Валентин Лукіч Чемеріс - Генерали імперії

class="p1">В якомусь місці коні збочили із занесеної снігом бруківки, і ридван застряг у заметі — ні тпру, ні ну. Валка зупинилась. Обліплений снігом візник, схожий на снігову бабу, марно лупив коней батожищем, але навіть і четвірка коней не змогла висмикнути ридван на тверде — з їхніх спин і боків парувало.

Кутаючись у чималий дорожній кожух, Дорошенко вийшов з ридвану й провалився вище колін, сяк-так вибрався на тверде й став спиною до вітру.

Спішившись, стрільці обліпили ридван, гуртом допомагаючи коням. Стольник Семен Алмазов, висунувшись з ридвану, заходився підбадьорювати служивих рідним матом у кілька поверхів, до якого вони звикли і який діяв на них позитивно. Очевидно, стольник ще й постарався (а він з натхненням лаявся на всі заставки), чи лихослів’я подіяло, але стрільці жвавіше заметушилися.

— Ну, ребятушки… мать-перемать… — Стольник давав точні вказівки, віками перевірені в Московії поради: — Туди… пере-т-туди!.. Така мать-ать… (Чиюсь матір стольник згадував частіше всіх).

Коні заворушилися, їм допомагали стрільці, а тим і тим залюбки допомагав стольник — все тією ж безконечною і винахідливою матірщиною…

Аж тут із заметілі донісся ґвалт, і на бруківку вискочив чималий сірий звір, з добру вівцю завбільшки. Вздрівши валку, звірюга з несподіванки аж присів на задні лапища. Його очі яріли жаринами й двома вогниками світилися в білій млі, із загривка сочилася кров — така яскрава в білій круговерті, що аж у вічу різало.

Зустрівшись поглядом з Дорошенком, звір наче здивовано рикнув: «О, а ти чого тут опинився?! Тікай, брате, якщо ноги маєш. Москва таких як ми з тобою, неласкаво зустрічає…»

З роззявленої пащеки з висолопленим язиком звисала кривава піна.

Та ось із білої завії вигулькнув гурт розхристаних дядьків в армяках і без шапок — на зарослих бородатих обличчях виднілися тільки широко розкриті роти — переслідувачі щось завзято кричали. Не так від злості, як, напевне, від молодечого захвату.

— Ат-ту його!!! Ату-у-у!!! — донеслося до гетьмана, як вітер повернувся в його бік. — По хребту сєрого!.. В дихало!.. В мордяку!.. Селезінку!!. Ядрьоная мать!..

Дорошенку чомусь стало шкода сіроманця — як наче б відчув у ньому товариша по нещастю.

— Хо-орош, сєрий розбойнік! — вигукнув у захопленні стольник. — Ай да волк-волчище! Бачиш, гетьмане, які в нас вурдалаки в граді бігають?! По льоду Неглінної чи Москви-ріки забрів у місто. Ну теперя мужички відведуть душечки!..

Звір зник у заметілі, лишаючи в білому снігу кривавий слід, по якомусь часі зникли в тій завії й переслідувачі, й швидко з того боку, куди вони подалися, почулося протяжне, напевне ж, прощальне виття — мужики відводили душі. Та ось виття урвалося, натомість почулися глухі удари і схвильований гул мужиків…

Чомусь стало жаль вовка, добрий звір, розкішний… Коні і люди нарешті спільними зусиллями витягли ридван на тверде, і валка рушила далі загаченими снігом московськими вулицями…

— Що, гетьмане, закручінілся, уздрівши загнаного вовка? — Вже як сіли в ридван і рушили, запитав стольник полоняника, якого, виконуючи царське повеління (а раптом йому яка нагорода перепаде?), таки благополучно довіз з України до першопрестольної. — Москва нікого не милує, хто їй не кориться. Але ти покедова не муч себе невідомістю. Одне ясно: прямуємо не в острог, а — вище голову! — у Кремль! Хоча Кремль, між нами кажучи, це теж острог — тільки найбільший і найзначніший. І сидить у цьому острозі навіть сам цар-батюшка. Все життя, як у в’язниці. Такі, брат, діла. Або казнять тебе, Пйотр Дорофійович, або помилують — третього не дано. Для тих, кого у Кремль везуть…

Хоча на той час значення фортець (як і замків теж) після винайдення артилерії і в міру того, як вона успішно розвивалася, значно впало і те падіння тривало (пізніше воно взагалі буде зведене нанівець, а замість фортець, замків чи пізніших фортів та бастіонів з’являться укріпрайони та смуги), Москва не тільки залишалася фортецею, а й віками нажахана степовиками із Золотої Орди, посилено будувала все нові й нові укріплення. Із дерев’яної часів боярина Стефана Кучки (тоді Кучков чи пізніше Москов, як нарече її Юрій Долгоруков), вона мурувалася швидкими темпами — як казали на Русі, зодягалася каменем. Юрій Долгоруков у гирлі Неглінної, при її впадінні в Москву-ріку збудував град, а в часи Калити то вже був кремник, ще пізніше — з XIV століття — кремль з малої літери, а згодом і Кремль з великої букви. І хоч в різні часи «царюючий град» — один з найранішніх титулів Москви, — вже мав чотири внутрішні фортеці, — той же Кремль, Китай-город, Білий город і Скородом, але найвідомішим столичним укріпленням, що з часом зробився символом не тільки Москви, а й усієї Росії, став лише Кремль.

В кінці XV століття московські царі з незнаним до того розмахом і старанням розпочали будівництво найновішої фортеці в центрі Москви. Дерев’яний кремник Калити проіснував менше трьох десятків літ, як був замінений білокам’яним, довжиною в дві тисячі метрів кремлем, що його збудував у 1367 році Дмитрій Донський («и со всеми бояри старейшими сдумаша ставити город камен Москву…»). Так з’явилася кам’яна Москва, оскільки ж Кремль Дмитрій Донський збудував з білого каменю, столицю звідтоді почали величати білокам’яною, хоч вона у всі часи була сірою і непривабливою.

Фортеця Дмитрія Донського простояла більше ста років, але надійшов і її час. І знову постала потреба будувати кремль — ще новіший, ще грізніший і ще величніший, — з великокнязівським та царським розмахом, аби Москва камен постала такою на всі прийдешні віки.

Для цього Іван III запросив до себе з Італії видатних майстрів по спорудженню фортець (та, власне, й сам термін fortezza — укріплення, — був італійським) — Аристотеля Фіорованті, Марка Руфа, Петро Антоніо Соларіо, Алевіза Нового та інших — вони проектували і керували будівництвом грандіозної споруди російської столиці.

Новий Кремль будували більше десяти років — з 1485 по 1496–й, — а всі роботи, в тім числі й спорудження величезного, до того небаченого рову завершилося аж у 1516 році.

Італійці збудували руським преміцну й потужну оборонну стіну з особливою кладкою (технічна новина на той час) висотою (залежно від рельєфу місцевості) від 5 до 19 і довжиною у дві тисячі з чвертю метрів, звели 18 красивих башт, і звідтоді стіни й башти Кремля, дещо, правда, перебудовані, стоять і нині. З двох боків Кремль омивають води річок Неглінної та Москви, а там, де не було водяних перепон (теперішня Красна площа), вирили рів глибиною від 8 до 12 метрів (дво-триповерховий будинок) і шириною зверху до