Даніель Дефо - Робінзон Крузо

земля), — уздовж берега вже бігало чимало людей, готових допомогти нам видертися на сухе. Проте ми наближалися до землі занадто помалу, та ще й, проминувши маяк Вінтертона, втратили нагоду вискочити на берег і тепер мали плисти аж до бухти біля Кромера, яка б трохи захистила нас од лютого вітру. Коли нам нарешті вдалося видертися на берег, ми змушені були прямувати до Ярмута пішки. У Ярмуті, на щастя, до нас поставилися напрочуд людяно, і магістрат вділив достатньо коштів, щоб доправити нас до Лондона або назад до Гулля.

Якби мені вистало здорового глузду повернутися до Гулля, а звідти — додому, батько зустрів би мене розкритими обіймами, адже він довший час гадав, що я потонув під час бурі поблизу Ярмута. Та лиха доля знову вперто штовхала мене на погибельний шлях, і я не слухав внутрішнього голосу, який шепотів мені: мерщій вертайся додому!..

Зі своїм приятелем я не бачився кілька днів, адже в Ярмуті нас розділили на групи. Коли ми знову зустрілися, його настрій відчутно змінився, батько ж його відверто мені сказав:

— Хлопче, не варто тобі більше виходити в море. Ота страшна буря — то знак долі, що тобі не бути моряком.

— Але ж, сер, — здивувався я, — невже й ви більше ніколи не виходитимете в море?

— То зовсім інша річ. Море — моє покликання і мій обов'язок. Для тебе ж перша мандрівка була пробною, і небесні сили показали тобі, що станеться, коли ти й надалі не звернеш із цього шляху. Гадаю, ми всі постраждали від бурі саме через тебе — це як у біблійній історії про пророка Йону, якого проковтнув кит… Скажи мені, що штовхнуло тебе до моря?

Я розповів про себе. Він страшенно розхвилювався:

— За які провини Бог послав мені в попутники такого безталанного моряка? Та я й за тисячу фунтів стерлінгів більше не сів би з тобою на один корабель!

Після цього емоційного сплеску він дещо заспокоївся і порадив мені повертатися до батька, коли вже самі небеса повстали проти моєї морської кар'єри. — Хлопче, — підсумував він, — якщо ти зараз не послухаєшся знаку долі, справдяться всі застереження твого тата.

Невдовзі ми розійшлися, і я не знаю, куди саме подалися мій приятель та його батько. Я ж, маючи в кишені сяку-таку копійчину, суходолом попрямував до Лондона. Дорогою в душі моїй точилася суперечка, який життєвий шлях обрати — вирушити до рідної домівки чи все-таки до моря.

Додому мені було соромно повертатися: я був певен, що сусіди висміють мене. В юності часто здається, що грішити не соромно, а соромно каятися; що вчинити дурницю не соромно, а соромно зізнатися в цьому. Ще довго я роздумував про все, але зрештою спогади про недавні нещастя майже стерлися з пам'яті, і я твердо вирішив податися в мандри.

Розділ 2

Рабство і втеча

Незважаючи на всі застережливі знаки, я опинився на борту корабля, який прямував до Африки, — у моряків це називалося «вояж до Гвінеї». На своє нещастя, я не схотів стати справжнім моряком, хоча міг би, якби доклав хоч трохи зусиль, спершу записатися в команду простим матросом, а згодом дослужитися до помічника капітана. Ні, у мене в кишені дзвеніли грошики, тож я зійшов на корабель гарно вдягненим джентльменом, який не хоче нічому вчитися.

У Лондоні я, на диво, не потрапив у погане товариство; навпаки, спершу я заприятелював з капітаном корабля, який щойно повернувся з дуже вдалої подорожі у Гвінею і планував незабаром знову йти туди. Я сподобався капітану— він вважав мене гарним співрозмовником. Тільки-но він дізнався, як палко я прагну побачити світ, то одразу запропонував місце на кораблі — жодних витрат, просто йому кортіло мати компаньйона. Якщо ж я захоплю якісь речі на продаж, то можу ще й підзаробити у Гвінеї.

Я вхопився за цю пропозицію. Швидко потоваришував із капітаном, людиною чесною і щирою, та вирушив у подорож разом із ним. Завдяки безкорисливій допомозі капітана я зміг примножити свої кошти: на сорок фунтів стерлінгів я накупив різних дрібничок. Ці сорок фунтів я отримав із ласки своїх родичів, які, певно, зуміли вмовити чи то батька, чи то мою матір допомогти мені з першою торговою справою.

Ця подорож стала єдиною вдалою мандрівкою для мене, і все завдячуючи щирості мого приятеля-капітана. Саме він навчив мене багато чого з математики та навігації, показав, як тримати правильний курс корабля, розповів про основні обов'язки моряка. Йому подобалося вчити, мені ж — учитися. Перша мандрівка зробила з мене і моряка, і торгівця. Додому я привіз п'ять фунтів дев'ять унцій золотого піску, які в Лондоні легко обміняв на триста фунтів стерлінгів. Несподіваний успіх закрутив мені голову, і згодом я за це поплатився.

Але й ця мандрівка не була вдалою в усьому: я безперестанку хворів, адже не звик до занадто спекотного клімату.

Тепер я вважався торгівцем із Гвінеєю. На біду, невдовзі після повернення мій приятель заслаб і помер, але я все одно вирішив повторити подорож. Я опинився на тому самому кораблі під керівництвом колишнього старпома, який тепер сам став капітаном. Ця мандрівка стала для мене найневдалішою. Хоча з собою я мав тільки сто фунтів стерлінгів, а решту двісті віддав на зберігання удовиці мого покійного друга-капітана, я зазнав страшенних збитків.

По-перше, одного ранку, коли ми пропливали між Канарськими островами та африканським берегом, на нас напали турецькі пірати з Салеха. Ми підняли всі можливі вітрила — тільки б щогли витримали — і сподівалися відірватися, але пірати все одно наздоганяли нас. Ми приготувалися дати відсіч. На нашому кораблі було дванадцять гармат, у піратів же — вісімнадцять. Близько третьої години дня їхній корабель порівнявся з нами, але помилково підійшов не з корми, а з борту, де ми обстріляли їх із вісьмох гармат. Вони трохи відступили і своєю чергою також обстріляли нас, але не тільки з гармат, а ще і з двох сотень рушниць. На щастя, ніхто з наших моряків не постраждав. Пірати приготувалися до нової атаки, а ми — до оборони. Знову пірати підійшли до нашого борту, й шістдесят із них зістрибнули до нас на палубу та кинулися різати вітрила. Ми відстрілювалися з рушниць і двічі звільняли палубу. Проте невдовзі наш корабель втратив керування, троє матросів були вбиті, а ще восьмеро поранені, тож ми змушені були скоритися. Ми опинилися в полоні у Салеху — цей порт