Автор невідомий - Народні казки - Українські народні казки

Знедолені — жертви злотворців. їхня позиція бував різною — від найпасивнішого потурання злу, безмежної терплячості, як у казці «Про дідову дочку й бабину дочку", до найактивнішого опору, протидії, як у «Чабанцеві", «Котигорошку" та ін.

Особливу групу складають добротворці. Це богатирі і їхні помічники: наречені, чарівники, пророки, домашні і дикі звірі, птахи, риби, мурахи, тобто ті образи, які сформувалися під впливом фантазії ранніх форм людської свідомості, так званого анімізму (одухотворення навколишньої природи) і тотемізму (вірування у спільне походження, кровну спорідненість групи людей і певної тварини, рослини, рідше — предмета).

До цікавого художнього різновиду добротворців на лежать міфологічні істоти, які в своєрідним віддзеркален ням мрій людини про полегшення праці в усіх сферам трудової діяльності (Скороход, Слухало, Стріла, Морозно Вернидуб, Су чи мотузок, Крутиус та ін.).

Хоч персонажі багатьох казок часто подібні своїмі діями, кожен з них неодмінно позначений якоюсь оригінальністю. Ця самобутність виявляється у зовнішності характерах, мові, поведінці, зброї, атрибутах. Наприклад Котигорошко воює зі змієм булавою, а Чабанець батогом з прив’язаною до нього каменюкою.

Надзвичайна сила героїв змальовується за допомогою такого художнього засобу як гіперболізація (перебільшення). Іван — мужичий син «одною рукою дуба яв схватить, — нагнув аж до землі, потім пустив»; Котигорошко «росте, росте, як з води. Небагато літ, а вже великий виріс». У змія «полум’я з рота пашить, нижня губа до землі звисає, верхня до хмари достає».

Кощій Безсмертний (Костій) — володар потойбічного світу. Таким чарівником є, очевидно, і таємничий Ольде-квіт, котрий сили набирається з чарівного горнятка, їздить на бричці, що немов птиця летить, як біжить — і земля гуде.

І змій, і Кощій, і Ольдеквіт живуть у тридесятому царстві або «за синім морем», дідок з бородою на сажень — під землею, а лісовий цар Ох — у своєму зеленому царстві.

З уявленнями древньої людини про. потойбічне життя зв’язані і символічні предмети, за допомогою яких герої борються з володарями, долають перешкоди того незнаного світу — підземного або небесного. Маються на увазі чоботи-скороходи, скатертина-самобранка, шапка-невидимка, чарівний перстень, клубочок. Одвічні мрії людини сягнути неба втілилися в розповідях про летючий корабель, килим-літак, про крилатого коня — татоша.

До речі, про коня. В українській народній пісні про козака-сироту співається: «Шабля, люлька — вся родина, сивий коник — то ж мій брат…» Кінь здавна був вірним товаришем воїна у походах, незамінним помічником у господарстві. Чи не тому батько дарує наймолодшому синові чарівні волосини коней, котрі допомагатимуть йому у важкі хвилини?

Зауважте, що саме наймолодший брат найдобріший і наймудріший, хоч і називають його дурнем.

Як дослідили вчені, з давніх-давен у багатьох народів існував звичай особливого розподілу майна між синами по смерті батька. Вся спадщина залишалася старшому братові. Тому старший брат у соціально-побутових казках багатий, а молодший — бідний; у чарівних: старші брати беруть добрих коней, збираються королівну здобувати, а на молодшого кричать: «Геть зараз же на поле свиню пасти!"

Таким чином, казка засуджує несправедливість успадкування майна старшими братами, намагається захистити молодшого, ідеалізує його як знедоленого, опротестовує його славу «дурня», винагороджує красою, дає в дружини принцесу-вродливицю.

Дуже привабливі у казках образи дівчат, жінок, чесних, працьовитих, сміливих, які не коряться зміям, Кощієві і часом виконують за героя усі неймовірної складності завдання. Бачимо тут і мудрих, древніх, як світ, порадниць-віщунок — володарок стихії, лісу.

До знань, до багаторічного досвіду народ завжди ставився шанобливо,' тому допомагають героям порадами старенькі мудрі бабусі або діди з довгою до землі бородою.

Відомо, що древні надавали магічного значення певним числам. В українських казках, як і у фольклорі взагалі, такими числами є 3, 7, 9, 12. Так, число 7 у народі з давніх-давен вважалося виразником найбільшої повноти міри. Дехто навіть гадає, що слово «сім’я» утворено від «сім» і «я», тобто числа членів однієї родини.

Ви, очевидно, знаєте такі прислів’я: «Семеро одного не чекають», «Сім разів відміряй — один раз відріж».

Пригадайте, змії в казках бувають три-, шести- (рідко семи-), дев’яти-, дванадцятиголові.

І в казках про тварин, і в чарівних, і в соціально-побутових певні епізоди, хоч і у трохи видозміненому вигляді, повторюються тричі. Тричі лисичка викрадає півника і тричі котик та кріт його відбирають; тричі коза-дереза виконує свою пісеньку: «Я й не пила, я й не їла, тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку»; тричі скаче дурень до царівни на поміст; три бажання висловлює зажерлива баба липці. Такі повтори, зумовлені традиційною кількістю персонажів, створюють динамічну ритміку оповіді, сприяють запам’ятовуванню казки.

Казка ще й тому добре запам’ятовується, що у ній багато розмовної, діалогізованої оповіді. І читаючи, тим паче слухаючи її у виконанні майстра-оповідача, ми мимоволі уявляємо за кожним діалогом тих персонажів, які розмовляють, бачимо, як вони рухаються, що роблять. Складається враження короткої п’єски, котру хороший казкар може розіграти сам. Тому народні казки дуже добре піддаються мультиплікації, екранізації, сценічному втіленню. У лялькових театрах найчастіше використовуються казки про тварин, оскільки вони мають нескладну сюжетну побудову, відзначаються гумором і дотепністю.

Багато казок обрамлюється цікавими зачинами та кінцівками типу «Був — не був, та кажуть люди, що був…», «Стали гарно жити та долю хвалити, що їм помагала», «А вони й донині жиють, хліб жують і постолом добро возять». Учені називають їх формулами початковими (ініціальними) та кінцевими (фінальними).

А скільки мудрих прислів’їв і приказок, скільки влучних порівнянь, скільки цікавих загадок зустрічаємо ми в казках! Власне, загадки часто рухають сюжет.

І тут знову треба згадати давнину, коли загадки виконували певне обрядове призначення: вдале відгадування віщувало добрий врожай, гарне полювання, щасливу рибалку, вдале одруження тощо.

Шанобою оточувалися ті, що добре відгадували, бо нібито вони й спонукали успіх.

Загадки були й своєрідним випробуванням. Древній грецький міф оповідає про напівжінку-напівлева (сфінкса), що біля міста Фіви, чи на горі, чи на площі, загадувала перехожим загадки і хто не відгадував, того ковтала…

Загадки в чарівних казках вимагали не тільки розумових зусиль, але й дії. Тут маємо загадки-завдання: за ніч викорчувати ліс, зорати поле, посіяти пшеницю, зібрати її й змолотити, до ранку з того борошна хліб спекти і т. п. Це художній засіб звеличення сили героя або його нареченої, підтвердження їх самобутності.

В соціально-побутових казках загадка виступає мірилом розуму, кмітливості, образного поетичного мислення. Мудра дівчина на дивні завдання пана відповідає ще дивнішими і змушує його визнати свою поразку

Пісні, прислів'я, приказки, загадки роблять