Жюль Верн - Навколо світу за вісімдесят днів

слугу. Він розвідав про цього джентльмена. Людина, що веде такий розмірений спосіб життя, завжди ночує вдома, не подорожує, ніколи не залишає будинку навіть на добу, стовідсотково підходила Паспарту. Він вирушив до Філеаса Фоґґа і влаштувався на службу за вже відомих читачеві обставин.

Отже, годинник пробив пів на дванадцяту. Паспарту був сам у будинку на Севіль-роу. Він одразу ж узявся оглядати нове житло й обдивився його всюди — від горища до підвалу. Йому сподобався цей чистий, добре влаштований, пристойний, суворий, пуританський будинок. Він скидався на равликову черепашку, але на черепашку, що освітлюється й опалюється газом. На третьому поверсі Паспарту легко знайшов відведену йому кімнату. Вона цілком його задовольнила. За допомогою електричних дзвінків і переговірних трубок вона була сполучена з кімнатами другого й першого поверхів. На каміні стояв електричний годинник, з’єднаний з годинником у спальні Філеаса Фоґґа, і обидва маятники вдаряли одночасно — аж до секунди. «Це саме про мене, це саме про мене», — повторював Паспарту.

У своїй кімнаті, над годинником, він помітив пришпилений до стіни аркуш паперу. Це був розклад його щоденних обов’язків. Паспарту прочитав його. Тут було докладно зазначено все, чого вимагали від слуги з восьмої ранку, коли прокидався Філеас Фоґґ, і до пів на дванадцяту, коли він виходив із будинку й вирушав снідати до Реформ-клубу: чай з підсмаженим хлібом — о восьмій годині двадцять три хвилини, вода для гоління — о дев’ятій годині тридцять сім хвилин, за двадцять хвилин десята — зачіска і т. ін. І далі, з пів на дванадцяту ранку до півночі — пори, коли пунктуальний джентльмен лягав, — усе було розписано, передбачено, впорядковано. Паспарту із задоволенням перечитав цей розклад і став зазубрювати його напам’ять.

Щодо гардеробу джентльмена, то він був прекрасно дібраний і утримувався в чудовому стані. Кожна пара штанів, фрак чи жилет мали порядковий номер, зазначений у вхідному або вихідному реєстрі, із вказівкою дати, коли, залежно від сезону, їх належало вдягати. Так само зразково утримувалося і взуття.

Словом, цей будинок на Севіль-роу — храм безладу за часів знаного, але непутящого Шеридана — тепер був комфортабельно обставлений і свідчив про статок. У будинку не було бібліотеки і книг, бо містер Фоґґ не мав у них потреби: Реформ-клуб надавав у розпорядження своїх членів дві бібліотеки, в одній були книжки з красного письменства, в іншій — з питань права й політики. У спальні Філеаса Фоґґа стояла середньої величини вогнетривка шафа, що чудово захищала цінності, які в ній зберігалися, від пожежі та злодіїв. У будинку не тримали зброї — ні мисливської, ні військової, що було свідченням мирного способу життя хазяїна…

Роздивившись до найдрібніших подробиць своє нове житло, Паспарту потер руки, розплився у широкій усмішці й радісно мовив:

— Це мені до вподоби! Це саме про мене! Ми чудово поладнаємо з містером Фоґґом. Який сидень! Справжнє втілення точності! Не людина, а машина! То що ж, я не проти служити машині.

Розділ третій,

у якому зав’язується бесіда, що може дорого коштувати Філеасові Фоґґу

Філеас Фоґґ вийшов зі свого будинку на Севіль-роу о пів на дванадцяту і, відлічивши п’ятсот сімдесят п’ять кроків правою ногою й п’ятсот сімдесят шість лівою, дістався Реформ-клубу; цей величний будинок у Пел-Мел коштував не менше трьох мільйонів.

Філеас Фоґґ попрямував просто до їдальні, всі дев’ять вікон якої виходили в прекрасний сад; осінь уже позолотила його дерева. Він зайняв своє звичне місце за столиком, на якому вже стояв його прибор. Сніданок складався із закусок, відвареної риби, приправленої чудовим соусом «рідінґ», ростбіфа з кров’ю з грибною підливою, пирога з ревенем і аґрусом та шматка честерського сиру; все це залив кількома чашками чудового чаю, вирощеного спеціально на замовлення Реформ-клубу.

О дванадцятій сорок сім наш джентльмен пройшов до великого салону — розкішної кімнати, обвішаної картинами в дорогих рамах. Там слуга подав йому свіжий номер газети «Таймс», і Філеас Фоґґ старанно розрізав його аркуші, виявивши при цьому вправність, що свідчить про давню звичку до такої доволі складної операції. За цією газетою Філеас Фоґґ провів час до третьої години сорока п’яти хвилин; вивчення «Стандарда» тривало до обіду. Обід був подібний до сніданку і відрізнявся від нього лише «королівським британським соусом» на додачу.

О двадцять хвилин по шостій наш джентльмен повернувся до великого салону і поринув у читання «Морнінґ кронікл».

За півгодини в залі з’явилися кілька членів Реформ-клубу і підійшли до розпаленого каміна. То були партнери містера Фоґґа, такі самі затяті гравці у віст: інженер Ендрю Стюарт, банкіри Джон Селліван і Семюел Фаллентин, бровар Томас Фленаган і Ґотьє Ральф, один із адміністраторів Англійського банку, — всі люди заможні й шановані навіть у цьому клубі, серед членів якого трапляються промислові й фінансові тузи.

— Ну, Ральфе, як справи з крадіжкою? — запитав Томас Фленаган.

— Що ж, банкові, очевидно, доведеться попрощатися зі своїми грішми, — зауважив Ендрю Стюарт.

— А я сподіваюся, що ми все-таки впіймаємо злодія, — заперечив Ґотьє Ральф. — Ми послали спритних поліцейських агентів в Америку і Європу — в усі найголовніші портові міста, так що цьому панові важко буде вислизнути.

— То, виходить, прикмети злодія відомі? — запитав Ендрю Стюарт.

— Почнімо з того, що це не злодій, — серйозно відповів Готьє Ральф.

— Як? Молодчик, що поцупив п’ятдесят п’ять тисяч фунтів стерлінґів банківськими білетами, — не злодій?!

— Ні, — повторив Ґотьє Ральф.

— То це ділок? — запитав Джон Селліван.

— «Морнінґ кронікл» запевняє, що це джентльмен.

Ці слова належали Філеасові Фоґґу, голова якого вигулькнула з-за стосу навалених газет. Він привітався зі своїми партнерами, ті, у свою чергу, привітали його.

Подія, про яку йшлося і яку з таким захопленням обсмоктували всі газети Сполученого Королівства, трапилася три дні тому — 29 вересня. Пачку банківських білетів на величезну суму — п’ятдесят п’ять тисяч фунтів стерлінґів — викрали з конторки головного касира Англійського банку.

На здивовані запитання, як могла статися ця крадіжка, помічник банківського управителя Ґотьє Ральф обмежувався такою відповіддю: «Тієї миті касир вносив до списку надходжень три шилінги й шість пенсів. За всім не встежиш».

Щоб обставини цієї справи стали зрозумілішими читачеві, доречно пояснити, що чудова установа з назвою Англійський банк ревно оберігає чесне ім’я своїх клієнтів і тому не має ні охорони, ні навіть ґрат. Золото, срібло, банкноти всюди лежать відкрито і надані, так би мовити, «на милість» першого-ліпшого зайди. Хіба припустимо сумніватися в чесності своїх відвідувачів? Один із пильних спостережників