Вилки Коллінз - Жінка у білому

звід вітчизняних законів як «найплідніше поле для юристів і заплутаний, темний лабіринт для простих людей». Разом з тим професійне знання юридичних казусів англійського законодавства, його заплутаність дозволили авторові побудувати гострий сюжет. Допомогла йому в цьому також книга Межана «Знамениті судові процеси».

Треба зазначити, що, створюючи новий жанр, письменники ще не відійшли від традицій готичного роману, але особливо сильним цей зв'язок виявився саме в творчості Уїлкі Коллінза й саме в «Жінці в білому». Обізнаний читач може здивуватися, чому Уїлкі Коллінз, чому не Едгар По, адже саме його вважають родоначальником літератури жахів, що в белетристиці сучасного Заходу набрала форми так званих тріллерів? Звичайно, творчість цього автора надзвичайно міцно пов'язана з поетикою романів «жахів і таємниць», досить лише згадати такі його новели, як «Личина червоної смерті» чи «Колодязь і маятник». Але мова тут іде про По — автора трьох детективних оповідань: «Убивство на вулиці Морг», «Таємниця Марі Роже» та «Викрадений лист», в яких переважає раціональний підхід до змальованих подій. Письменника цікавить у першу чергу розкриття таємниці, розумне пояснення того, що здається на перший погляд ірраціональним, неможливим, хід думок Огюста Дюпена, що приводить до правильного рішення. Якщо в першій новелі картина вбивства ще викликає відразу й жах, хоча їхня сила в значній мірі притамовується тим, що персонажі зображені не як особистості, а лише як об'єкти злочину, то в останній — небезпека загрожує навіть не життю людини, а тільки її репутації. Це вже оповідання-загадка в чистому вигляді. Що ж стосується Уїлкі Коллінза, то він робить акцент на самій таємниці.

В той час, коли писалася «Жінка в білому», розквіт готичного роману був уже позаду. Виник він на противагу літературі XVIII сторіччя з її культом раціоналізму й здорового глузду. Його автори, на відміну від носіїв ідеї просвітительства, звертались до середньовічного готичного стилю в архітектурі й мистецтві, культивували фантазію і почуття жахливого, таємничого, ірраціонального. Перший твір цього напрямку «Замок Отранто» написав 1764 року Г. Уолпол. Творцями готичної літератури також були Вільям Бекфорд («Ватек»), Клара Рів («Старий англійський барон»), Анна Редкліф («Удольфські таємниці», «Італієць»), М. Г. Льюїс («Монах»), Мері Шеллі («Франкенштейн»); а роман Ч. Р. Метьюріна «Мельмот-блукач» виявився найвищим досягненням серед творів цього жанру.

Готичний роман справив досить помітний вплив на дальший розвиток літератури, але як самостійний жанр припинив існування в 20-х роках XIX сторіччя. Деякі його ідеї і художні засоби були запозичені романтиками. Елементи готики можна знайти і в творчості Чарлза Діккенса. Поряд із смішними й зворушливими позитивними героями в романах цього автора діють готичні герої-лиходії. Вони уособлюють руйнівні сили капіталістичного суспільства. А Уїлкі Коллінза найбільше цікавили емоційні та сюжетні можливості жанру. Він вніс у детективну літературу цілу гаму людських почуттів, починаючи від гніву й закінчуючи співчуттям, навіть сентиментальністю.

Якщо дотримуватись фактів, то в романі «Жінка в білому» більше ознак готики, ніж детективу. Детективною сюжетною лінією можна вважати історію скоєння злочину та процес його розслідування. Але поки що функції сищиків беруть на себе не фахівці, а герої-аматори — вчитель малювання Волтер Гартрайт і сестра головної героїні — некрасива, але розумна, віддана й симпатична Меріан Голкомб. І цій сюжетній лінії передує історія кохання головної героїні твору Лори Ферлі та Волтера Гартрайта. Таким чином Волтер сполучає в своїй особі два амплуа — слідчого та героя-коханого. Така комбінація відсутня в детективі класичного типу. Ні Огюст Дюпен, ні Шерлок Холмс, ні тим паче католицький священик Браун не були переобтяжені родинами, і любовні пригоди (якщо такі були) героїв ніколи не стояли в центрі уваги їхніх авторів. Правда, пізніше деякі сищики, як наприклад, комісар Мегре Жоржа Сіменона, заводили родини, але це суттєво нічого не змінювало в їхній роботі і не впливало на неї. Уже відомий нам Ван Дайн у своїх «Двадцяти правилах» рішуче застерігав: «Справжній поліцейський роман не повинен містити в собі ніякої любовної інтриги, оскільки вона лише розладнує механізм інтелектуальної проблеми». А в основі готичного роману, як правило, є трикутник — позитивний молодий герой та не менш позитивна юна героїня, які не можуть поєднати свої долі через матеріальну і станову нерівність, та ірраціональний, містичний лиходій. За такими ж приблизно принципами вибудовує Уїлкі Коллінз любовну колізію в своєму творі. 

Отже, всі події, включаючи детективний сюжет, розгортаються в декораціях готичного роману. Це в першу чергу стосується місця дії. Добре відомо, що детектив починався як міський жанр. Він породжений проблемами великого перенаселеного міста, яке й стало ареною подій, що досліджуються в популярному жанрі. Згадаймо: Огюст Дюпен жив і проводив свої розслідування в Парижі, Шерлок Холмс жив на Бейкер-Стріт і більшу частину злочинів розплутав саме в Лондоні, а маленький патер Браун хоча й був родом з ессекського села, але переслідував порушників порядку в багатьох столицях світу, не кажучи вже про менші міста.

Роман «Жінка в білому» поділяється на три частини — періоди, як їх називає автор. Дія кожного періоду відбувається в певній місцевості і відтворює відповідний етап у долі Лори Ферлі та її близьких. Події першого періоду розгортаються в чарівному, сповненому світла й простору зігрітому теплом його мешканців маєтку Ліммерідж, який символізує щасливі часи в житті героїні. Тут її покохав Волтер Гартрайт, тут вона відповіла йому взаємністю. І хоча герої не можуть з'єднати свої долі, оскільки Лора — багата аристократка, єдина спадкоємниця Ліммеріджа, а Волтер — лише скромний трудівник, що заробляє на життя уроками малювання, тон оповіді спокійний, навіть елегійний. І тільки в кінці першої частини, коли одруження Лори з нелюбим баронетом сером Персівалем стає невідворотною реальністю, з'являються неясні натяки на майбутні незгоди. І Лора, і Волтер в першому розділі більше нагадують героїв сентиментального роману, ніж детективу, вони без найменшого опору підкоряються своїй долі, відмовляються від щастя. Їм навіть на думку не спадає порушити станові умовності. Лише Меріан, дізнавшись про незвичайну нічну зустріч Гартрайта з «жінкою в білому», розпочинає самодіяльне розслідування й виявляє зв'язок безумної незнайомки з сером Персівалем, однак, задовольнившись поясненнями майбутнього Лориного чоловіка, припиняє розшуки.

Другий період після заміжжя героїні проходить у Блеквотер-Парку замку її чоловіка (в перекладі з англійської назва маєтку означає «чорна вода»), який є повною протилежністю Ліммеріджу. В ньому неначе сконцентроване все те зло, яке загрожує Лорі. Ось що бачить Меріан, коли вперше переступає поріг замку: «Центральну його частину збудували за часів прославленої королеви Єлизавети. Внизу тягнуться паралельно одна одній дві величезні й довжелезні галереї з низькими стелями. Вони видаються ще темнішими