Ізабелла Сова - Смак свіжої малини

class="p1">— Це був скрик захвату. Я думала, що мені відчинила сама Памела Андерсон. Ну, покажися. Усмішка. Нахили голову. Тепер з іншого боку.

— І як? — запитала я. Евка не вдає захват, хоча й ніколи не копне по живому. Саме за це я її люблю.

Евка

Справжня подруга в тілі Сальми Гаєк. Уже кілька разів мене рятувала. Перший раз два роки тому, коли я впала у шал схуднення.

Шал схуднення

А почалося так. Я зайшла до крамниці зі штанями. Ухопила кілька пар і бігцем міряти.

— Куди ви йдете з тими «есками»? — заступила мені дорогу продавщиця, розмір XXL. — Хочете їх порозривати?

— Чому? — невинно запитала я.

— Бо ви носите «емку», на око — щонайменше тридцять восьмий, а після піци — то, може, й сороковий.

Того ж дня я вирішила сісти на дієту. Чекала лише якоїсь значущої дати, тоді легше почати. Перше травня, останній день року, іменини місяця. О, є — 15 грудня. День народження Евки.

Заздалегідь скупила півкрамниці зі здоровим харчуванням. Пластівці з висівок. Чай з кори крушини, сир тофу, замінник цукру, сухе печиво. На тяжку годину шоколад без цукру. І два літри пепсі-max. Вона має лише кілька калорій, а напихає й роздуває, як біґос. Потім зняла із себе мірки. У грудях 90, і нехай стільки й залишиться. У талії 66, самоціль — 60, у стегнах 94, а повинно бути 89. Для початку даю собі місяць, до сесії. Склала план дієти. Вранці — пластівці із соєвим молоком. Склянка пепсі. Потім обід: яйце плюс склянка пепсі. Підвечірок: тофу й склянка пепсі. Вечеря. Яка ще вечеря?

Упродовж двох днів я ходила горда й бліда. Зірвалася на третій. Принагідно виявилося, що в мене алергія на сою. Після молока у мене розколювалася голова. Сир тофу смакував, як гіпс, розчинений водою з-під крана. На третій день я стала на ваги. Ані на грам менше. Стільки тортур намарно. Буркотіння в шлунку. Жахіття про збиті вершки, слина до землі на вигляд гарячих булочок. Нестерпні марення про хрумкий окрайчик чорного хлібчика з маслом і помідором. Тремтячим пальцем я накрутила номер «Піци по телефону». Замовила одну велику з усіма можливими додатками. Акурат була промоція, і я одержала другу велику — «Марґариту» з оливками. Упакувала обидві. Запила пивом, а потім валялася, розтягнена, як такса. Сповнена піци й зневаги до себе.

Наступну спробу я здійснила по святах. Удома немає якнайменших шансів схуднути. А вже при Сташеку, маминому бой-френді? Якнайменших шансів. Досить і того, що варто мені залишити на тарілці недбало обгризені курячі кістки, як він уже заводить промову про населення Північної Кореї, що голодає. Коли за Святою вечерею я ризикнула відмовитися від коропа по-єврейськи, Сташек демонстративно витяг картату хустку завбільшки за скатертину і втер невидиму сльозу.

— Я вже й справді не можу, — пояснювала я. — Понапихалась аж по кінчики волосся.

Він утер друге око.

— Якщо я ще щось у себе завантажу, з мене потече крізь пупець. І станеться лихо.

Сташек тицьнув пальцем у порожню тарілку для подорожнього.

— Може, Він не постукав до наших дверей, бо йому забракло сил, аби сюди добутися.

— Але це, напевно, не привід, щоб напихатися за нього, — уступився за мене Ірек.

— Звісно, ні. Я тільки сказав, що одні вмирають, як дівчинка із сірниками, а інші гребують смачнющим коропом. Вередують.

Я капітулювала. Тричі глибоко вдихнула й пристала на Сташеків заклик.

Після Нового року встала на ваги. Чотири кіло плюс. Треба чимшвидше розпочати енергійні дії. Дивлюся на календар. Є. Шосте січня, Трьох Королів. Гарна дата. Знайшла цілком нову дієту. Їси собі щогодини, завдяки цьому більше спалюєш, ну і щогодини маєш щось у писку. Витримала тиждень. Ніколи так часто не дивилася на годинник. Ледве поглинала сухарик, як уже лічила секунди до наступної перекуски. Салат із трьох помідорів і двох ложок знежиреного йогурту. Помідори готові. Щоб зайняти чимось руки, покраяла кожен на двадцять тонюсіньких скибочок. Йогурт стоїть розпечатаний. Ще двадцять хвилин. Занурюю в нього держак ложки. Навіть не помічаю, коли з'їдаю весь. І тільки тепер відчуваю голод. Але я ще боролася. Мене згубили рогалики з варенням.

Минув тиждень дієти. Я вирішила кудись вийти, щоб не дивитися на холодильник і на годинник. Забігла до Йольки. Вона щойно спекла смаковиті рогалики з варенням. Вони лежали собі, зарум'янені, на таці, а я не ладна була відірвати від них погляду. Йолька, либонь, це помітила, бо підсунула тацю мені попід ніс.

— Частуйся, я напекла зо два кіло.

— Я не голодна, — байдуже відповіла я, і тієї ж миті з мого живота почулося розпачливе буркотіння.

— Давай я покладу тобі на тарілочку.

Який запах! Свіже маслечко, ванілін і аромат рожі. Ну ж бо відламаю тільки ріжечок. Скільки калорій може бути в такому ріжечку? Зо двадцять? Ну тоді ще з іншого боку. Разом сорок. Так, так, так! Ще трохи скубну. Що, все?

— Бачиш, які добрі? — Йолька підклала мені наступний рогалик. Знову відскубую ріжок. Другий ріжок, тепер бочок. Цей уже прикінчу, шкода викидати, коли в Африці люди конають з голоду. В Кракові теж.

Добре, що прийшов Віктор, і я мусила залишити закоханих. Примудрилася змолотити чотири рогалики. 800 калорій, 80 відсотків моєї денної норми. Якимось дивом я протрималась. Але наступного ранку ум'яла 300. От халепа, перевищила норму на 100 калорій. Як уже падати, то до дна. До дев'ятої я відвідала цукерню, китайську кнайпку та супермаркет. Завершила плиткою шоколаду. Потім усе порахувала: разом 5840 калорій. Як дроворуб.

У подальші дні я напихала кишки всім, що траплялося мені попід руку. Змішувала, як алхімік. Батон, запитий пивом, кисла капуста, полита маслянкою, локшина з майонезом. На самий лише спогад мені спухає печінка. Коли проциндрила половину стипендії, твердо сказала собі: час на третю спробу. Старт — дев'ятнадцятого січня. Це, для різноманітності, ні з чим не пов'язане. Зважаючи на жалюгідний фінансовий стан, обрала грушкову дієту. Консерви з грушок — це єдине, що зосталося на кухні після подій останніх днів. Накидала план дієти. Вранці — півслоїка грушкового пюре. Ланч — слоїк компоту. Обід — тареля грушок у сиропі. Підвечірок — знову компот. Вечеря — маленький слоїчок грушкового мармеладу на втіху. Живилася тими грушками цілий тиждень. Зосередившись на навчанні й заліках, якось давала собі раду. Двадцять шостого січня склала останній іспит. Наступного ранку витягла шістдесят четвертий слоїк грушкового пюре. Не встигла його відкоркувати. Зблювала на сам лише вигляд жовто-брунатного місива, нашпигованого гвоздикою. І то був кінець дієти.