Генрік Ібсен - Скорочено Ляльковий дім

допомогти влаштуватися на роботу. Хельмер, доктор Ранк, фру Лінне збираються йти. Нора проводжає їх у передпокій, просить чоловіка повернутися раніше, а гостей запрошує на Різдвяний вечір. Чути, як сходами біжать діти. Нора радіє, хоче показати їх подрузі, але Хельмер квапить фру Лінне, "хай з дітьми лишаються мамки".

У кімнату заходить Анна-Марія з дітьми. Нора пестить їх, розпитує про прогулянку. Починається гра. Нора ховається від дітей, ті шукають її. Чути, як стукають у двері, але цього ніхто не помічає. Двері з передпокою розчинаються й показується Крогстад. Він дивиться на гру, потім звертається до Нори. Від несподіванки Нора перелякалась, потім говорить, що чоловіка немає вдома. Але Крогстад прийшов не до Хельмера, він хоче говорити з Норою. З розмови з'ясовується, що гроші, про які Нора розповідала фру Лінне, вона позичила у Крогстада. Та той тепер прийшов говорити не про несплачені борги, а про фру Лінне посаду, яку тій обіцяв чоловік Нори. Крогстад вимагає, щоб Нора вплинула на чоловіка, і той відмовився від свого рішення його звільнити Нора запевняє, що не має такого впливу на Хельмера, а він, Крогстад, немає ніякого права диктувати їй свої умови, бо вона незабаром віддасть усі гроші. Крогстад попереджує, що буде боротися за посаду у банку не на життя, а на смерть. Справа тут не тільки у заробітній платні. Ця посада — його шанс піднятися з того становища, в якому він опинився. Кілька років тому він зробив "необдуманий вчинок", справа тоді до суду не дійшла, але його репутація постраждала, "всі шляхи ніби перетнулись". Тоді він і взявся за справи, про які Норі добре відомо. Тепер його сини вже підростають, тому необхідно подбати про власну репутацію і їхнє майбутнє. Посада у банку була першим щаблем на цьому шляху, тепер його "кидають у яму". Втім., говорить Крогстад, він має засіб примусити Нору допомогти йому. Нора запитує, чи не збирається він розповісти її чоловіку про борг. Вона прикро вражена, бо не хоче, щоб Хельмер довідався про її таємницю — її гордість і радість — від Крогстада. Нора запевняє: ніхто нічого з цього не виграє. Хельмер виплатить усі гроші, але він переконається, що Крогстад "погана людина", тому нізащо не залишить його у банку. Крогстад дивується, напевно, Нора нічого не тямить у тих справах, за які взялася. Він пояснює: на борговому зобов'язанні Нори стоїть підпис її батька, який поручився за дочку. Та Крогстад зіставив дати і тепер просить розтлумачити йому, як батько Нори міг підписати документ через три дні після своєї смерті. Нора мовчить, потім зухвало каже, що дійсно, сама підписалась за батька. Вона не могла послати йому того документа, бо батько тяжко хворів, а йому треба було б пояснювати, що ті гроші потрібні, аби врятувати від смерті чоловіка Нори. Крогстад запитує, чи усвідомлювала Нора, що таким чином обманює його. Нора відповідає, що не звернула на це уваги, до того ж вона терпіти не могла Крогстада, бо той знав, у якому стані її чоловік, але прискіпливо ставився до кожної дрібниці. Крогстад каже, що Нора, напевне, не усвідомлює, у чому її провина, але він може запевнити: те, що "кинуло його у яму", було ні трохи не гірше, ніж її вчинок. Нора запитує, невже він теж зважився на щось подібне, аби врятувати життя своїй дружині. Крогстад відповідає, що закону байдуже, які прагнення були у злочинця. Нора впевнена: то погані закони. Крогстад зауважує, що, можливо, це й так, але судитимуть Нору за цими законами, якщо він утратить своє місце у банку. З тим він відкланявся.

Діти просять Нору ще погратися з ними, але вона вже не може. Служниця приносить ялинку, Нора прикрашає її. Повертається Хельмер. Він запитує, чи заходив хто. Нора відповідає, що нікого не було. Хельмер дивується, адже він зустрів на сходах Крогстада. Нора змушена визнати, що той заходив. Хельмер впевнений, що сам добре розуміє, "чого хоче Крогстад, напевне, аби маленька Нора замовила про нього". Нора мовчить: Хельмер дорікає дружині за те, що вона говорить й'бму, своєму чоловіку, неправду, "змовляється з такою людиною, як Крогстад". "Щоб більше цього ніколи не було". Хельмер переглядає папери, які приніс із собою. Нора прикрашає ялинку, потім просить поради чоловіка: днями у сусідів маскарад, а вона ще не вирішила, який костюм вибрати. Нора запевняє, що вона не може справитися з цим без допомоги чоловіка. Хельмер погоджується "зарадити це горе". Нора милується ялинкою, наче мимохідь запитує, яка ж провина Крогстада. Хельмер пояснює: Крогстад підтасовував документи. Нора впевнена, що злидні примусили того піти на цей крок. Однак, на думку Хельмера, головна провина Крогстада у тому, що він не покаявся, а вивернувся усіма неправдами і це привело до моральної загибелі. Утім найгірше, веде далі Хельмер, що завжди у таких випадках страждають діти, бо така людина завжди змушена брехати навіть рідним, і діти "із кожним ковтком повітря схоплюють зло". Хельмер бере слово з Нори, що та ніколи більше не буде просити за Крогстада. "Бо неможливо працювати поруч із ним, я відчуваю фізичну відразу до таких людей",— говорить Хельмер. Потім він бере свої папери і йде до кабінету. Нора залишається сама. Заходить нянька, говорить, що діти просяться до матері. Нора просить "не пускати їх". Вона вражена тим, що може "завдати шкоди малюкам", "отруїти сім'ю".

Дія друга

Та сама кімната. Різдв'яна ялинка вже обшарпана, свічки обгоріли. Нора сама, вона схвильовано ходить по кімнаті, нарешті зупиняється і бере своє пальто, наче зважившись на якийсь крок, потім знову кладе його на диван. Підходить до дверей, їй здається, що хтось прийшов. Говорить сама до себе, намагаючись заспокоїтися тим, що у перший день Різдва ніхто, навіть Крогстад, на зважиться прийти. Дивиться у скриньку для листів, чи не надіслав той листа Хельмеру. Заходить Анна-Марія з коробкою маскарадних костюмів. Нора дивиться на них і говорить, що хотіла б розірвати все це на шматочки. Анна-Марія не розуміє її настрою, запевняє, що всі костюми легко відновити. Нора запитує про дітей, каже, що тепер вона вже не зможе бути з ними, як. раніше. Анна-Марія відповідає, що малюки до усього швидко звикають. Нора запитує: діти б забули свою мати, якби її не стало? Стара нянька лякається: вона виростила Нору,