертоносним жалом і отруйними зубами, здатними миттю обірвати вовче життя.
Вовки одразу відскочили. Кліві засичав і вигнув свою позбавлену кісток шию.
Вовки люто ощирились, але не виявляли ніякого бажання нападати.
І ось тут Кліві припустився помилки. Розумом він усвідомлював, що треба триматися непохитно й виявляти якомога більше нахабства. Але тіло думало інакше. Всупереч бажанню, він повернувся і побіг геть.
Вовки кинулися навздогін, а поглянувши вгору, Кліві побачив, як, передчуваючи поживу, злітаються стерв’ятники. Він опанував себе і спробував знову уявити себе змією, але вовки не відставали.
Стерв’ятники, що кружляли у небі, підказали Кліві нову ідею. Як космонавт він добре знав, як виглядає планета згори, тому вирішив перетворитися на птаха. Він уявив, як кружляє у небі, легко балансуючи серед повітряних струменів, і дивиться згори вниз на вкриту зеленим килимом землю.
Вовки завагалися. Вони закрутилися на місці, безпомічно підстрибуючи в повітря. Кліві й надалі ширяв над планетою, здіймаючись вище й вище і водночас повільно задкуючи.
Нарешті він вийшов з поля зору вовків. Настав вечір. Кліві був знесилений. Він прожив ще один день. Очевидно, що всі його фокуси спрацьовують лише раз.
Що він робитиме завтра, якщо рятувальне судно не прибуде?
Коли стемніло, Кліві довго не міг заснути, вдивляючись у небо. Але там були лише зірки, зрідка чулося гарчання вовка та пантери, які мріяли про сніданок.
...Ранок настав несподівано швидко. Кліві прокинувся втомлений, сон його не освіжив. Не встаючи, він чекав, поки щось станеться.
"Де рятувальники? Часу в них було більш ніж досить", — подумав Кліві. — То чому їх досі нема? Якщо вони й надалі баритимуться, пантера..."
Не треба було так думати. У відповідь праворуч від нього почулося звіряче гарчання.
Він підвівся й рушив подалі від звуку. Краще вже мати справу з вовками...
Про це теж не варто було думати, тому що тепер до гарчання пантери додалося виття зграї вовків.
У ту саму мить Кліві побачив їх усіх одночасно.
З одного боку він розрізняв силуети кількох вовків. З іншого — з підліска граціозно виступила буро-жовта пантера. Якусь мить Кліві сподівався, що, можливо, вони битимуться між собою. Якби вовки напали на пантеру, йому, ймовірно, вдалося б утекти...
Але звірів цікавив лише він. Навіщо їм битися між собою, зрозумів Кліві, коли поруч є він, випромінюючи на всі боки свої страх і безпорадність?
Пантера рушила до нього. Вовки трималися на відстані, очевидно, сподіваючись задовольнитися рештками її трапези. Кліві знову спробував ідею з птахом, але пантера, повагавшись якусь мить, рушила далі.
Кліві позадкував до вовків, шкодуючи, що нікуди залізти. От якби поруч була скеля або хоча б пристойне дерево...
Але довкола лише кущі! З винахідливістю, породженою розпачем, Кліві прикинувся двометровим кущем. Загалом він поняття не мав, про що думають кущі, але старався з усіх сил.
Він цвів. Один з його коренів трохи розхитався після недавньої бурі. Але все одно, враховуючи обставини, Кліві був цілком пристойним кущем.
Краєчком своїх гілок він побачив, що вовки зупинилися. Пантера обійшла довкола нього й, пронизливо пирхнувши, схилила голову набік.
"Ну що ж, — подумав Кліві, — кому спаде на думку відкусити гілку куща? Ти, може, вважала мене чимось іншим, але насправді я всього лише кущ. Хочеш набити собі повний рот листям? А може, хочеш зламати зуб об мої гілки? Де це чувано, щоб пантери їли кущі? А я— кущ. Запитай у моєї мами. Вона — теж кущ. Усі ми — кущі з давніх-давен, з мезозойської ери".
Пантера не виявляла жодних ознак агресивності. Але й не збиралася нікуди йти. Кліві розумів, що довго не протягне. Про що йому далі думати? Про радощі весни? Про гніздо малинівок у своєму волоссі?
Маленька пташка сіла йому на плече.
Як гарно. Вона теж вважає, що я кущ. Мабуть, планує звити гніздо в моїх гілках. Дуже мило. Решта кущів луснуть від заздрощів. Пташка легенько дзьобнула Кліві у шию.
"Легше, — подумав Кліві. — Не треба рубати гілку, на якій сидиш..."
Пташка дзьобнула ще раз, приміряючись. Потім міцно сперлася на перетинчасті лапки й почала довбати шию Кліві зі швидкістю пневматичного молотка.
"Клятий дятел", — подумки вилаявся Кліві, намагаючись не вийти з образу. Він відзначив, що пантера раптом заспокоїлася. Але коли пташка дзьобнула його шию п’ятнадцятий раз, Кліві не витримав, згріб пташку й жбурнув нею в пантеру.
Пантера клацнула зубами, але запізно. Ображена пташка облетіла довкола Кліві й подалася до інших, спокійніших кущів.
Він одразу ж знову перетворився на кущ, але гра була програна.
Пантера замахнулася на нього лапою. Він спробував бігти, перечепився об вовка і впав. Пантера загарчала біля його вуха, і тут Кліві зрозумів, що він — труп.
Пантера завагалася.
Кліві перетворився на труп аж до кінчиків гарячих пальців. Він лежав мертвий багато днів, тижнів. Його кров давно витекла. Плоть протухла. До нього не доторкнулася б жодна розсудлива тварина, якою б голодною вона не була.
Здавалося, пантера не заперечувала. Вона позадкувала. Вовки завили з голоду, але теж відступили.
Кліві збільшив давнину свого гниття ще на кілька днів і зосередився на тому, який він жахливо неїстівний і безнадійно неапетитний. У глибині душі він щиро не вірив, що може бути закускою для будь-кого.
Пантера відходила все далі, вовки також. Кліві був урятований! Якщо треба, він міг би лишатися трупом до кінця своїх днів.
Раптом він відчув справжній запах гнилої плоті. Озирнувшись довкола, він побачив велетенського птаха, який опустився біля нього.
На Землі його назвали б стерв’ятником.
Кліві ледь не розплакався. Невже йому ніщо не допоможе? Стерв’ятник неквапом рушив до нього.
Кліві підхопився і дав йому стусана. Якщо вже бути з’їденим, то принаймні не стерв’ятником.
Пантера блискавично повернулася, її сліпа пухнаста морда виражала лють і розгубленість.
Кліві замахнувся металевим стержнем, шкодуючи, що поблизу немає дерева, на яке можна